Після смерті багаторічного керівника Соціалістичної Федеративної Республіки Югославія Йосипа Броз Тіто у 1980 році, в країні посилились міжнаціональні конфлікти, що привели до політичної кризи, виходу зі складу СФРЮ Хорватії та Словенії і гострого міжетнічного конфлікту на території Республіки Боснія і Герцеговина між збройними формуваннями місцевих сербів, босняків-мусульман і хорватів. Боснійська війна характеризувалася запеклими бойовими діями за участі як нерегулярних збройних формувань, сформованих за етнічно-релігійним принципом, так і регулярних військ Хорватії і Сербії, очолюваної президентом Слободаном Мілошевичем.
Тривала облога Сараєво і різанина у Сребрениці дали привід НАТО втрутитись в конфлікт, провівши операцію проти армії боснійських сербів, що стало вирішальною подією в справі припинення війни, яка забрала життя понад 100 тисяч чоловік, — в грудні 1995 року спочатку в Парижі, а згодом у Дейтоні (штат Огайо) лідером боснійців Алією Ізетбеговичем, президентом Сербії Слободаном Мілошевичем і президентом Хорватії Франьо Туджманом було підписано угоди з припинення вогню і відокремлення територій ворогуючих сторін.
По завершенні Боснійської війни міжетнічні конфлікти розгорілись у самій Сербії — розпочавшись як протистояння просербської поліції із радикально налаштованим переважаючим албанським населенням в Автономному краї Косово і Метохія, який ще у 1989 році за ініціативи Мілошевича був позбавлений атрибутів державності, через рік воно переросло у відкриті зіткнення із т. зв. Армією Визволення Косово, штаб котрої знаходивсяв Албанії. Для протидії сепаратистам, які домагались виходу як зі складу Сербії, так і Югославії, і розпочали атаки на воєнні об'єкти, в квітні 1998 року за розпорядженням Мілошевича в Косово була направлена югославська армія, що викликало критичну реакцію на Заході.
Відмова Мілошевича відкликати армію, яка брала участь в етнічних чистках в регіоні, привела до початку операції НАТО «Союзна сила» — бомбардування воєнних та стратегічних об'єктів на території Сербії, здійснені з березня по червень 1999 року, дали можливість завершити Косовську війну і взяти регіон під контроль НАТО та міжнародних організацій. Це підірвало авторитет Мілошевича і у серпні 2000 року він програв президентські вибори, спроба фальсифікації яких привела до масових протестів і демонстрацій, відомих як «Бульдозерна революція», котра змусила Слободана Мілошевича подати у відставку.
27 грудня того ж року він був звинувачений ООН у воєнних злочинах, порушенні ряду Женевських конвенцій та геноциді і 1 квітня 2001 року за звинуваченнями у перевищенні повноважень і корупції Мілошевич був заарештований сербською поліцією у себе вдома в Белграді. Через три тижні за розпорядженням прем'єр-міністра Зорана Джинджича він був переданий Міжнародному трибуналу з воєнних злочинів у колишній Югославії в Гаазі, перед яким постав 12 лютого 2002 року. Разом з чотирма іншими вищими югославськими керівниками він був звинувачений у злочинах проти людяності, переслідуваннях за політичними, расовими і релігійними мотивами, депортаціях, створенні концтаборів і порушенні законів та звичаїв війни, здійснених у період Боснійської і Косовської воєн.
Завивши, що Гаазький трибунал незаконний і він не визнає його повноважень, Мілошевич відмовився від послуг адвокатів і кілька разів сам виступав на засіданнях із промовами, у яких звинуватив НАТО у військових злочинах проти цивільного населення, використанні заборонених видів озброєнь та узгоджених діях з албанськими збройними формуваннями. Трибунал тривав більше чотирьох років, переривався 22 рази через слабке здоров'я Мілошевича й так і не завершився вироком через його несподівану смерть 11 березня 2006 року від інфаркту міокарда у слідчому ізоляторі міста Схевенінген. Це сталось через кілька днів після відмови суду надати дозвіл на проходження обстеження в кардіологічній клініці в Росії. Владою Сербії колишньому президенту Югославії і Сербії було відмовлено у державних похоронах і Слободан Мілошевич був похований приватним чином у рідному місті Пожаревац за участю десятків тисяч своїх прихильників.
У лютому 2007 року Міжнародний Суд ООН в Гаазі виніс рішення про відсутність жодних доказів причетності Сербії загалом і Мілошевича зокрема до геноциду збоку боснійських сербів під час Боснійської війни 1992-95 років, за військові злочини під час якої до початку 2008 року Міжнародний трибунал по колишній Югославії засудив 45 сербів, 12 хорватів і 5 боснійських мусульман.
Коментарі
Дивіться також
• Різанина у Сребрениці, 1995
• «Бульдозерна революція» в Югославії, 2000
• Розпад Югославії, 2003