сьогодні
Заголовки
arrow_drop_down
Хронологія
Теми
популярні статті
Регіони
нові статті
Правила життя
Фотоісторії
Ще
arrow_drop_down
Моя історія
Підтримати
search menu
Проголошення Донецько-Криворізької республіки
12 лютого 1918 року делегатами IV Обласного з'їзду рад робітничих депутатів Донецько-Криворізького басейну ухвалено резолюцію про створення Донецько-Криворізької республіки, яку вони бачили такою, що на рівних з радянською УНР засадах входить до складу радянської федеративної Росії. Так і не отримавши визнання, в тому числі і з боку радянської Росії, вже 19 березня ДКР формально увійшла до складу радянської України, а після зайняття усієї території українсько-німецько-австрійськими військами назавжди припинила своє існування.
На обкладинці: Голова Раднаркому Донецько-Криворізької республіки Федір Сергєєв (Артем, 1883-1921)
13902
Політика
Геннадій Єфіменко
Ідея адміністративного виокремлення Донецького вугільного басейну та Криворізького рудного району виникла ще в царські часи. Рада з'їздів гірничопромисловців півдня Росії з центром у Харкові, яка лобіювала це рішення, вважала, що таке виокремлення поліпшить умови розвитку промисловості регіонів.
Виявом такої ідеї після повалення самодержавства у робітничому середовищі можна вважати скликання у травні 1917 року І Обласного з'їзду рад робітничих депутатів Донецько-Криворізького басейну. Нові аргументи прихильники виокремлення отримали після ухвалення 17 серпня 1917 року "Тимчасової інструкції Генеральному Секретаріатові Тимчасового уряду на Україні", згідно якої "донкривбасівські" Катеринославська та Харківська губернії не входили до складу підпорядкованих Генеральному секретаріату територій, тобто не визнавалися частиною України. Приблизно тоді ж, після проведення конференції більшовицьких організацій Донецько-Криворізького басейну, формується і більшовицький регіональний комітет.
Після ІІІ Універсалу, за яким Катеринославська та Харківська губернії становили частину України, актуалізувалося питання про виокремлення Донкривбасу, адже визнання Центральною Радою нелегітимним Жовтневого перевороту не могло не викликати спротиву обласного комітету рад Донецько-Криворізького басейну, де більшовики на той час мали вже перевагу.
22 грудня 1917 року розпочав свою роботу ІІІ Обласний з'їзд рад Донкривбасу, де поміж інших питань мали обговорити і статус регіону. Однак обставини дещо змінилися: до Харкова прибули пробільшовицькі втікачі з київського Всеукраїнського з'їзду рад, з якими делегати обласного з'їзду об'єдналися, а об'єднане зібрання оголосили Всеукраїнським з'їздом рад робітничих, солдатських та частини селянських депутатів, який проголосив створення радянської УНР та обрав ЦВК рад України. Окремим пунктом таки було ухвалене рішення "Про Донецько-Криворізький басейн", у якому йшлося про потребу адміністративної "єдності Донецького басейну в межах Радянської Республіки".
IV з'їзд робітничих рад Донецько-Криворізького басейну відбувся 9-12 лютого 1918 року вже в інших умовах - ленінському Раднаркому так і не вдалося зробити радянську УНР стороною переговорів у Бресті, а самі українські радянські урядовці постійно конфліктували з обласними комітетом робітничих рад. Обговорення питання про виокремлення Донецького та Криворізького басейну було поставлене на кінець роботи з'їзду і видалося бурхливим. Однак, попри спротив народного секретаря радянської УНР Миколи Скрипника, більшість делегатів бажали відокремитися від України і таке бажання посилилося невдачами радянської Росії та України на переговорах у Бресті. В результаті більшістю голосів була ухвалена резолюція, в якій, зокрема, наголошувалося: "У міру того, як у вільній федерації радянських республік Росії з розвитком соціалістичної революції засоби виробництва будуть усуспільнюватись, головні галузі промисловості націоналізовуватись, виділення окремих республік дедалі більше буде і повинно проводитись за принципом особливостей тієї чи іншої області в господарсько-економічному відношенні. Донецький і Криворізький басейни як область, що вже й зараз має свою певну економічну господарську фізіономію, повинен мати власні органи економічного і політичного самоврядування, єдині органи влади, які організують у басейні політичний, економічний і культурний правопорядок Радянської Республіки". Таким чином в основу створення ДКР учасники з'їзду ставили економічні чинники, які свідомо протиставлялися національним.
Під час роботи з'їзду йшлося про те, що утворювана республіка має бути складовою радянської Росії, але в резолюції про це не згадали. 14 лютого на засіданні обласного комітету рад було формально уточнено відносини Донкривбасу з ленінським Раднаркомом та радянською УНР. Було відзначено, що РНК "Донецького та Криворізького басейнів зобов'язаний впроваджувати в життя декрети народних комісарів Російської Республіки". ЦВК рад України був означений як орган, що є паралельним до обласного комітету Донкривбасу. Тоді ж було обрано і персональний склад Раднаркому ДКР, який очолив Артем (Федір Сергєєв).
Варта уваги така важлива деталь: рішення про устрій цієї території, яку самопроголошена влада фактично не контролювала, ухвалювалося без участі селянських депутатів, тоді як саме сільське населення становило більшість у регіоні. Своєю чергою, серед сільського населення абсолютну більшість становили українці. Учасники з'їзду розуміли, що нове утворення потребує легітимації, тому одноголосно схвалили пропозицію про те, "щоб найближчий з'їзд був спільним із селянськими депутатами". Однак такого з'їзду ніколи не відбулося.
Керівництво нового об'єднання спочатку щиро вважало, що проголошення ДКР врятує їх від наступу українсько-німецько-австрійських військ. Так, наприклад, нарком ДКР у справах управління Семен Васильченко вважав, що Брестський мир є "простим папірцем, який нікого ні до чого не зобов'язує". При цьому, як зазначалося далі у протоколі об'єднаного засідання Харківського губернського та Донецько-Криворізького обласного комітетів, "Щасливий фінал для місцевої радянської влади оратор бачить у тому, що нещодавно проголошено Донецьку республіку. Дія того пункту мирного договору, що стосується України, природно, не поширюється на Харків та Донецький басейн". Щоправда, незабаром риторика була змінена, оскільки факти спростували такі сподівання.
Ленінський Раднарком, сподіваючись, що розпочатий наступ Німеччини не зачепить схід України, у лютому - на початку березня 1918 року зробив певну паузу у визначеннях території радянської України і майже місяць не ухвалював конкретних рішень щодо тих територіальних претензій, які висували представники ДКР.
Ситуація змінилася після укладення 3 березня 1918 року Брестського мирного договору між Росією та країнами Четверного союзу. Однією з його умов було виведення російських військ із території України і укладення миру з УНР. Окрема ДКР могла завадити Кремлю і 15 березня ЦК РКП(б) дав чітку директиву: Донецько-Криворізький басейн входить до складу України. Це рішення за участі голови уряду ДКР Артема було затверджено на ІІ Всеукраїнському з'їзді рад у Катеринославі (17-19 березня 1918 року). Тоді ж була проголошена і незалежність радянської України.
Незабаром радянська влада на території України була ліквідована остаточно. Владні органи ДКР ще певний час існували і навіть 8 квітня переїхали з Харкова до Луганська, але формально вона тепер була частиною радянської України. Після ІІ Всеукраїнського з'їзду рад зі складу Раднаркому ДКР вийшли непримиренні супротивники приєднання до радянської України Семен Васильченко, Віктор Філов та Михайло Жаков. Ті ж, що залишилися наприкінці 1918 - на початку 1919 року фактично всі увійшли до складу урядових структур радянської України, а Артем у січні 1919 року навіть кілька днів очолював уряд УСРР.
Таким чином, навесні 1918 року ДКР припинила своє існування і більше не відновлювалася. Сама ідея існування Донкривбасу як заснованого на економічній основі суб'єкта федерації засадниче суперечила більшовицькому централізму. Так само назавжди зникли й інші радянські республіки, які у першій воловині 1918 року створювалися на терені України та Росії: Одеська, Тавриди, Донська, Кубанська, Чорноморська, Терська, Північо-Кавказька тощо. Право суб'єктності мали лише національні республіки та області, що і було зафіксовано у Конституції РСФРР 1918 року: "Російська Радянська Республіка засновується на основі вільного союзу вільних націй, як федерація радянських національних республік".
12 лютого 2018 © Геннадій Єфіменко спеціально для «Цей день в історії». Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 3.0 Неадаптована» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку. Сподобалась стаття? Підтримайте чашкою кави.

Коментарі

Дивіться також

Політика
Україна
Європа
Нова історія

Головні події 12 лютого 1918

#ЦейДень
Все про 12 лютого 1918
Події, факти, персоналії
keyboard_arrow_left11 лютого
13 лютогоkeyboard_arrow_right
© 2001-18
info_outline
format_color_fill

arrow_upward