Незважаючи на знатність, відомостей про Олексія Дуку, за густі брови, що зрослися на переніссі, прозваного «Насупленим» («Мурзуфл)» украй мало. Невідомі ні рік чи місце його народження, ні походження, яке за деякими свідченнями по материнській лінії веде до імператора Олексія Комніна. Як повідомляють його сучасники, Олексій Дука був розумний, чи навіть зарозумілий, і жінколюб, двічі розлучався зі своїми дружинами й нібито в 1196 році був ув'язнений за домогання руки малолітньої царської дочки Євдокії Ангеліни Комніної, що басилевсом Олексієм ІІІ Ангелом було сприйнято як образа. Олексія Дуку називають серед натхненників заколоту 1201 року, формальним лідером якого був Іоанн Комнін на прізвисько «Товстий». Повалити Олексія ІІІ не вдалось і Дука серед багатьох причетних до змови знову опинився в ув'язненні.
Тим часом у березні 1202 року з Константинополя втік син поваленого ще в 1195 році імператора Ісаака ІІ Ангела (рідного брата Олексія ІІІ) 19-літній Олексій. Він знайшов підтримку Риму і Німеччини, де правив його зять (чоловік сестри Ірини) Філіп Швабський з династії Гогенштауфенів, активний прихильник Четвертого хрестового походу, що саме готувався задля звільнення втраченого 15 років перед тим Єрусалиму. «У той час як юнак перебував там (у Швабії — Д.К. ), всі знатні барони і дож Венеції (Енріко Дандоло — Д.К. ) також зібралися в наметі маркіза (лідера походу Боніфація Монферратського — Д.К. ); і вони судили і міркували про різне і в решті решт запитали юнака, що він зробить для них, якщо вони поставлять його імператором і покладуть на нього в Константинополі корону; і він відповів їм, що зробить все, чого б вони не побажали», — пише учасник походу хроніст Робер де Кларі. Олексій Ангел пообіцяв виплатити хрестоносцям і венеціанцям 200 тисяч марок, допомогти флотом і 10-тисячним військом у завоюванні Єгипту, постійно утримувати в Святій Землі 500 солдатів, а також підпорядкувати візантійську церкву Святому Престолу.
До візантійської столиці судна хрестоносців підійшли на початку липня 1203 року. Її облога тривала лише два тижні і вже 18 липня Олексій ІІІ з державною скарбницею і дочкою Іриною втік в Адріанополь (нині Едірне, Туреччина). Воцаріння 1 серпня Олексія IV Ангела і поновлення на престолі звільненого з в'язниці його сліпого батька Ісаака II врятувало і Олексія Дуку, котрий також вийшов з тюрми завдяки клопотанням його знатної рідні. Аристократ імператорського роду та ще й жертва режиму поваленого узурпатора, Дука зумів швидко увійти в довіру до молодого базилевса, при дворі якого зайняв посаду протовестіарія (головного імперського фінансового чиновника). Ставши коханцем Євдокії Ангеліни Комніної (двоюрідної сестри Олексія IV), він фактично увійшовши до родини правлячої династії Ангелів.
Олексій IV доклав чимало зусиль для виплати хрестоносцям і венеціанцям обіцяної винагороди, проте конфіскованого майна прихильників свого попередника, нового загального податку, переплавлених прикрас і вилучених церковних дорогоцінностей виявилось недостатньо, щоб зібрати необхідну суму. Тягар нового правління і свавілля приведених Олексієм IV європейців, які не гребували грабунком Константинополя і його околиць, викликали невдоволення містян. Після чергової великої пожежі вони підняли повстання і 25 січня 1204 року сінклітом (Константинопольським сенатом) обидва імператора-співправителя були усунуті від влади. Того ж дня (або 27 січня) збори сенату, духовенста і містян обрали новим правителем молодого аристократа Миколая Канабуса, як стверджується, поза його волею, оскільки інші аристократи боялись взяти на себе відповідальність у скрутний для держави час.
Усунутий від влади Олексій IV звернувся по допомогу до хрестоносців, однак направлений до них на переговори Олексій Дука підкупив варязьку гвардію, яка за його наказом 28 січня схопила Олексія IV й Ісаака II і кинула в підземелля імперського палацу. Як повідомляє очевидець подій Нікіта Хоніат у своїй «Історії», Олексій Дука обклав всіх осіб в сані кесарів і севастократорів важким податками, за які почав формування армії, щоб протистояти хрестоносцям, «збільшив дерев'яними надбудовами висоту прибережних стін міста, обгородив земляні ворота, укріпленнями і власним прикладом надихнув військо. Багато разів, підперезаний мечем з мідною булавою в руках, він власноруч то відбивав ворожі напади, то сам хоробро і несподівано нападав на ворогів, коли вони розрізнено блукали в передмісті у пошуку продовольства».
2 лютого Олексій Дука організував бойову вилазку на загін Генріха Фландрського, що саме повз Константинополь вертався у табір, однак зазнав поразки і ледве врятувався втечею, загубивши ікону Богородиці, міську святиню, яка завжди супроводжувала візантійців в походах. Її втрата справила гнітюче враження на містян, які вважали це поганим знаком з Небес, і Дуці довелось вигадати історію, що він нібито заховав ікону в таємному місці. Невдачею завершилась і його спроба знищити флот хрестоносців. Проте це не зупинило Дуку від наміру захопити владу й, імовірно десь 5 лютого 1204 року він проголосив себе імператором.
Не маючи підтримки серед знаті і кліру, невдоволених реквізицією їх цінностей, Олексій V Дука, спробував залучити на свій бік недавно обраного імператором, але ще не коронованого Миколая Канабуса, обіцяючи йому високий пост у своєму уряді. Отримавши відмову, 8 лютого за його наказом Канабус був схоплений у соборі Святій Софії, де він намагався знайти прихисток, і вбитий на східцях храму. Цього ж дня Дука був викликаний на переговори дожем Дандоло на узбережжя Мармурового моря біля Козьмодем'янівського монастиря, але потрапив у засідку, з якої заледве врятувався, після чого, за твердженням Хоніата, розпорядився убити ув'язненого Олексія IV (дата смерті його батька Ісаака II залишається непевною — чи то від важких умов утримання в перші дні ув'язнення чи від туги за страченим сином).
Звістка про віроломне убивство колишнього імператора була використана хрестоносцями як «легальний» привід для захоплення Константинополя. На скликаній раді за участі католицького кліру вони поставили візантійцям у вину підтримку узурпатора Олексія V, напади на латинські квартали міста, несплату боргу і відмову від покори папі римському й почали підготовку до штурму міста. Після ряду невдалих спроб хрестоносці зрештою розбили кілька фортечних воріт і 13 квітня 1204 року князь Боніфацій Монферратський переможно в'їхав у спорожнілий Константинополь.
Проголошений столичною знаттю новим імператором, аристократ Костянтин Ласкаріс цього ж дня був зведений на престол патріархом Іоанном Каматіром, але вже ніщо не могло врятувати вщент пограбований Константинополь: 9 травня 1204 року на трон вступив католик Болдуїн Фландрський, який через тиждень коронувався за східним обрядом у соборі Святої Софії за присутності візантійського та католицького духовенства, що поклало початок формуванню цілої низки «латинських» держав на захоплених візантійських територіях.
Олексію V Дуці з невеликим загоном вдалось дістатись міста Мосинополіс у Греції, де він був великодушно прийнятий позбавленим у 1203 році влади Олексієм III, котрий навіть влаштував весілля своєї дочки Євдокії з її давнім коханцем. Однак з невідомих причин стосунки між тестем і зятем досить швидко зіпсувались і за наказом Олексія III Олексій «Мурзуфл» Дука був засліплений. У листопаді обидва колишні імператори були захоплені в полон загоном франко-фламандського лицаря Тьєрі де Лооса. Привезеного в Константинополь, Олексія V Дуку віддали під суд і за звинувачення у вбивстві його попередника Олексія IV Ангела стратили у грудні 1204 року, скинувши з вершини 40-метрової колони Феодосія на однойменному форумі столиці.
Олексій III Ангел був відправлений до маркграфства Монферрат (нині частина провінції П'ємонт в Італії), де до 1209 року його утримували у в'язниці міста Казале-Монферрато. Після звільнення він знайшов прихистиок у правителя Конійського султанату Кей-Хосрова I, якого підбурив піти війною на свого зятя нікейського імператора Феодора Ласкаріса. Однак 17 червня 1211 року військо турків-сельджуків було вщент розбите у битві в долині ріки Меандр — Кей-Хосров загинув на полі бою, а взятий у полон Олексій III був засліплений і засланий у монастир, де й помер того ж року.
Коментарі
Дивіться також
• Ясновельможна Республіка Венеція, 697
• Єрусалимське королівство, 1099
• Падіння Константинополя, 1204
• Проголошення Латинської імперії, 1204