Австро-савойський обмін Сицилії і Сардинії
17 лютого 1720 року в Гаазі підписано мирний договір, що завершив Війну за французьку спадщину. За його усовами іспанський король Філіпп V Бурбон відмовився від Сардинії та Сицилії на користь імператора Карла VI Габсбурга, який в обмін на Сицилію, що раніше належала Савойї, передав їй менш розвинену і значиму Сардинію. На обкладинці: Мартін ван Майтенс «Король сардинський і герцог савойський Віктор Амадей II», 1727-28 рр. © Палац обласної ради Сардинії, Кальярі
9880
Читати 6 хв.
Читати пізніше
До обраного
reply

По смерті в 1700 році бездітного короля Карла II Габсбурга іспанський престол зайняв його двоюрідний племінник 16-річний Філіп V з династії Бурбонів, внук французького короля Людовика XIV. Остерігаючись французької гегемогнії, проти цього виступила Священна Римська імперія, яку підтримала коаліція європейських держав у складі Великобританії, Республіки Семи Об'єднаних Нижніх Земель (Нідерландів), Португалії і Савойї. Війна за іспанську спадщину тривала понад десятиліття і завершилась підписанням у 1713-14 роках кількох мирних угод, за якими Філіп V залишився королем Іспанії, але втратив частину володінь у Південній Італії та Нідерландах, які перейшли до австрійських Габсбургів, і Сицилію, що відійшла Савойї, завдяки чому герцог Віктор Амадей II отримав титул короля і став одним з претендентів на корону Іспанії.

Савойська династія, як вважається, має саксонське коріння — почавши в XI столітті зі служби при дворі короля Бургундії, нащадки Гумберта Білорукого втримали контроль над стратегічними гірськими перевалами в Альпах й, завоюваннями і вигідними шлюбами поширили свою владу на Прованс і П'ємонт, а за підсумками Війни за іспанську спадщину — й на Сицилію, завдяки чому герцогог Віктор Амадей II отримав титул короля, яким раніше володіли правителі Іспанії, і став одним з претендентів на іспанський престол на випадок відсутності у Філіпа V прямих спадкоємців

У 1715 році помер Людовик XIV. За понад 70 років свого правління він пережив усіх своїх дітей, майже всіх внуків, крім іспанського Філіпа V, і майже всіх правнуків, крім дофіна, що й зійшов 1 вересня на престол Франції як Людовик XV. 5-літній французький король, що правив під регентством свого двоюрідного діда Філіпа II Орлеанського, був фізично кволим і хворобливим. У випадку його смерті найближчим спадкоємцем був іспанський король, що знову поставило б Європу під загрозу франко-іспанського союзу і гегемонії Бурбонів. Щоб убезпечитись від нової війни, Великобританія, Нідерланди і Франція (регент Філіп Орлеанський сам сподівався зайняти престол у разі смерті Людовика XV) 4 січня 1717 року уклали військовий союз.

Незважаючи на те, що перегляд підсумків Війни за іспанську спадщину, загрожував Іспанії протистоянням з потужною коаліцією європейських держав, вона зважилась на агресію. У серпні 1717 року без оголошення війни її війська висадились на Сардинії, що належала втягнутій у війну з османами Австрії, а в липні наступного року — на Сицилії, що належала Савойському королівству. Доки тривали безрезультатні австро-савойські переговори, під час яких Відень наполегливо пропонував Віктору Амадею II в обмін на його континентальні володіння зі столицею в Турині (Прованс, П'ємонт, Парму, Тоскану і частину Міланського герцогства) Сардинське і Неаполітанське королівства, Австрія уклала мир з Туреччиною і 2 серпня 1718 року приєдналась до союзу Великобританії, Нідерландів і Франції, утворивши таким чином Четверний союз. Залишившись без підтримки, Савойя не змогла захистити Сицилію, де повернення іспанців радо вітало місцеве населення. У надії врятувати ситуацію Віктор Амадей II запропонував Австрії обміняти фактично втрачений острів на герцогства Парма і Тоскана, проте отримав відмову.

Тим часом на Сицилію почалась відправка австрійських військ, що квартирували в Неаполі, а Британія взяла на себе патрулювання вод поблизу острова. Після відмови Іспанії припинити інтервенцію й розпочати переговори флот адмірала Джорджа Бінга 11 серпня розбив дві іспанські ескадри біля піденних берегів Сицилії. Однак на загальний хід воєнних дій це не вплинуло — 30-тисячне іспанське військо під командою Жана-Франсуа Бетте, 3-го маркіза Леде, успішно просувалось островом і після перемоги 15 жовтня 1718 року біля міста Мілаццо взяло його під повний контроль.

8 листопада 1718 року до Четверного союзу нарешті приєдналось Савойське герцогство. 27 листопада, коли завершилась іспанська окупація Сардинії, війну Іспанії офіційно оголосила Австрія.

Основним театром Війни четверної коаліції стала Сицилія, де діяла Австрія, а Британія забезпечувала блокаду іспанських кораблів у Середземному морі. Спроба Іспанії підтримати якобітський заколот у Шотландії й висадити війська у Бретані зазнали невдачі, але підштовхнули до активної участі у війні Франції: у жовтні 1719 року її війська, перейшовши Піренеї, окупували Кантабрію та Галіцію і рушили на Каталонію. Невдалий розвиток подій на власній території і загроза втрати колоній у Північній Америці, куди був направлений французький флот, змусили Іспанію шукати миру.

Згідно з уладеним 17 лютого 1720 року в Гаазі договором, Філіп V був змушений відмовитись від будь-яких претензій на італійські території (окрім Пармського герцогства, спадкоємної власності його дружини), імператор Карл VI Габсбург як ерцгерцог Австрії отримав Сицилію, а Віктор Амадей II, герцог Савойський, котрий володів Сицилією лише сім років і участі у війні не брав, мусів задовільнитись менш розвиненою і значимою Сардинією, що, втім, зберегло за ним королівський титул, оскільки корона Сардинії, свого часу завойованої Арагоном, входила до титулатури іспанських монархів. 8 серпня намісник Філіпа V передав Сардинію австрійському представнику, а той у свою чергу передав її емісару савойського герцога.

Після пертурбацій періоду Наполеонівських воєн володіння короля Сардинії і герцога Савойї приросли територією колишньої Генуезької республіки й певний час плекались експансіоністські плани щодо Ломбардії, яка зрештою була приєднана у 1859 році. На цей момент вже була прийнята ліберальна конституція й завершилась правова і територіальна уніфікація країни, що отримала назву Сардинське королівство. Як економічно й політично найрозвинутіша держава регіону, Сардинія очолила рух за об'єднання навколо себе решти італійських держав, того ж 1859 року окупувала Сицилію, де була повалена влада іспанських Бурбонів, й у 1861 році проголосила створення Італійського королівства на чолі із сардинським королем Віктором Емануїлом II.

Друк 1
Володимир Лук'янюк спеціально для © «Цей день в історії», 15 лютого 2019. Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 4.0 Міжнародна (CC BY 4.0)» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку.

Коментарі

Головні події 17 лютого

«Бенкет Фазана» Філіпа Доброго

1454
#ЦейДень

Все про 17 лютого

Події, факти, персоналії

Друга битва при Сент-Олбансі

1461

Страта Джордано Бруно

1600

Китайсько-в'єтнамська війна

1979

Незалежність Косова

2008