Цей день в історії
сьогодні
Заголовки
arrow_right
Хронологія
Рубрики
Регіони
всі статтінові статтіпопулярні статтівипадкова стаття
Правила життя
Подкасти
ЗНО
Ще
arrow_right
Моя історія
Підтримати
Цей день в історії
menu
toggle_off
Китайсько-в'єтнамська війна
Після року прикордонних конфліктів і напружених політичних стосунків, які привели до поваленням В'єтнамом прокитайського режиму в Кампучії, 17 лютого 1979 року війська КНР перейшли в'єтнамський кордон, щоб провести «обмежену каральну акцію». Китайсько-в'єтнамська війна тривала майже місяць і завершилась оголошенням кожною стороною власної перемоги.
25102
Читати 5 хв.
Читати пізніше
До обраного
reply

Співробітництво в'єтнамських і китайських комуністів, яке розпочалось в роки Другої світової війни, продовжилось і у повоєнний час: КНР активно допомагала становленню незалежності В'єтнаму і його тридцятилітньому збройному протистоянню спочатку з Францією, а згодом — із США. По завершенні В'єтнамської війни далися в знаки не лише тертя, які намітились ще в кінці 1950-х років у зв'язку з радянсько-китайським розколом, але й через в'єтнамо-камбоджийські конфлікти з режимом Червоних кхмерів, активно підтримуваним прокитайським урядом комуністів маоїстського штибу, який сповідував ідеї кхмерської расової переваги.

У 1977 році локальні сутички у спірних прикордонних регіонах між Кампучією і В'єтнамом перетворилися на бойові зіткнення і рейди углиб чужих територій, де обома сторонами знищувалось мирне населення. Обопопільне залучення Китаю в якості посередника не допомогло — з мовчазного схвалення Пекіну уряд Пол Пота не припиняв ні агресивної риторики, ні збройних провокацій. У відповідь В'єтнам розпочав міжнародну пропагандисьску кампанію з дискредитації режиму Червоних кхмерів, заручився підтримкою СРСР, з яким 3 листопада 1978 року уклав «Договір про дружбу та співробітництво», що гарантував військову допомогу на випадок втручання у конфлікт Китаю, і в ході двотижневої військової кампанії 7 січня 1979 року повалив «кліку Пол Пота — Ієнг Сарі».

Наступного дня в окупованому в'єтнамцями Пномпені було проголошено створення Народної Республіки Кампучія. Її маріонетковий уряд взяв курс на «соціалістичні перетворення» під керівництвом єдиної дозволеної Народно-революційної партії з числа пров'єтнамських комуністів.

Для Китаю такий розвиток подій став прикрою несподіванкою і підтвердженням намірів посилити свій вплив у регіоні Радянського Союзу, який за договором з В'єтнамом мав право на створення на його території військово-морських і військово-повітряних баз. На хвилі успіху Ханой не втратив нагоди нагадати Пекіну про невирішені територіальні спори щодо розмежування вод Тонкінської затоки і архіпелагів Спратлі та Парасел.

Фактичний керівник КНР Ден Сяопін, що саме перебував з візитом у США, відреагував заявою, що «Китай збирається дати урок В'єтнаму». Підготовка до нього розпочалась ще у перших числах грудня попереднього року з переведення військ, дислокованих вздовж рубежів з Монголією і СРСР, у підвищену бойову готовність і нарощування військового потенціалу на півдні країни. Але основні події розгорнулись після повернення Ден Сяопіна на батьківщину: 16 лютого МЗС КНР втретє за місяць звернулось до В'єтнаму з вимогою «припинити провокації на кордоні», і о 5 ранку 17 лютого 1979 року після півгодинної артпідготовки сім китайських корпусів — щонайменше 120 тисяч чоловік, перейшли в'єтнамський кордон в 26 місцях фронтом десь у 500 км від Південно-Китайського моря до Лаосу.

Радянський Союз перевів у бойову готовність шість воєнних округів, на Схід було перекинуто дві повітряно-десантні дивізії, одна з них — у Монголію. У В'єтнам були направлені групи радників і військових спеціалістів на чолі з генералом Геннадієм Обатуровим.

«Ознайомившись з ситуацією на місці, поговоривши з командиром дивізії і офіцерами, прийняв рішення, але поставити завдання не можу. Тому що по існуючому у в'єтнамців порядку прийняте командиром дивізії рішення мало затверджуватись парткомом і підписуватись комісаром. А партком зібрати не можуть через те, що два полки вже знаходяться в оточенні, в одному з них і комісар. Доповів про ситуацію у в'єтнамський штаб і в Москву. До честі в'єтнамців, вони зреагували швидко, наділили командира дивізії усіма повноваженнями і стали діяти» — Зі спогадів генерала Альфреда Гапоненка

За перші три дні китайцям вдалося захопити провінційний центр Лаокай, в деяких місцях просунутися вглиб території супротивника на 15 км, проте, зустрівшись зі значним опором, взяти місто Каобанг вони змогли лише 2 березня, Лангшон — 4 березня. Хоча це відкривало шлях на Ханой, постоявши бездіяльно біля «відкритих воріт столиці», наступного дня, коли у В'єтнамі нарешті було оголошено загальну мобілізацію, Китай офіційно повідомив про припинення наступу.

16 березя китайські війська залишили територію В'єтнаму.

За 3 тижні і 6 днів війни КНР втратила пораненими і убитими 25-30 тисяч чоловік. В'єтнам свої втрати ніколи офіційно не повідомляв, за даними незалежних експертів вони склали щонайменше 60 тисяч осіб.

Обидві сторони заявили про перемогу: В'єтнам дав відсіч грізному і чисельнішому супротивнику, Китай продемонстрував Радянському Союзу нездатність захистити свого нового союзника. Сторонні спостерігачі схильні вважати війну невдачею КНР: попри те, що основні армійські підрозділи супротивника перебували в Лаосі і Кампучії, через слабку підготовку командного складу і низьку мобільність частин надто багато часу було затрачено на взяття стратегічно важливих міст, які захищали головним чином добровольчі формування; хибними виявились і сподівання на «народну війну», яку мали підняти більше мільйона хуацяо, китайців, що проживали на території В'єтнаму.

Загострення в Індокитаї привело до остаточного розриву стосунків КНР і СРСР: 11 квітня 1979 року Китай офіційно заявив про відмову пролонговувати договір, укладений ще в 1950 році за підсумками переговорів Йосифа Сталіна і Мао Цзедуна.

Невдача Китаю не дала змоги реанімувати режим Пол Пота — Камбоджа залишалась окупованою В'єтнамом до жовтня 1991 року, коли в Парижі був підписаний мирний договір, що формально завершив війну між країнами. Практично весь цей час відносини між Китаєм і В'єтнамом залишалися напруженими, періодично відбувалися збройні зіткнення, які часом, як, наприклад, у 1984 році, ставили країни на грань нової війни.

Друк 1
Володимир Лук'янюк спеціально для © «Цей день в історії», 11 листопада 2011. Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 4.0 Міжнародна (CC BY 4.0)» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку.

Коментарі