Цей день в історії
сьогодні
Заголовки
arrow_right
Хронологія
Теми
Регіони
нові статтіпопулярні статтівсі статті
Правила життя
Подкасти
ЗНО
Ще
arrow_right
Моя історія
Підтримати
search
Цей день в історії
menu
«Кривава неділя»
У неділю 22 січня 1905 року у Санкт-Петербурзі військами жорстоко придушена багатотисячна мирна демонстрація робітників на чолі зі священиком Георгієм Гапоном, які йшли до Зимового палацу з наміром вручити петицію царю Миколі ІІ з економічними і політичними вимогами. Ця подія, що увійшла в історію як «Кривава неділя», викликала хвилю забастовок та демонстрацій і поклала початок Першій російській революції.
На обкладинці: Войцех Коссак «Кривава неділя в Петербурзі 9 січня 1905 року» © Кіровоградський обласний художній музей
2806
Політика
Олександр Донік
На фоні поразок у війні з Японією восени 1904 року в Росії пожвавились політичні процеси і почали все голосніше лунати вимоги прийняття конституції й формування представницьких органів влади. Ліберальні заходи Петра Святополка-Мирського, який на посту міністра внутрішніх справ змінив убитого есером-терористом В'ячеслава Плеве, сприяли активному суспільному обговоренню майбутніх змін і розгортанню агітації революційних партій і опозиційних рухів. Розпочавшись у середовищі інтелігенції, політична активність торкнулась і робітничих організацій, зокрема «Зборів російських фабрично-заводських робітників Санкт-Петербурга», створеної за сприяння влади і у 1904 році очоленої священником з Полтавщини Григорієм Гапоном.
Задумані як профспілкова і просвітницька організація, зусиллями Гапона «Збори» досить швидко змінили напрям діяльності — із залученням до їх лав соціал-демократів (меншовиків і більшовиків) була створена таємна внутрішня група-гурток, яка своєю метою бачила економічні та політичні форми боротьби «з капіталом» за права робітничого люду. Перебуваючи на фінансовому утриманні влади, але користуючись відсутністю належного контролю з її боку, «Збори» вели активну агітацію у фабрично-робітничому середовищі за радикальні методи боротьби й до осені перетворились на одну з наймасовіших організацій, об'єднуючи у своїх лавах близько 10 тисяч чоловік.
«Збори» Гапона не лишились осторонь і суспільної дискусії щодо майбутніх перетворень державного устрою, й з листопада розпочали обговорення опублікованих в пресі земських петицій, що десятками надсилались на ім'я вищих органів влади, й вже у грудні на робітничих зібраннях активно піднімалось питання про необхідність йти до Миколи ІІ і просити у нього «правди і захисту».
На початку січня 1905 року на найбільшому підприємстві Санкт-Петербурга — Путіловському заводі — спалахнув страйк, викликаний звільненням кількох робітників. Поширившись на інші підприємства міста, він переріс у загальноміський з низкою економічних вимог і закликом йти до царя по «допомогу трудовому люду». Серед радикально налаштованих членів «Зборів» виник задум подати Миколі II власну петицію, який після деяких коливань Гапон підтримав і висловився за організацію з цієї нагоди масової ходи до Зимового палацу. Запропонований 18 (5) січня соціал-демократичним активом «Зборів» текст петиції Гапон відхилив і написав власний варіант звернення, серед основних положень якого до економічних вимог додались й політичні: скликання народного представництва усіх класів і станів, «щоб сам народ допомагав собі і управляв собою», негайне звільнення перелідуваних учасників робітничих стачок та селянських заворушень, недоторканність особи і рівність усіх перед законом, свободи слова, друку, зборів і совісті, заради яких «ми помремо тут, на цій площі, перед твоїм палацом».
Від початку січневого страйку влада уважно стежила за розвитком подій. Той факт, що ним керувала легальна організація на чолі зі священиком, здавався надійною гарантією того, що робітники утримаються від протизаконних дій. Вже 16 (3) січня градоначальник Санкт-Петербурга Іван Фуллон з телефонної розмови з Гапоном знав, що у майбутній маніфестації візьмуть участь майже всі робітники столиці. Хоча його прохання завадити ході до Дворцової площі були залишені без уваги, наступного дня він відмовився від пропозиції директора департаменту поліції Олексія Лопухіна , задовільнившись його запевненням, що він зуміє утримати робітників від антиурядових дій.
Георгій Гапон і градоначальник Санк-Петербурга Іван Фуллон з членами «Зборів російських фабрично-заводських робітників Санкт-Петербурга», 1904 рік
Георгій Гапон і градоначальник Санк-Петербурга Іван Фуллон з членами «Зборів російських фабрично-заводських робітників Санкт-Петербурга», 1904 рік
19 (6) січня на Водохреща, коли Микола ІІ приїхав до столиці на традиційне водосвяття на Неві, під час салюту пролунав постріл в бік Зимового палацу: снаряд, призначений для навчальної стрільби, виявився зарядженим, розірвався недалеко від намету царя й поранив городового. Ввечері було прийнято рішення про від'їзд імператора до Царського Села (нині місто Пушкін).
20 (7) січня міністерству внутрішніх справ стало відомо про зміст петиції Георгія Гапона. Її політичні вимоги справили шокуюче враження, для всіх стало повною несподіванкою, що ситуація виходила з-під контролю. Після наради вузького кола вищих сановників у складі міністра внутрішніх справ Петра Святополка-Мирського, міністра юстиції Миколи Муравйова, міністра фінансів Володимира Коковцова, директора департаменту поліції Олексія Лопухіна, градоначальника Івана Фуллона та начальника військ гвардії і Санкт-Петербурзького військового округу Миколи Мешетича було вирішено силами понад 40 тисяч солдатів і поліціянтів блокували центр міста і про всяк випадок розмістити війська на Двірцевій площі.
Знаючи, що імператор у місті відсутній, а наближатись натовпом до його резиденції законом суворо заборонено, наступного дня Георгій Гапон все ж надіслав Святополку-Мирському лист з проханням передати царю рішення робітників іти мирною ходою до Зимового палацу. У відповідь той розпорядився заарештувати «священика-соціаліста», як міністр охарактеризував Гапона під час аудієнції у царя, однак поліція не зважилась виконати це доручення, посилаючись на те, що Гапон «засів в одному з будинків робітничого кварталу і для його арешту довелося б принести в жертву не менше 10 осіб».
Петиція Георгія Гапона, яка кілька днів обговорювалась на мітингах і зустрічах робітників, з невеликими поправками була затверджена «Зборами російських фабрично-заводських робітників Санкт-Петербурга» 21 (8) січня. Того ж дня за наказом градоначальника містом було розклеєно об'яви, які попереджали про заборону будь-яких маніфестацій. Надвечір до голови комітету міністрів Сергія Вітте прибула депутація, до якої, зокрема, входив письменник Максим Горький, із проханням запобігти кровопролиттю. Урядовець відіслав її до Петра Святополка-Мирського, але міністр внутрішніх справ навіть не прийняв прохачів.
З вірою у «царя, який не знає наших потреб» і сподіванням, що він неодмінно «виконає смиренне прохання [народу]», зранку 22 (9) січня 1905 року робітники всіх районів Санкт-Петербурга рушили до Зимового палацу. Разом із ними йшли жінки, діти, старі, люди несли корогви, ікони, царські портрети, транспаранти «Солдати! Не стріляйте в народ!», співали молитви. Усього на вулиці вийшло понад 140 тисяч осіб.
Згідно з планом, о 2-й годині дня всі колони маніфестантів мали з'єднатися на Двірцевій площі, де робітники повинні були викликати царя з Царського Села. У разі його згоди прибути робітнича депутація на чолі з Гапоном вручила б Миколі II петицію і мала домогтись від нього клятвенної обіцянки негайно підписати два укази — про загальну політичну амністію і скликання всенародного Земського собору. У разі відмови Гапон мав вийти до народу і махнути червоною хустинкою, що було сигналом до всенародного повстання, — серед маніфестантів з відома Гапона були й озброєні більшовики, меншовики й есери, які на випадок невдачі мирної ходи були готові до зведення по місту барикад і силового захоплення Зимового палацу, щоб «всі свої вимоги висунути вже не в петиції, а в іншій формі».
Близько 11-30 ранку процесію, що наблизилась до Нарвських тріумфальних воріт, з шашками наголо атакувала кавалерія. З натовпу почулись два постріли, він зімкнув ряди і продовжив свій хід. Піхота зробила по маніфестантах п'ять рушничних залпів. Перші ряди повалилися на землю, задні кинулися навтьоки. Врятувався втечею і Георгій Гапон, який при допомозі інженера Путіловського заводу соціаліста-революціонера (есера) Петра Рутенберга похапцем постригся, переодягнувся у цивільнй одяг і знайшов прихисток на квартирі письменника Максима Горького.
До 12-ї дня піхотою і кавалерією було розігнано ще три колони маніфестантів, що рухались у центр з різних районів міста. О 2 годині частини Преображенського полку, що стояли біля Зимового палацу, після наказу розійтись і ряду попереджень дали три залпи по кількох тисячах людей, які перебували в Олександрівському саду, біля Палацового мосту і будинку Головного штабу. Постріли гриміли на Невському проспекті, на Морській і Гороховій вулицях, біля Казанського собору.
Скільки загалом постраждало маніфестантів того недільного дня достеменно невідомо, а за офіційними даними було вбито 96 і поранено 333 людини. Кривава розправа сколихнула всю країну, робітники найбільших промислових центрів відповіли загальним політичним страйком, в якому протягом січня взяли участь до півмільйона робітників.
23 (10) січня 1905 року діяльність «Зборів російських фабрично-заводських робітників Санкт-Петербурга» була заборонена, їх рахунки і майно — заарештоване, лідери — ув'язнені. Так і не дочекавшись повстання, у кінці місяця Георгій Гапон нелегально перейшов німецький кордон і дістався Женеви, головного центру російських революціонерів. У лютому він виступив з ініціативою скликання , яка повинна була об'єднати всі революційні партії Росії у справі підготовки збройного повстання.
23 (10) березня 1905 року Святійший урядовий синод за поданням митрополита Антонія (Вадковського) позбавив Георгія Гапона сану священика і виключив з духовного звання
Гапон вступив до партії есерів, проте у входженні до керівних органів йому було відмовлено і, не задовільнившись роллю рядового партійця, у травні-червні взявся за створення «Всеросійського робітничого союзу», який мав би «організувати пролетаріат … й направити його в рішучий смертельний бій за свободу і щастя народів, на смерть ворогу для перемоги трудящих». Для підготовки повстання був створений бойовий комітет, у Петербурзі Гапона мали підтримати більшовики Володимира Леніна, з яким він неодноразово зустрічався, проте зафрахтований за японські кошти корабель зі зброєю сів на мілину у Фінській затоці, й від збройного повстання довелось відмовитись.
У вересні в Гельсингфорсі (нині Гельсінкі) на нелегальному з'їзді «Російського Робітничого Союзу» Георгій Гапон був обраний «вождем російського робочого народу». Проте його наміри створити організацію на позапартійній основі не знайшли розуміння й на цій основі він розсварився з більшовиками, меншовиками і есерами, які покладали на нього великі надії як на одного з найвідоміших у світі революціонерів.
Після імператорського «Маніфесту 17 жовтня» і амністії учасників подій «Кривавої неділі» в грудні 1905 року Георгій Гапон разом зі своїм рятівником Петром Рутенбергом повернувся до Санкт-Петербурга, де очолив діяльність відновлених владою «Зборів російських фабрично-заводських робітників». Через два місяці він мав необережність зізнатись Рутенбергу, з яким близько здружився за час перебування у Європі, що задля допомоги справі таємно співпрацює з поліцією, і 10 квітня (28 березня) 1906 року був ним убитий.
Олександр Донік © спеціально для «Цей день в історії», 23 січня 2019. Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 3.0 Неадаптована» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку. Сподобалась стаття? Підтримайте чашкою кави.

Коментарі

Дивіться також

Правила життя Барака Обами
Правила життя
Правила життя Барака Обами
Політика
Людина і суспільство
Європа
Нова історія

Головні події 22 січня

#ЦейДень
Все про 22 січня
Події, факти, персоналії
keyboard_arrow_left21 січня
23 січняkeyboard_arrow_right
© 2001-19
info_outline
format_color_fill

arrow_upward