В 1909 році випускник гімназії Фрідріх Паулюс не зміг вступити до військово-морського училища через недостатньо високе соціальне походження і наступного року був зарахований на військову службу як кандидат в офіцери піхотного полку. Першу Світову війну закінчив у чині капітана, а за Веймарської республіки закінчив курси офіцерів Генерального штабу. Завдяки своїм здібностям та старанному виконанню службових обов'язків дослужився до підполковника і в 1934 році став командиром одного з перших в німецькій армії моторизованого батальйону. Як і більшість кадрових офіцерів, Паулюс перший час ставився до нацистів досить насторожено, але потім став тісно співпрацювати з ними, особливо коли Гітлером було прийнято рішення про створення на базі стотисячного рейхсверу потужних німецьких збройних сил.
Завдяки підкресленому відстороненню від політики, службовому завзяттю і високому професіоналізму Паулюс зробив блискучу кар'єру. У серпні 1939 року він вже у чині генерал-майора став начальником штабу 10-ї армії, яка брала участь у Польській 1939 року і Французькій 1940 року кампаніях, за що був нагороджений Залізним хрестом 1-го ступеня і підвищений до генерал-лейтенанта. Будучи першим заступником начальника Генерального штабу, Паулюс займався розробкою оперативно-стратегічних планів, у тому числі плану «Барбаросса» з війни проти Радянського Союзу.
5 січня 1942 року Паулюс був призначений командувачем 6-ю армією, що діяла на Східному фронті. Незважаючи на відсутність бойового і командного досвіду, перше бойове хрещення виявилося вдалим — в складі групи армій «Південь» армія Паулюса зуміла взяти в оточення велике угруповання радянських військ під Харковом, яке було знищене в червні 1942 року, за що він був нагороджений Лицарським хрестом. Влітку 1942 року 6-а армія, що складалась із 17 дивізій, підтримуваних 1200-и літаками, розпочала наступ на Сталінград.
12 вересня після жорстоких боїв німецькі війська підійшли впритул до Сталінграду, і Паулюс віддав наказ протягом десяти днів оволодіти містом. Але попри вихід 15 жовтня до Волги, вкрай тяжкі і малорезультативні вуличні бої з радянськими військами тривали аж до 11 листопада — план швидкого захоплення міста і завершення всієї німецької військової літньо-осінньої кампанії 1942 року був зірваний. Не зовсім вмілі та рішучі дії Паулюса в районі Сталінграду восени 1942 року викликали серйозні нарікання з боку ряду відомих німецьких генералів, які зажадали від Гітлера зняти його з посади, проте Гітлер поставив Паулюсу завдання за будь-яку ціну і в найкоротший термін завершити розгром противника в районі Сталінграда.
30 січня 1943 року Гітлер підвищив Паулюса до вищого військового звання — генерал-фельдмаршала. У радіограмамі, відправленій Паулюсу, зазначалося, що «ще жоден німецький фельдмаршал не потрапляв у полон». Проте вранці 31 січня 1943 року Фрідріх Паулюс разом зі своїм штабом здався в полон, а 2 лютого його армія перестала існувати. Із 91 тисячі чоловік, які попали в полон під Сталінградом, до Німеччини через багато років повернулось лише 7 тисяч.
Перебуваючи у таборі військовополонених, Паулюс відмовився брати участь у будь-якій політичній діяльності, однак в серпні 1944 року, після спроби замаху на Гітлера, він виступив по радіо з антифашистським зверненням до німецької армії, закликавши її виступити проти фюрера. Під час Нюрнбергського процесу Паулюс виступив у суді на стороні звинувачення, після чого жив із сім'єю в Тюрінгії, а в березні був знову перевезенний до СРСР — його поселили як «особистого гостя» Сталіна на дачі під Москвою, де Паулюс мав свого лікаря, кухаря, ад'ютанта, отримував листи і посилки від рідних. Загалом у полоні Паулюс провів 11 років і 24 жовтня 1953 року він був переданий НДР. У день від'їзду «Правда» опублікувала заяву Паулюса, де говорилося, що він залишає Радянський Союз як друг.
У НДР Паулюсу були надані під охороною вілла в елітному районі Дрездена, машина, ад'ютант і право мати особисту зброю. В якості начальника створюваного військово-історичного центру він читав лекції про військове мистецтво у вищій школі народної поліції, часто виступаючи в пресі із засудженням «західнонімецького мілітаризму» та прославлянням соціалізму, часто підписуючи свої заяви як «генерал-фельдмаршал колишньої німецької армії». Проте йому не довіряли ні в СРСР, ні в НДР — до кінця свого життя він круглодобово був під наглядом спецслужб. Фрідріх Паулюс помер 1 лютого 1957 року, якраз напередодні 14-ї річниці загибелі його армії під Сталінградом. Він був похований в Баден-Бадені біля могили його дружини, яка померла в 1949 році.
Два сини-близнюки Паулюса — Ернст і Фрідріх — були офіцерами-танкістами і брали участь у Другій Світовій війні: 25-річний Фрідріх загинув у лютому 1944 року в Італії, а Ернст, важко поранений під час Сталінградської битви, був комісований з армії, а в 1944-у — заарештованний через батька і до кінця війни провів у німецькому концтаборі; у 1970 році 52-річний Ернст Паулюс, так до кінця і не змирившись з переходом батька до комуністів, покінчив життя самогубством. Дочка Ольга, яка часто приїжджала до батька з ФРН, померла у 2003-у.
Коментарі
Дивіться також
• Друга харківська битва, 1942
• Переломний наступ під Сталінградом, 1942
• Закінчення Сталінградської битви, 1943
• Самогубство Адольфа Гітлера, 1945
• Капітуляція Німеччини, 1945
• Арешт генерала Власова, 1945
• Вирок Нюрнберзького трибуналу, 1946
• Самогубство Германа Герінга, 1946