Цей день в історії
сьогодні
Заголовки
arrow_right
Хронологія
Рубрики
Регіони
всі статтінові статтіпопулярні статтівипадкова стаття
Правила життя
Подкасти
ЗНО
Ще
arrow_right
Моя історія
Підтримати
Цей день в історії
menu
toggle_off
Смерть Вінстона Черчілля
24 січня 1965 року на 91-у році життя у Лондоні помер сер Вінстон Черчілль, британський державний діяч, дворазовий прем'єр-міністр, лауреат Нобелівської премії в галузі літератури. Розпорядженням королеви Єлизавети II його похорони стали подією державної ваги, за якою в прямому ефірі спостерігала третина мільярда телеглядачів по всьому світу. На обкладинці: Вінстон Черчілль на похоронах короля Георга VI, Лондон, лютий 1952 року © Picture Post/Hulton Archive/Getty Images
17226
Читати 10 хв.
Читати пізніше
До обраного
reply

Час свого другого прем'єрства 77-літній Вінстон Черчілль присвятив відновленню «особливих відносин», як він їх називав, зі Сполученими Штатами, куди здійснив чотири офіційні візити. На початку 1952 року його вдруге вразив інсульт, на кілька місяців позбавивши здатності зв'язно розмовляти. Однак у відставку він йти відмовився, переживши і не дуже прихильного до нього короля Георга VI та свого свого останнього партнера по «Великій трійці» Йосифа Сталіна і став свідком як Великобританія третьою з держав світу провела ядерні випробування.

Проте невдача британської політики в Єгипті, де була повалена монархія, і напружені стосунки з новим президентом США Двайтом Ейзенхауером знову змусили політичний істеблішмент заговорити про відставку Черчілля. Та і на цей раз він, паралізований на один бік внаслідок третього інсульту в червні 1953 року, продовжив головувати на засіданнях уряду, приховуючи від усіх свою недугу, а коли за тиждень зміг піднятись з інвалідного крісла, то пожартував, що новина про це «могла б витіснити зі сторінок газет репортажі про суд над серійним убивцею Джоном Крісті».

Того ж року Черчілль став лицарем ордена Підв'язки, лауреатом Нобелівської премії з літератури «за високу майстерність творів історичного та біографічного характеру» (в основному, за шеститомник мемуарів «Друга світова війна») і загалом був схильний піти з великої політики, але важка хвороба його протеже і заступника по уряду Ентоні Ідена змусила знову зануритись у міжнародну політику. Та і на цей раз успіху досягнути не вдалось: з великими труднощами влаштована на Бермудах зустріч з Ейзенхауером виявилась малорезультативною, а давно виношувані ініціативи з організації міжнародної конференції з питань повоєнного облаштування Європи знову були проігноровані Радянським Союзом, який вважав британського прем'єра винуватцем у розв'язуванні Холодної війни.

Стомлений фізично та психологічно, Вінстон Черчілль поступово відійшов від справ і зрештою 5 квітня 1955 року завершив активний етап своєї понад півстолітнього і доволі контраверсійного політичного життя.

Черччіль вдруге відмовився від титулу герцога, на цей раз Лондона, безпрецедентний в історії, який Єлизавета II мала намір створити виключно на відзнаку заслуг колишнього дворазового прем'єр-міністра Великобританії і на той час рекордсмена за тривалістю перебування на міністерських посадах. У 1963 році президент Джон Кеннеді проголосив його першим в історії США почесним громадянином, однак через фізичну слабкість церемонію у Білому домі Черчілль відвідати не зміг. Весь цей час він залишився депутатом від Вудфорда, але вкрай рідко відвідував засідання у Палаті громад, де востаннє був присутній 27 липня 1964 року, більшість часу проводячи у своєму домі в Чартвеллі, графство Кент.

Ще кілька інсультів разом із наростаючою глухотою призвели до поступової втрати Черчіллем розумових здібностей. Його прикрий стан не був секретом, новини на тему здоров'я Черчілля настільки часто публікували газети, що сатиричний журнал «Private Eye» якось назвав його «найзнаменитішим з помираючих англійців». Від останнього, десятого удару, що стався 15 січня 1965 року, Вінстон Черчілль вже отямитись не зміг і 24 січня помер у своєму лондонському домі у віці 90 років, день у день через сім десятиліть по смерті свого батька, теж знаного у свій час політика.

План поховання Вінстона Черчілля готувався протягом багатьох років. Усупереч поширеному міфу, сам він до нього відношення не мав, а єдине, що суттєво вплинуло на майбутню церемонію, це його відмова від кремації, щоб знайти останній спочин не у дворі своєї садиби поруч з могилами домашніх улюбленців, а у церкві містечка Бландон, поблизу своєї малої батьківщини — палацу Бленхейм у Вудстоку, графство Оксфордшир.

Черчілль також хотів, щоб в останню путь його проводжали під бадьорі марші і гімни у виконанні кількох оркестрів, а вже на початку 1960-х категорично заперчив проти присутності на свої похоронах колишнього союзника по антигітлерівській коаліції генерала де Голля, котрий як президент Франції доклав чимало зусиль, щоб Британія не змогла приєднатись до Європейської економічної спільноти. Згодом він пом'якшив свою свою позицію, погодившись на присутність генерала. «Нехай дізнається, що моє тіло проводжатимуть з [вокзалу] Ватерлоо», — пожартував з цієї нагоди Черчілль, натякаючи на долю Наполеона, антианглійськими устремліннями якого надихався де Голль.

«Весь світ став бідніший від втрати цього багатогранного генія, тоді як виживання нашої країни та країн Співдружності в умовах найбільшої небезпеки, яка їм коли-небудь загрожувала, буде вічним пам’ятком його лідерству, волі і незламній мужності» — З листа королеви Єлизавети II з нагоди смерті Вінстона Черчілля його вдові Клементині

Попри складні стосунки Вінстона Черчілля з двома поколіннями родини Єлизавети II і його відверту антипатію до її чоловіка принца Філіпа, якого він, фактично, позбавив політичної кар'єри, розпорядженням королеви поховання Черчілля належало провести, щоб «масштаб заходів відповідав його ролі в історії».

Церемонія мала стати подією державної ваги — унікальна честь для особи некоролівської крові, якої в історії Британії заслужили не більше десятка людей, серед яких вчений Ісаак Ньюьон, адмірал Гораціо Нельсон, полководець Артур Веллслі та прем'єр-міністр Вільям Гладстон. Кожна її деталь була розписана похвилинно, функції всіх учасників — скурпульозно деталізовані і синхронізовані із загальним планом заходів, який отримав кодову назву «Операція «Надії нема». Помпезність, пафос і розмах мали засвідчити належну шану «останньому британцю, який щиро вірив у божественне право монархів», як відгукувалась про Черчілля його дружина Клементина.

27 січня тіло Вінстона Черчілля на три дні було поміщене у центральному залі Вестмінстерського палацу, вперше з 1898 року коли ховали Вільяма Гладстона. Своєю присутністю його вшанувала королева з родиною і 320 тисяч її підданих, десь стільки ж, скільки прощалися з її батьком Георгом VI: спеціальним розпорядженням метрополітен працював круглодобово, зал для прощання — лише з годинною перервою.

Похорони почались 30 січня о 9-45 у кафедральному соборі св. Павла — з останнім ударом лондонського Біг-Бена, який мовчав протягом решти дня. Як вийняток, на них була присутня королева з чоловіком, і як ще більший вийняток — вона дозволила родині Черчілля прибути після себе. У прямому ефірі церемонію, яку вшанували державні діячі з двох сотень країн, дивилось 25 млн британців і понад 350 млн чоловік по всьому світу, більше, ніж похорони Джона Кеннеді два роки перед тим.

Офіційні заходи завершились 19-гарматним салютом і прольотом 16 винищувачів Корлівських ВПС над центром Лондона коли Темзою труну доправляли до вокзалу Ватерлоо. Звідти локомотив «Вінстон Черчілль» у вагоні часів Битви за Британію у супроводі родичів та близьких відвіз її до станції Ханборо, щоб згідно останньої волі Вінстона Черчілля поховати його на сімейній ділянці цвинтару церкви св. Мартіна у селі Бландон.

«Це не прощання, це тріумф — »прокоментувала похорони чоловіка Клементина Черчілль. Через три роки поруч був похований її з Вінстоном Черчіллем 57-літній син Рандольф, а ще через дев'ять, у 1977-у, — і вона сама, переживши трьох з п'яти своїх дітей.

Друк
Володимир Лук'янюк спеціально для © «Цей день в історії», 29 вересня 2011. Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 4.0 Міжнародна (CC BY 4.0)» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку.

Сподобалась стаття? Підтримайте чашкою кави.

Коментарі

Онлайн-тест ЗНО з історії України
Онлайн-тест ЗНО з історії України