Цей день в історії
сьогодні
Заголовки
arrow_right
Хронологія
Рубрики
Регіони
всі статтінові статтіпопулярні статтівипадкова стаття
Правила життя
Подкасти
ЗНО
Ще
arrow_right
Моя історія
Підтримати
Цей день в історії
menu
toggle_off
Нова держава — Республіка Індія
ПолітикаГанна Дзекан
26 січня 1950 року набула чинності конституція, яка проголосила Індію незалежною від британської корони демократичною республікою, яка гарантує своїм громадянам справедливість, рівність і громадянські свободи. Цього ж дня приніс присягу перший президент Індії Ражендра Прасад.
20707
Читати 6 хв.
Читати пізніше
До обраного
reply

Непримириме суперництво між двома найстарішими партіями Індійський національний конгрес і Мусульманська ліга привели лідерів останньої до поступової відмови від релігійно-політичної концепції, відомої як індо-мусульманська єдність, що кілька десятиліть лежала в основі виборювання незалежності Індії від Великобританії. На зміну їй прийшла теорія двох націй, за якою релігійна самосвідомість є домінуючим національним чиннником, а мова і етнічність — вторинні. Програмно нова концепція була втілена у партійних рішеннях Мусульманської ліги березня 1940 року, які постановили виборювати створення окремої мусульманської держави на території Пенджабу, Північно-Західної прикордонної провінції, Сінда, Белуджистана на заході Британської Індії та Бенгалії і Ассама на сході, для означення якої було взято назву «Пакистан», запропоновану в 1933 році публіцистом Рахматом Алі.

Примирити дві партії, що представляли найбільші громади Британської Індії не вдалось ні в роки Другої світової війни, коли під загрозою японської інтервенції прем'єр-міністр Великобританії Вінстон Черчілль в 1942 році був змушений пообіцяти повоєнній Індії статус домініона, ні по її завершенні — спроби посадити Конгрес і Лігу за один стіл задля вироблення конституції і формування спільного тимчасового уряду були відхилені обома партіями. Розмежування між ними поглибилось ще більше після виборів 1946 року — кожна з партій отримала перемогу у своїх релігійних анклавах, що Мусульманською Лігою було сприйнято як народна підтримка ідеї незаледного Пакистану. Пропозиція британців створити федерацію з двох мусульманських і однієї індуїстської провінції Лігою була сприйнята схвально, що викликало підозри у Конгресу, який зрештою відмовився піти на такий крок. У країні з новою силою спалахнули релігійні конфлікти, найбільший з яких в Калькутті в серпні привів до загибелі більше 4 тисяч мусульман.

За цих умов прем'єр-міністр Британії Клемент Еттлі оголосив про намір надати Індії незалежність не пізніше 30 червня 1948 року і 20 лютого 1947 року призначив лорда Маунтбаттена новим віце-королем, доручивши йому пошук прийнятного для усіх сторін рішення. Зустрівшись вже у квітні з лідерами Індійського національного конгресу і Мусульманської ліги, Маунтбаттен переконався у неможливості примирити позиції Мухаммеда Алі Джинна і Джавархалал Неру навіть за посередництва шанованого обома громадами Махатми Ганді. Щоб викликати довіру до щирості своїх намірів, він переніс дату надання незалежності на рік раніше, що обидва табори застало зненацька і примусило до швидкого пошуку компромісів, а очолити комітет з делімітації кордону запросив абсолютно сторонню для Індії людину, яка ніколи там не була і не мала в ній жодних інтересів.

Сер Сіріл Редкліф прибув до Індії 8 липня. Переконавшись у неспроможності мусульман та індусів, які на паритетних умовах входили до регіональних підкомітетів, конструктивно співпрацювати, він в умовах цейтноту приймав більшість рішень одноосібно, виходячи здебільшого з наміру зберегти цілісність інфраструктури і не рахуючись з проханнями зважити на «місцеві фактори» жодної з релігійних громад, в тому числі і сикхів, які вимагали не ділити населену ними територію міждержавним кордоном. Свою роботу Редкліф завершив 13 серпня і знищив усі чернетки, пов'язані з роботою його комітету, результати роботи якого (щоб уникнути можливих суперечок) тримались у таємниці до дня проголошення незалежності: 14 серпня 1947 року відповідні урочистості відбулись в Лахорі, що став столицею новоствореного домініону Пакистан, 15 серпня — в Делі, столиці домініону Індійський Союз.

Результат роботи комітету Редкліфа, який торкнувся долі 88 млн чоловік, був анонсований лише 17 серпня. До Пакистану відійшли провінції Белуджистан (перед поділом на 92% населеної мусульманами) і Сінд (73%) повністю, Пенджаб (56% мусульман) і Бенгалія (54% мусульмани) — частково, решта провінцій увійшли до складу Індії. Ще 601 дрібне князівство отримало змогу самостійно вирішувати до якої з держав приєднатись. Подія, яку Ганді назвав «найблагороднішим вчинком Британії за всю її історію», привела до посилення релігійної ворожнечі між індусами та мусульманами і вже 22 жовтня між Індією і Пакистаном спалахнула війна за населене сикхами, мусульманами та індуїстами князівство Джамму і Кашмір, яка тривала 2 роки і закінчилась поділом цієї області між двома країнами.

Загалом у сутичках на релігійному грунті в обох країнах загинуло до півмільйона чоловік, ще близько 12 мільйонів представників обох громад стали біженцями. Щоб стримати хвилю насилля, Ганді оголосив голодування і виступив за поступки Пакистану, який вимагав від Індії грошової компенсації для підтримки переміщених осіб. Виплата урядом Індії 13 січня 1948 року 550 млн рупій викликала обурення в середовищі радикально настроєних індусів, і через два тижні Ганді був убитий релігійним фанатиком.

Загибель Ганді дала привід прем'єр-міністру Джавархлалу Неру розпочати рішучу боротьбу з проявами націоналізму і релігійної нетерпимості — як тільки у лютому 1948 року країну залишили останні британські війська, він санкціонував переслідування членів радикальних партій усіх політичних, національних і релігійних спектрів (за деякими даними протягом кількох місяців було заарештовано понад 200 тисяч чоловік), що дало можливість зняти напругу в країні, покінчити з індуїстським чинником у державотворенні і практично безконфліктно приєднати майже всі незалежні індійські князівства (555 з 601).

26 листопада 1949 року Установчі збори прийняла нову конституцію країни, яка набула чинності 26 січня 1950 року. Вона проголосила Індію незалежною від Британії суверенною, демократичною республікою, яка гарантує своїм громадянам справедливість, рівність і громадянські свободи. Цього ж дня голова Установчих зборів Ражендра Прасад приніс присягу як перший президент Індії.

Політична система Індії збудована за зразком британської — президент країни має досить обмежені повноваження, а основна влада знаходиться в руках підзвітного нижній палаті парламенту прем'єр-мінстра, який призначається на цей пост за результатами парламентських виборів.

Конституція Індії — найбільший за обсягом конституційний документ у світі. Вона включає 465 статей, 12 великих додатків, більше 70 поправок і складається з 117 369 слів у версії англійською мовою

Джавахарлал Неру тричі поспіль ставав главою уряду і доклав чимало зусиль, щоб подолати кастове розділення індійського суспільства, домогтись більшої рівності між жінками та чоловіками і запровадити державне регулювання економіки. Прихильник ненасильницької дій в період боротьби за незалежність, на посту прем'єра він часто вдавався до воєнних засобів, зокрема для придушення сепаратизму в Пенджабі, боротьби з Португалією за Гоа і Даман та з Китаєм за Кашмір і Непал.

По смерті Неру в 1964 році його наступником став Лал Бахадур Шастрі, якого через два роки, після несподіваної (і багато в чому загадкової) смерті в Ташкенті під час перемовин щодо завершення Другої індо-пакистанської війни, замінила дочка Неру Індіра Ганді. Вона чотири рази очолювала уряд країни і у 1975 році за її третього прем'єрства в конституцію Індії було внесено поправки, які означили країну як світську і соціалістичну.

Щорічно 26 січня відзначається в Індії як День Республіки.

Друк 1
Ганна Дзекан спеціально для © «Цей день в історії», 27 лютого 2012, востаннє оновлено 20 січня 2019. Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 4.0 Міжнародна (CC BY 4.0)» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку.

Коментарі

Правила життя Умберто Еко
Правила життя
Правила життя Умберто Еко