Цей день в історії
сьогодні
Заголовки
arrow_right
Хронологія
Теми
Регіони
нові статтіпопулярні статтівсі статті
Правила життя
Подкасти
ЗНО
Ще
arrow_right
Моя історія
Підтримати
search
Цей день в історії
menu
Коронація Едварда ІІІ Плантагенета
1 лютого 1327 року у Вестмінстерському абатстві в Лондоні було урочисто короновано 14-літнього Едварда ІІІ Плантагенета, від імені якого реальну владу отримали його матір Ізабелла Французька і її коханець Роджер Мортімер. Вони втратили свій вплив вже через три роки, коли за наказом короля Мортімер фактично без суду був страчений, а матір була позбавлена усіх володінь і поміщена під домашній арешт.
На обкладинці: Едвард III Плантагенет, картина невідомого художника XVI століття © Національна портретна галерея в Лондоні
4888
Особистості
Дмитро Копилов
Двадцятилітнє правління Едварда ІІ Плантагенета було позначене перманентним збройним протистоянням зі знаттю і фактично програною, але все ще незавершенною, війною з Шотландією, до яких у 1324 році додався конфлікт з французьким королем Карлом IV Красивим за герцогство Аквітанія. Залагоджувати його Едвард ІІ направив у Париж посольство на чолі зі своєю дружиною Ізабеллою, рідною сестрою Карла IV. На переговорах, що розпочались у березні 1325 року, довелось визнати втрату значної частини герцогства і погодитись принести омаж французькому королю за решту континентальних володінь Англії. Щоб уникнути принизливої церемонії, Едвард II віддав Аквітанію своєму 13-літньому синові Едварду Віндзорському, який у вересні прибув у Париж і визнав себе васалом свого дядька Карла IV.
Мініатюра «Принц Едвард у супроводі Ізабелли приносить омаж французькому королю Карлу IV» з «Хроніки» Жана Фруассара, XV ст. © Національна бібліотека Франції
Мініатюра «Принц Едвард у супроводі Ізабелли приносить омаж французькому королю Карлу IV» з «Хроніки» Жана Фруассара, XV ст. © Національна бібліотека Франції
Завершивши політичну місію, Ізабелла повертатись додому не стала. Протягом багатьох років вона підтримувала чоловіка, в тому числі і залучаючи на його бік своїх французьких родичів, проте зближення Едварда ІІ з черговим фаворитом Г'ю Деспенсером-молодшим, обернулось публічним приниженням королеви, втратою родинних володінь і можливості спілкуватись зі своїми чотирма дітьми. У Франції Ізабелла опинилась в оточенні опозиційно налаштованої до англійського короля знаті і зблизилась з Роджером, 3-м бароном Мортімера, змушеним свого часу емігрувати після невдалого заколоту проти Едварда ІІ. Їх любовний зв'язок набув розголосу і під тиском папи римського Івана XXII, за підтримкою до якого звернувся англійський король, влітку 1326 року Карл IV був змушений вислати сестру з Парижа.
Тим часом Ізабелла Французька влаштувала заручини свого сина зі своєю двоюрідною племінницею Філіпою, дочкою Вільгельма, графа Ено, за підтримки якого найняла військо і на восьми кораблях 24 вересня висадились на східному узбережжі Англії. Її підтримали Томас, граф Норфолк, Генрі Ланкастер (дядько Ізабелли), граф Лечестера, Адам Орлтон, єпископ Герефордський й на початку жовтня Едвард ІІ, не почуваючи себе безпечно у Лондоні, залишив столицю, де невдовзі почалось повстання прихильників королеви. 26 жовтня впав узятий заколотниками в облогу Брістоль, звідки мусив рятуватись втечею Г'ю Деспенсер. Переслідуваний військами Ізабели, 16 листопада він з королем був захоплений в полон в Південному Вельсі, після чого по всій Англії почались арешти прихильників Едварда ІІ, більшість з яких була страчена, включно з Деспенсером-молодшим, кастрованим і четвертованим 24 листопада у Герефорді.
Долю Едварда ІІ вирішив парламент, що на початку 1327 року зібрався у Вінчестері і 12 січня постановив звести на престол його сина. 20 січня до короля, що утримувався в замку Кенілворт, прибули Генріх Ланкастер і єпископи Вінчестера та Лінкольна й переконали добровільно зректися влади, щоб вона не перейшла до рук «чужого», натякаючи на Мортімера. Наступного дня це було офіційно засвідчено прокуратором (спікером) Палати громад Вільямом Трасселом і 28 січня принцу Едварду була вручена Велика печатка Англії й після публічного оголошення про відставку його батька відбулось призначення нових суддів і службовців казначейства.
На початку квітня 1327 року Едварда ІІ перевели до замку Берклі в Глостерширі, де він помер у ніч проти 21 вересня за не до кінця з'ясованих обставин, що дало підстави для чуток про його насильницьку смерть.
Мініатюра «Коронація Едварда III» з «Хроніки» Жана Фруассара, XV ст. © Національна бібліотека Франції
Мініатюра «Коронація Едварда III» з «Хроніки» Жана Фруассара, XV ст. © Національна бібліотека Франції
Коронація 15-літнього Едварда відбулась 1 лютого 1327 року у Вестмінстерському абатстві Лондона. Перед початком церемонії Генріх, граф Лестера і 3-й Ланкастера, посвятив принца у лицарі, після чого архієпископ Волтер Рейнольдс провів усі необхідні ритуали і одягнув на голову Едварда III корону святого Едварда Сповідника, яка, за свідченням хроніста Томаса Волсінгема, «була велика за розміром і важка». Після урочистого підтвердження «англійському народу законів і » і клятви «неухильно зберігати мир і згоду з Богом, Святою Церквою, кліром і народом» посвятив у лицарі трьох його синів Роджера Мортімера. Того ж дня Едвард ІІІ повернув своїй матері її придане з істотними добавками, що зробило її однією з найбільших землевласників в королівстві, і замість колишніх 4400 фунтів на рік призначив на утримання безпрецедентну суму в 13 333 фунтів.
Вже 3 лютого парламентом у Вестмінстері було сформовано регентську раду з Генріхом Лестером на чолі та в статусі офіційного опікуна короля. До неї увійшло ще 11 чоловік, серед них архієпископи Рейнольді і Мелтон, єпископи Стратфорд і Орлітон, графи Норфолк, Кент і Сюррей, лорди Вейк і Персі, сер Олівер Інгхем і лорд Джон Ріс, який був керуючим спільного господарства Едварда III і королеви Ізабелли.
У сніжну хуртовину 30 січня 1328 року у кафедральному соборі Йорка відбулось одруження короля Едварда з тринадцятирічною Філіппою Геннегау, дочкою графа Ено, яку в Лондоні прийняли урочисто і з «великою радістю»
Ізабелла і Мортімер старанно підтримували видимість незалежного правління уряду Едварда III, насправді ж «наставляли неповнолітнього» і діяли від його імені в якості неофіційних регентів, «повністю підпорядкували» як короля, так і всю його адміністрацію, якій диктували власну політику, міцно тримаючи владу в своїх руках. Королева здійснювала контроль за основним службами держави через людей, яких вона поставила на відповідні посади; канцлер, скарбник і хранитель Малої печатки супроводжували її повсюди, куди б вона не прямувала. Королева-матір контролювала також доступ до її сина, що «викликало великі ревнощі» серед придворних.
Мініатюра «Коронація Філіпи з Ено 4 березня 1330 року» з «Хроніки» Жана Фруассара, XV ст. © Національна бібліотека Франції
Мініатюра «Коронація Філіпи з Ено 4 березня 1330 року» з «Хроніки» Жана Фруассара, XV ст. © Національна бібліотека Франції
Ізабелла Французька подбала і про те, щоб «з урахуванням його служби королю і королеві…» щедро винагородити Роджера Мортімера. Формально він був лише довічним юстиціарієм (суддею) Вельсу, але мав виключний влив на державні справи через прихильних до нього членів регенської ради і лорда-казначея, спочатку Адама Орлітона, а згодом — Генрі Бергерша. Він не абияк розбагатів за рахунок конфіскованих у прихильників поваленого короля земель, отримав створений спеціально для нього титул графа Марча, не церемонився з королівською скарбницею і зрештою одруженням своїх доньок породичався з монаршою родиною. Це викликало заздрість і гнів багатьох дворян і Мортімеру довелось придушувати заколоти своїх ще недавніх союзників — Генріха Ланкастера і дядька короля Едмунда Вудстока, обезголовленого 19 березня 1330 року.
Хоча страта принца крові і була санкціонована парламентом, причетність до неї Мортімера, котрого чутки пов'язували і з вбивством Едварда II, 17-літній Едвард III сприйняв як особисту загрозу і за його наказом у жовтні той був заарештований в Нортгемптоні, куди прибув разом з Ізабеллою на засідання парламенту. 20 жовтня Едвард III спеціальним зверненням оголосив, що перебирає на себе владу в королівстві.
Заступництво Ізабелли не допомогло, і 26 жовтня Роджер Мортімер постав перед парламентським судом у Вінчестері. Він був звинувачений за 14 пунктами, які включали вбивство Едварда II, розправу над Едмундом Вудстоком, незаконне збагачення за рахунок королівства і втручання в роботу уряду країни. Йому не дали можливості для захисту або хоча б виправдатись самостійно і 29 листопада 1330 року рішенням суду скарали ганебним для дворянина чином: «зрадника і ворога короля і королівства» конем проволочили з Тауера до Тайбернського пагорба, де повісили на шибениці, залишивши тіло на два дні для загального огляду.
Правнук Роджера Мортімера, Едмунд Мортімер, 3-й граф Марча, у 1368 році одружився з Філіпою Плантагенет, 5-ю графинею Ольстера, двоюрідною сестрою короля Річарда II. Їх нащадки були серед найближчих претендентів на престол Англії і по смерті у 1425 році останнього з чоловіків роду Мортімерів це право перейшло до Річарда Плантагенета, 3-го герцога Йоркського, який заявив його в роки Війни троянд
Не забув Едвард III і про матір: 1 грудня вона «просто і раптово» відмовилася від усіх своїх володінь на користь короля й, отримавши у січні 1331 року постійне утримання у розмірі 3000 фунтів на рік «для підтримки її благородного становища в усі дні її життя», була поміщена під охорону спочатку в замок Беркхемстед, а згодом — у Віндзор. У березні 1332 року Ізабеллі Французькій дозволили повернутися в замок Різінг в Норфолку, де вона тихо прожила до своєї смерті в 1358 році, зрідка відвідуючи королівський двір.
Ставши нарешті справжнім королем Англії, Едвард III оголосив недійсним «ганебний мир», укладений в 1328 році в Нортгемптоні від його імені королевою Ізабеллою і «зрадником» Мортімером, і розпочав війну із Шотландією. У 1333 році він допоміг усунути Давида II й від узурпатора шотландського престолу Едварда Белліола отримав область Лотіан (найбагатшу у Шотландії) і клятву вірності.
Мініатюра «Едвард III отримує від фламандців герб з французькими лілеями» з «Хроніки» Жана Фруассара, XV ст. © Національна бібліотека Франції
Мініатюра «Едвард III отримує від фламандців герб з французькими лілеями» з «Хроніки» Жана Фруассара, XV ст. © Національна бібліотека Франції
Здолавши союзника Франції, у 1336 році Едвард III надіслав гроші та військове спорядження в Гасконь, заручився підтримкою графств Ено і Фландрія й почав підготовку до війни з Філіпом Валуа. В умовах очевидної загрози 24 травня 1337 року французький король конфіскував всі території свого англійського васала, після чого напав на острів Джерсі і здійснив флотом демонстративний рейд вздовж південного узбережжя Англії. Це стало фактичним початком Столітньої війни — у жовтні, звернувшись до свого двоюрідного брата Філіпа в посланні просто по імені і підписавшись «Король Франції», Едвард ІІІ заявив власне право на французький престол, узурпований, на його думку, в 1316 році . 26 січня 1340 року він прийняв титул короля Франції, включив до свого герба французькі геральдичні лілії, і вже 24 червня у морській битві поблизу Брюгге здобув свою першу перемогу у війні, що розтягнулась на понад сто років.
Дмитро Копилов © спеціально для «Цей день в історії», 31 січня 2019. Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 3.0 Неадаптована» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку. Сподобалась стаття? Підтримайте чашкою кави.

Коментарі

Дивіться також

Особистості
Політика
Європа
Середньовіччя

Головні події 1 лютого

#ЦейДень
Все про 1 лютого
Події, факти, персоналії
keyboard_arrow_left31 січня
2 лютогоkeyboard_arrow_right
© 2001-19
info_outline
format_color_fill

arrow_upward