Під навалою військ Чингізхана у 1220 році Хорезм перестав існувати як єдина держава. Частина війська останнього хорезмшаха Ала ад-Діна Мухаммеда ІІ під проводом його сина Джелал ад-Діна з боями відступила в Персію, звідти — на Кавказ і Анатолію, де у 1230 році була розбита сельджуками Румського султанату. Більшість хорезмійців уціліла й подалась у найми місцевим правителям. У 1240 році вони стали на службу до єгипетських Айюбідів (нащадків Салах ад-Діна) й 15 липня 1244 року захопили Єрусалим, вигнавши звідти усе християнське населення.
Падіння священного для християн міста, лише 15 років перед тим відвойованого у мусульман німецьким імператором Фрідріхом II Штауфеном, стало приводом до чергового хрестового походу. Однак заклик папи Інокентія IV не знайшов належної підтримки європейських монархів: той же Фрідріх II, чий син Конрад був номінальним королем Єрусалимським, вів війну у Південній Італії, англійський король Генріх III Плантагенет протистояв баронській опозиції, король Бела IV відновлював Угорщину після руйнівної монгольської навали.
Попри тліючий конфлікт з Англією в Аквітанії, Сьомий похід у Святу землю погодився очолити лише фанатичний католик французький король Людовик IX. Власним коштом він зібрав 15-тисячну армію, яка включала 3000 лицарів і 5000 арбалетників, й восени 1248 року разом зі своїми братами Карлом Анжуйським і Робертом д'Артуа 36-ма кораблями відплив з Марселя та спеціально збудованого для хрестового походу порту Ег-Морт в Окситанії.
Хрестоносці дістались Кіпру, звідки після короткого перепочинку рушили у Єгипет. 5 червня 1249 року вони висадились у гирлі Нілу біля порту Дам'єтта (нині Дум'ят у Республіці Єгипет), взятому без бою, куди невдовзі на підтримку французам прибув загін з двох сотень англійських лицарів на чолі з Вільямом II Лонгеспе («Довгий меч»), титулярним графом Солсбері, споряджений коштом папи Іннокентія IV.
Людовик IX відправив лист султану Єгипту ас-Саліху Айюбу ібн Мухаммаду з погрозами і принизливою вимогою визнати його владу. Той саме перебував у Сирії, де вів війну зі своїм дядьком султаном Дамаска. Терміново повернувшись у Єгипет, ас-Саліх розбив табір на лівому березі Нілу поблизу фортеці Ель-Мансура, яка захищала підступи до Каїру, куди почав стягувати війська. Тим часом у жовтні до Людовика приєднався його третій брат Альфонс де Пуатьє. Отримавши з великим запізненням звістку про несподівану смерть ще в листопаді султана ас-Саліха, в кінці січня 1250 року армія хрестоносців рушила до єгипетської столиці, залишивши у Дам'єтті частину війська і флоту під загальним керівництвом вагітної французької королеви Маргарити Прованської.
Першими на лівий берег каналу Ашмум (нині Альбахр-Альсагір) висадилось військо Роберта Артуа. Не чекаючи прибуття основних сил, він разом з лицарями-тамплієрами і англійським загоном напав на єгипетський табір біля селища Гідеіле. Заставши мусульман зненацька, хрестоносці здобули легку перемогу і 8 лютого 1250 року без бою увійшли у відкриті ворота розташованої за 3 кілометри фортеці Ель-Мансура. Вважаючи її покинутою супротивником, три сотні хрестоносців опинились у засідці, влаштованій командиром особистої охорони султана Бейбарсом аль-Бундукдарі, й були практично всі перебиті, включно з їх командирами Робертом Артуа і Вільямом «Довгий меч» Солсбері. Лише п'ятьом тамплієрам на чолі з великим магістром Гійомом де Соннаком, який втратив у бою око, вдалось дістатись французького табору, який мамлюки атакували 11 лютого.
З прибуттям 27 лютого до Ель-Мансури нового султана Туран-шаха, який кілька місяців добирався зі свого уділу в Іраку, Людовик IX розпочав нові переговори. В обмін на звільнення Дам'єтти він вимагав Єрусалим і кілька міст на сирійському узбережжі, проте з огляду на несприятливу для нього військову ситуацію отримав відмову. Тим часом єгиптяни спочатку заблокували, а потім спалили флот, яким прибули французи, й перекрили підступи до їх табору, який час від часу атакували невеликими загонами. З першими ознаками проблем з продовольством, хрестоносці навели через канал понтонний міст й під прикриттям темряви у ніч проти 5 квітня переправились на інший берег каналу, проте дістатись Дам'єтти не змогли: по нерозібраному в паніці відступу мосту вже наступного дня їм навздогін кинулись війська мамлюків на чолі з Бейбарсом і Туран-шахом і біля селища Фаріскура практично наголову розбили хрестоносців. Загинуло багато французької знаті, зокрема великий магістр Гійом де Соннак і Гоше де Шатільйон, граф Мортена, а Людовик IX разом братами Карлом д'Анжу та Альфонсом де Пуатьє й близько 12 тисячами хрестоносців потрапили в полон.
Через два дні, 8 квітня, у Дам'єтті королева Маргарита Прованська народила свого четвертого сина Жана Трістана. Як стверджує Жан де Жуанвіль, сучасник подій і біограф Людовика IX, вона попри свій важкий психологічний і фізичний стан доклала чимало зусиль, щоб християнські війська і флот, дізнавшись про розгром біля Фаріскури, не залишили Дам'єтту. І не без її зусиль вже 8 травня король і його брати були відпущені на свободу за викуп розміром 800 тисяч солідів, половина якого була сплачена ще до звільнення. Крім вищої знаті були звільнені і 12 тисяч полонених, разом з якими Людовик IX в кінці травня залишив Дам'єтту і відплив в Акру.
Імовірно не в останню чергу така швидкість у прийнятті рішень була наслідком перевороту в Каїрі — на хвилі успіху у війні з християнами емоційно неврівноважений Туран-шах, зневажив роллю мамлюкських командирів і своєї мачухи Шаджар ад-Дурр, яка кілька місяців тримала у таємниці смерть чоловіка, щоб запобігти заколоту проти свого пасинка. Не рахуючись з ними, Туран-шах почав розставляти на ключові пости в Каїрі своїх людей, що привело до відкритого конфлікту і 2 травня 1250 року, лише через 40 днів після сходження на престол, він був убитий. Сирійські Айюбіди і Аббасидський (Багдадський) халіф аль-Мустасім відмовилися визнати Шаджар ад-Дурр законною правителькою султанату і з її одруженням з полководцем мамлюків Іззою ад-Діном Айюбідська династія повністю втратила контроль над Єгиптом, де постала нова держава — Мамелюкський султанат.
Хоча дві поразки, загибель принца крові і полонення французького короля й стали шоком для Європи, ні дворянство, ні духовенство не відгукнулись на зусилля братів й дружини Людовика IX, які повернулись на батьківщину, зібрати нову армію для походу проти Єгипту. Єдиною реакцією на їх заклик став т. зв. Хрестовий похід пастухів, організований невідомим угорським монахом: кількадесят тисяч селян з Брабанта, Ено, Фландрії та Пікардії у червні 1251 року спустошливим рейдом пройшлись північчю і центром Франції, грабуючи міста й влаштовуючи погроми, доки не були розсіяні військами за наказом королеви Маргарити.
Так і не дочекавшись прибуття нових військ хрестоносців, у 1254 році Людовик IX повернувся на батьківщину. Він не полишив наміру знову піти війною у Святу землю, марно шукав союзників у Європі і безрезультатно намагався залучити на свій бік великого монгольського хана Мунке та його наступника Хубілая, та все ж 24 березня 1267 року разом з синами «взяв на себе хрест». Практично ніким не підтриманий, Восьмий хрестовий похід для Людовика IX закінчився десь через місяць після початку — 25 серпня 1270 року король Франції помер від дезентерії у туніській пустелі на підступах до Карфагену.
Попри невдачі обох очолюваних ним хрестових походів, Людовик IX, якого ще за життя називали Святим, вже в 1297 році був канонізований папою Бонифацієм VIII, ставши першим (й останнім) французьким королем, приєднаним до лику святих.
Коментарі
Дивіться також
• Битва біля гори Роги Хаттіна, 1187
• Мамлюкський султанат, 1250
• Битва біля Айн-Джалуту, 1260
• Падіння Латинського Сходу, 1291