Цей день в історії
сьогодні
Заголовки
arrow_right
Хронологія
Теми
Регіони
нові статтіпопулярні статтівсі статті
Правила життя
Подкасти
ЗНО
Ще
arrow_right
Моя історія
Підтримати
search
Цей день в історії
menu
Незалежність Косова
17 лютого 2008 року парламент Косово у Приштині в одностороньому порядку проголосив незалежність колишнього автономного краю від Сербії і затвердив офіційні символи держави. Наступного дня її визнали Афганістан, Тайвань, Франція, Великобританія, Італія і США, а до кінця року — загалом 69 держав.
На обкладинці: Герб Республіки Косово
4223
Політика
Володимир Лук'янюк
За підсумками Балканських воєн 1912-13 років було проголошено незалежність Албанії, а територія Косова, населена переважно албанцями, була поділена між Сербією і Чорногорією. По завершенні Першої Світової війни Косово увійшло до Королівства сербів, хорватів і словенців (Югославія з 1929 року), а після Другої Світової війни на її території був створений автономний край у складі Сербії. Повоєнна політика глави соціалістичної Югославії Йосипа Броз Тіто, направлена на створення Балканської конфедерації, до якої мала увійти і Албанія, на практиці реалізовувалась, зокрема, у стримуванні переселення у Косово сербів і наданні цьому регіону великих дотацій, що сприяло появі в ньому великої кількості біженців з самої Албанії.
Незважаючи на це, з середини 1960-х років в погано інтегрованому в загалом слов'янську Югославію косівському суспільстві стали ширитись тенденції до сепаратизму. Після серії націоналістичних виступів 1968 року, які підхопила місцева компартійна номенклатура, в 1974 році автономія Косова була значно розширена, а албанська мова отримала статус офіційної. Зі смертю Йосипа Броз Тіто у 1980 році міжнаціональні конфлікти посилились в усіх республіках Югославії, а в Косові вилились у відкрите сербсько-албанське протистояння, яке супроводжувалось кровопролиттям і відвертою дискримінацією сербської меншості місцевими органами влади. Воно посилилось з приходом до влади в 1986 році Слободана Мілошевича, який ініціював зміни до конституції Сербії, що значно обмежили права автономних окраїн.
Розпуск косовського парламенту, обмеження албанської мови в усіх сферах суспільно-політичного життя, включаючи освітні заклади, і звільнення албанців з ключових державних постів стало причиною довготривалої політичної кризи, масових забастовок і міжетнічних зіткнень. Попри введення в 1990 році в краї надзвичайного стану антисербські настрої лише посилювались, і 22 вересня 1991 року Косово слід за Хорватією і Словенією проголосило незалежність, яку підтвердив проведений згодом референдум. Формування власних органів влади і збройних сил привело до партизансько-терористичної дій албанців проти сербської адміністрації, які в 1998 році переросли у повномасштабну війну між Армією звільнення Косово і югославською армією.
Під тиском НАТО в 1999 році сербське керівництво було змушене погодитись на введення в Косово міжнародного воєнного контингенту, а потім і з резолюцією Радбезу ООН №1244 від 10 червня про перехід регіону під управління ООН, на місію котрої покладались система правосуддя і правопорядку, формування цивільної адміністрації і громадянських інститутів, а також відновлення економіки. 31 січня 2006 року на засіданні контактної групи на рівні міністрів закордонних справ Росії, США, Великобританії, Франції, Німеччини, Італії, ЄС і НАТО було досягнуто принципів переговорів по Косово — воно не може бути повернуто під управління Сербії, не може бути розділене і не може бути приєднано до іншої держави.
Предметні перемовини між сербами і косовськими албанцями почалися 20 лютого 2006 року у Відні за посередництва спеціального представника генерального секретаря ООН, але так і не досягли успіху через непримириму позицію сторін — косовари виступали за наданя Косову повної і беззастережної незалежності, в той час як Сербія спиралась на резолюцію Радбезу ООН №1244, яка передбачала «непорушність суверенітету і територіальної цілісності Федеральної республіки Югославія». 17 лютого 2008 року, через два дні після ветування Росією резолюції Радбезу ООН про надання незалежності Косову незалежності, парламент Косова проголосив її в одностороньому порядку. Цього ж дня ж дня були презентовані офіційні символи держави — герб і прапор.
Першими незалежність Республіки Косово 18 лютого визнали Афганістан, Тайвань, Франція, Великобританія, Італія і США, а до кінця року ще 63 країни. 1 грудня 2009 року в Гаазі почалися слухання про законність одностороннього проголошення незалежності Косова, яке було підтверджене 22 липня 2010 року рішенням Міжнародного суду ООН. 8 березня 2011 року в Брюсселі розпочались переговори між Косово і Сербією, за результатами яких 19 квітня 2013 року в столиці ЄС прем'єр-міністр Сербії Івіца Дачич і прем'єр-міністр Косова Хашим Тачі парафували угоду про принципи нормалізації відносин.
Станом на 27 лютого 2017 року кількість країн-членів ООН, які визнали незалежність Косова, досягла 111 (Україна відмовилась це зробити відповідною заявою МЗС від 23 липня 2010 року), а також більшістю ведучих організацій світу, включаючи Міжнародний валютний фонд, Світовий банк і Міжнародний олімпійський комітет. З точки зору законів Сербії на даний момент Косово — все ще автономний край у її складі, конституційний лад в якому не вдається відновити через політичну і воєнну протидію окремих країн і НАТО.
Володимир Лук'янюк © спеціально для «Цей день в історії», 13 листопада 2017. Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 3.0 Неадаптована» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку. Сподобалась стаття? Підтримайте чашкою кави.

Коментарі

Дивіться також

50 дивних олімпійських видів спорту
Інфографіка
50 дивних олімпійських видів спорту
Політика
Європа
Новітня історія
Наш час

Головні події 17 лютого

#ЦейДень
Все про 17 лютого
Події, факти, персоналії
keyboard_arrow_left16 лютого
18 лютогоkeyboard_arrow_right
© 2001-19
info_outline
format_color_fill

arrow_upward