сьогодні
Заголовки
arrow_right
Хронологія
Теми
Регіони
нові статтіпопулярні статтівсі статті
Правила життя
ЗНО
Ще
arrow_right
Моя історія
Підтримати
search menu
Другий уряд Директорії УНР
13 лютого 1919 року, після майже двотижневої паузи з часу відставки соціал-демократа Володимира Чехівського, уряд УНР сформував позапартійний Сергій Остапенко. Новий уряд, у якому не було соціалістів і основним у формуванні якого став зовнішньополітичний фактор, протримався майже два місяці, однак зазнав поразок у війні з більшовиками, а взятий ним курс на союз з Антантою - фіаско.
На обкладинці: другий голова Директорії УНР (з 11 лютого 1919 року) Симон Петлюра, 13 вересня 1918 року
6377
Політика
Геннадій Єфіменко
Наприкінці січня 1919 року в УНР склалася важка ситуація. Антанта, війська якої висадилися в Одесі, підтримувала білий рух і загалом розглядала Директорію УНР як різновид більшовизму, тому про підтримку української незалежності з її боку говорити не доводилося. Більшовицька Росія, так само як і роком раніше, почала війну проти УНР з-за спини радянської України і завдяки врахуванню національного фактора та радикальним соціальним гаслам мала вагомі успіхи. Довгий час Директорія УНР "не помічала" таких дій і лише 16 січня 1919 року оголосила себе у стані війни з РСФРР.
Не легшою була і внутрішньополітична ситуація, де різні політичні сили не могли знайти консенсус щодо майбутнього України. Про це, зокрема, свідчили як самі по собі половинчасті рішення Трудового конгресу України (23-28 січня 1919 року), так і розкол між лівими та центристськими течіями українських соціалістів, який відбувся за результатами ухвалених на Конгресі рішень. Найбільш суперечливим стало рішення про форму української влади, щодо якої Конгрес висловився проти "організації робітничої диктатури" та підтримав "демократичний лад на Україні". Лівим течіям Української соціал-демократичної робітничої партії (УСДРП) та Української партії соціалістів-революціонерів (УПСР) такий підхід не сподобався і вони не лише не голосували за цю резолюцію, але й не визнали правочинності Конгресу та його постанов. Мало того, попри рішення Конгресу, навіть центральна течія УПСР на своєму зібранні ухвалила рішення про підтримку радянської форми влади. Оскільки УПСР була одним із "стовпів" уряду Володимира Чехівського, який і сам поблажливо ставився до більшовиків, то існування такого уряду втрачало сенс.
Перший голова Ради міністрів УНР Володимир Чехівський (1876-1937), кінець 1910-х років
Перший голова Ради міністрів УНР Володимир Чехівський (1876-1937), кінець 1910-х років
З огляду на те, що основним ворогом, який наступав на Київ, була саме більшовицька Червона армія, та й Трудовий конгрес призупинив, як тоді здавалося, роботу саме через її наступ, єдино можливою для збереження Директорії УНР стала проантантівська орієнтація. 29 січня 1919 року делегація Української партії соціалістів-федералістів (УПСФ), представником якої в Директорії був Опанас Андрієвський, звернулася до голови Директорії Володимира Винниченка з вимогою терміново встановити дипломатичні контакти з представниками Антанти та домовитися про їхню допомогу у боротьбі з більшовиками.
Рішення було ухвалене не відразу і було значною мірою вимушеним. 31 січня Директорія УНР відправила у відставку уряд Володимира Чехівського, а новий уряд мав сформувати позапартійний Сергій Остапенко. Тим часом вже 2 лютого Директорія залишила Київ, а сам Остапенко у цей час у складі делегації УНР був на переговорах з представниками Антанти у Бірзулі (нині - Подільськ Одеської області), де cторони обмінялися своїм баченням шляхів майбутнього співробітництва. Українці наполягали на визнанні незалежності, допомозі у війні з радянською Росією та отриманні згоди на повноправну участь делегації від УНР на Паризькій мирній конференції. Натомість представник Антанти вимагали виведення зі складу Директорії УНР Винниченка та Петлюри, яких вони вважали більшовиками, заміни соціалістичного уряду та звільнення низки проросійськи налаштованих бранців, серед яких був і митрополит Антоній.
Сергій Остапенко (1881-1937) під час переговорів УНР з країнами Четверного союзу в Брест-Литовську, 9 лютого 1918 року © ЦДКФФА України імені Г. Пшеничного
Сергій Остапенко (1881-1937) під час переговорів УНР з країнами Четверного союзу в Брест-Литовську, 9 лютого 1918 року © ЦДКФФА України імені Г. Пшеничного
Оскільки спроби якось домовитися з більшовиками на той час остаточно потерпіли крах, то українська сторона з ініціативи УПСФ пішла назустріч вимогам Антанти. Голова Директорії УНР Винниченко 10 лютого пішов у відставку, але Симон Петлюра обрав інший шлях - він полишив ряди УСДРП, залишившись Головним отаманом армії УНР та членом її Директорії, а з 11 лютого - виконуючим обов'язки її Голови. В таких умовах провідні політичні партії УНР - УСДРП та УПСР - відізвали своїх представників з державний посад.
13 лютого 1919 року Сергій Остапенко сформував новий уряд, до складу якого увійшли лише помірковані: соціалісти-федералісти, самостійники, народні республіканці. Попри певні кроки, які були спрямовані на урегулювання управлінської структури УНР, найголовнішим чинником, що визначив діяльність цього уряду, став зовнішньополітичний - спроба домовитися з Антантою та здобуття її допомоги для боротьби з більшовиками. Сам Остапенко основні свої зусилля зосередив саме на таких перемовинах, вважаючи можливим досягнути у них успіху.
Скільки-небудь визначеної внутрішньої політики, в тому числі і щодо такого важливого питання як земельне, уряд не здійснював і навіть не пояснював свої наміри. В армії розквітала отаманщина, чому лише сприяли коливання політичного проводу УНР у виборі союзників між двома повними антиподами - більшовицькою Росією та Антантою, від імені якої вела переговори французька військова місія. Ще наявне військо УНР було деморалізоване і неконтрольоване керівництвом, по Україні покотилася хвиля погромів, які їх учасниками нерідко пояснювалися як вияв боротьби з комуністами.
Користуючись важким становищем УНР, 1 березня французька сторона надіслала нові вимоги: Директорію мали залишити Симон Петлюра та Опанас Андрієвський. Однак Директорія відмовилася їх виконувати, пояснюючи це тим, що такого роду поступки рівнозначні самоліквідації УНР. І хоча й після цього переговори продовжувалися, з часом вони почати втрачати будь-який сенс: до нездоланних відмінностей у поглядах на майбутній устрій України додалися військові поразки обох сторін. Незважаючи на підтримку ідеї такого союзу з боку ЗУНР, шансів для його досягнення не було і це лише продовжило час пошуку компромісу.
З початку березня на уряд Остапенка посилився тиск з боку УПСР та УСДРП, а 22 березня на противагу уряду Остапенка було навіть створено Комітет охорони республіки (КОР) на чолі із Володимиром Чехівським.
Невдовзі після того, як "Рада чотирьох" Паризької мирної конференції 27 березня ухвалила рішення про евакуацію військ Антанти з Одеси та після консультацій і узгодження позицій із представниками українських соціалістичних партій 9 квітня 1919 року Директорія УНР відправила уряд Остапенка у відставку. Йому на зміну прийшов уряд соціал-демократа Бориса Мартоса, який намагався врахувати популярні у суспільстві гасла і, зокрема, зробив спробу поєднати демократичну державну систему з радянською шляхом встановлення контролю робітничо-селянських трудових рад над владними органами.
15 лютого 2018 © Геннадій Єфіменко спеціально для «Цей день в історії». Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 3.0 Неадаптована» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку. Сподобалась стаття? Підтримайте чашкою кави.

Коментарі

Дивіться також

Задушення вогнем
Фотоархів
Задушення вогнем
Політика
Україна
Європа
Новітня історія
Інтербелум

Головні події 13 лютого

#ЦейДень
Все про 13 лютого
Події, факти, персоналії
keyboard_arrow_left12 лютого
14 лютогоkeyboard_arrow_right
© 2001-18
info_outline
format_color_fill

arrow_upward