Цей день в історії
сьогодні
Заголовки
arrow_right
Хронологія
Рубрики
Регіони
всі статтінові статтіпопулярні статтівипадкова стаття
Правила життя
Подкасти
ЗНО
Ще
arrow_right
Моя історія
Підтримати
Цей день в історії
menu
toggle_off
Сьоґунат Едо
12 лютого 1603 року Токуґава Іеясу отримав від японського імператорського двору посаду сьоґуна та заснував у місті Едо новий сьоґунат, який проіснував 265 років і відомий в історії як період Едо.На обкладинці: Прапор і мон роду Токугава
11255
Читати 3 хв.
Читати пізніше
До обраного
reply

У другій половині XVI століття самурай Ода Нобунаґа захопив японську столицю Кіото і, здобувши перемогу над рядом могутніх родів, а також буддистських громад Ода, підкорив столичний регіон. Проведені ним реформи в економіці, спрямовані на підтримку «вільної торгівлі», перетворили його землі на найприбутковіші у Японії і дали можливість створити професійну і добре озброєну армію, силами якої він розпочав об'єднання земель усієї Японії. По смерті Нобунаґи в 1582 році його наступником став Тойотомі Хідейосі, якому вдалось поставив під свій контроль увесь острів Хонсю і стати повелителем Японії.

У війні за спадщину Хідейосі, яка розпочалась в 1598 році, перемогу здобув Токуґава Іеясу, володар величезного регіону Канто і колишній соратник Нобунаґи. Його владу визнав імператорський двір і 12 лютого 1603 року подарував Токуґаві титул сьогуна — у місті Едо (сучасне Токіо) було засновано новий, третій, сьоґунат. 1605 року Іеясу передав посаду сьоґуна своєму синові Хідетаді, засвідчивши, що вона передаватиметься спадково у роді Токуґава.
Токуґава Іеясу — засновник і перший голова сьоґунату в Едо
Токуґава Іеясу — засновник і перший голова сьоґунату в Едо

В 1615 році сьоґунат встановив суворі законодавчі положення, які обмежували права провінційних володарів, посилюючи їхню залежність від центрального уряду, що дало можливість створити своєрідну всеяпонську федерацію з центром в Едо. Сьоґунат існував за рахунок данини з земель безпосередньо підконтрольних йому, а також і з золотих і срібних копалень у провінціях Садо, Ідзу, Тадзіма та Івамі. Протягом наступних 250 років сьоґуни з родини Токуґава очолювали законодавчу, виконавчу, а також найвищу судову владу в країні. Їх влада була настільки великою, що вони могли маніпулювати відреченням та інтронацією японських монархів у своїх інтересах.

З часом політика третього сьоґунату стала ізоляціоністською, що привело врешті-решт до поступового занепаду країни, особливо у першій половині XIX століття, коли Японію спіткав найбільший за всю її історію голод. Це виклакало повстання в країні, після придушення яких у країні почалась інфляція, з якою центральна влада була не в силах боротися. Зовнішньо-політичний курс «закритої країни» також зазнав невдачі — будучи не в змозі протистояти військовій загрозі з боку Британії, Росії і США, в 1854 році уряд був змушений відкрити для порти спочатку для США, а згодом й інших країн, надавши також право іноземним державам відкривати свої консульства.

Нова політика сьоґунату сильно вдарила по його престижу і викликала зневіру до нього як серед простого населення, так і самураїв, які почали виступати за реставрацію прямого імператорського правління. Під тиском опозиційних сил 14 жовтня 1867 року останній голова сьоґунату, 15-й сьоґун Токуґава Йосінобу, офіційно повернув імператору право «політичного верховенства» в країні. 3 січня 1868 року японський імператор Муцухіто позбавив сьогуна влади і очолив новий уряд країни.

Друк
«Цей день в історії» © 2001-20. Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 4.0 Міжнародна (CC BY 4.0)» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку.

Коментарі