сьогодні
Заголовки
arrow_drop_down
Хронологія
Теми
популярні статті
Регіони
нові статті
Правила життя
Фотоісторії
Ще
arrow_drop_down
Моя історія
Підтримати
search menu
Створення Революційного Проводу ОУН
10 лютого 1940 року у Кракові Степан Бандера та група його прихильників, що представляли переважно західноукраїнську молодь, створили Революційний Провід ОУН, який взяв курс на зміну подальшої стратегії боротьби українських націоналістів. Це поклало початок розколу організації, що набув форми протистояння поколінь і привів до створення двох фракцій - ОУН(м) та ОУН(б), які перетворилися на непримиренних опонентів.
5372
Політика
Яна Примаченко
Лінія розламу між Проводом Українських Націоналістів (ПУН) з одного боку та Крайової Екзекутиви (КЕ) ОУН на західноукраїнських землях з іншого намітилася під час Варшавського процесу 1935-36 років, коли за звинуваченням у вбивстві міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Пєрацького на лаві підсудних опинилося практично все керівництво КЕ ОУН на чолі зі Степаном Бандерою. Оскільки в якості доказової бази звинувачення використало т. зв. «Архів Сеника», то для представників Краю це стало підставою підозрювати членів ПУН, зокрема Омеляна Сеника та Ярослава Барановського, у зраді.
Т. зв. «Архів Сеника» - це 418 оригіналів і 2055 фотокопій рукописних і машинописних документів УВО, ОУН та ПУН, вилучених чехословацькою поліцією у 1933 році під час арешту члена ПУНу Омеляна Сеника. Переданий польській поліції, «Архів» дав можливість викрити підпільну мережу ОУН у Галичині. Фігурував у матеріалах Варшавського процесу 1935-36 років, документи котрого не збереглись, що дає підстави сумніватись у достовірності його існування
Запобігти розколу організації певний час вдавалось завдяки беззаперечному авторитету лідера ОУН Євгена Коновальця. Його вбивство 23 травня 1938 року та розчленування Польщі внаслідок пакту Молотова-Ріббентропа запустило процес розколу - фігуранти Варшавського процесу, що вийшли на свободу після колапсу польської держави, відмовились визнати рішення ІІ Великого збору ОУН, який проголосив новим лідером Андрія Мельника.
ПУН, що базувався в Італії і на чолі якого перебували представники старшого покоління, викликав недовіру у західноукраїнської молоді, котра мала власне бачення стратегії відновлення української державності. Ультимативні вимоги молодих націоналістів провести кадрові ротації і скоректувати зовнішньополітичний курс ПУНу Мельником були відкинуті. В результаті 10 лютого 1940 року група активістів з числа соратників Степана Бандери, зібравшись в окупованому німцями Кракові, обрала його керівником Революційного Проводу (РП) ОУН. Серед 15 учасників цих зборів 8 осіб були засуджені на Варшавському процесі, а 4 - були людьми члена ПУНу Ріко Ярого, активного діяча ОУН і УВО, що відповідав за «німецький» напрям діяльності.
Це дало підстави Андрію Мельнику вбачати в демарші молоді як особисті мотиви помсти, так і влив німецьких спецслужб, які прагнули використати у власних цілях ОУН, радикальна позиція якої більше відповідала німецьким інтересам, ніж помірковані підходи ПУН. Але ситуація дедалі більше виходила з-під його контролю і 16 квітня створена ПУНом Окрема комісія, де більшість належала прихильникам позиції РП, виправдала Бандеру і його соратників.
Організаційне оформлення бандерівської фракції завершилося у квітні 1941 року після проведення ІІ Великого (краківського) збору ОУН, який затвердив Революційний Провід у складі Степан Бандера, Ярослав Стецько (заступник провідника), Дмитро Мирон-Орлик та Олекса Гасин і програму фракції ОУН (революційна).
Офіційно бандерівська фракція іменувала себе ОУН(р) - революційна, тоді як мельниківці використовували назву ОУН(с) - солідаристи
Розкол організації вилився в запекле протистояння обох фракцій, що згубним чином впливало на загальну справу створення української самостійної держави. 30 червня 1941 року у Львові ОУН (б) проголосило «Акт відновлення Української держави», засуджений мельниківцями, які вважали, що ця подія мала відбутися у Києві. Через два місяці в Житомирі було вбито провідних теоретиків ОУН і членів ПУНу полковника Миколу Сціборського та сотника Омеляна Сенека. Це кинуло тінь підозри на ОУН (б) і дало німцям підстави розгорнути масштабні репресії проти бандерівців.
Міжфракційні чвари продовжилася й в еміграції вже після закінчення активної фази боротьби в Україні.
9 лютого 2018 © Яна Примаченко спеціально для «Цей день в історії». Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 3.0 Неадаптована» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку. Сподобалась стаття? Підтримайте чашкою кави.

Коментарі

Дивіться також

Політика
Україна
Європа
Новітня історія

Головні події 10 лютого 1940

#ЦейДень
Все про 10 лютого 1940
Події, факти, персоналії
keyboard_arrow_left9 лютого
11 лютогоkeyboard_arrow_right
© 2001-18
info_outline
format_color_fill

arrow_upward