Цей день в історії
сьогодні
Заголовки
arrow_right
Хронологія
Рубрики
Регіони
всі статтінові статтіпопулярні статтівипадкова стаття
Правила життя
Подкасти
ЗНО
Ще
arrow_right
Моя історія
Підтримати
Цей день в історії
menu
toggle_off
Смерть Леніна
21 січня 1924 року в селищі Горки під Москвою на 54-у році життя помер Володимир Ленін, російський революціонер, лідер більшовицької партії, один з організаторів і керівників Жовтневої революції 1917 року в Росії, перший керівник уряду Радянського Союзу. На обкладинці: Володимир Ілліч Ленін, 1918 рік
28765
Читати 8 хв.
Читати пізніше
До обраного
reply

З перших днів Жовтневого перевороту 51-річний революціонер-більшовик Володимир Ульянов-Ленін очолив уряд радянської Росії. Перетворення країни в базу світової соціалістичної революції йшло в умовах ще незавершеної Світової війни, невдачі в якій змусили укласти Брестський мир з країнами Четверного союзу і перевести уряд з Петрограда до Москви. Для придушення внутрішньому спротиву довелось вдатись до «найенергійніших революційних заходів», основним з яких був терор, котрий, як стверджував Карл Маркс, мав скоротити «криваві муки народження нового суспільства». Жертвою терору став і сам Ленін, якого 30 серпня 1918 року важко поранила, як вважаєжться, есерка Фанні Каплан.

Отрутою кураре, як стверджував нарком охорони здоров'я Микола Семашко, кулі начинені не були, але поранення Леніна виявилось тяжким. Втім, його успішно прооперували — дві кулі дивом не зачепили магістральні кровеносні судини, але десь з цього періоду Ленін став скаржитись на сильні головні болі. Звична для нього надзвичайна активність все частіше переривалась періодами втрати працездатності, які вибивали зі звичного ритму на кілька тижнів.

З січня 1921 року почались запаморочення і блювота, десь за рік — з'явились ознаки неврастенії. Леніна мучили безсоння і докучали нав'язливі думки, які настільки сильно лякали, що він навіть цікавився у фахівців чи не загрожує йому божевілля. Він все більше часу був змушений проводити на відпочинку в Підмосков'ї. «Хвороба не дає мені можливості брати безпосередню участь в політичних процесах і геть перешкоджає виконанню обов'язків на радянській посаді, на яку я поставлений» — скаржився Ленін 6 березня 1922 року з цього приводу.

Щораз лікарі діагностували перевтому, на цей раз припустили отруєння свинцем. Однак видалення 23 квітня кулі не допомогло — рано вранці 26 травня Ленін пережив короткотермінову, близько години, втрату пам'яті, здатності говорити і писати, відчув помітну слабкість в правій руці і правій нозі. Пізно увечері наступного дня з'явився головний біль, який супроводжувався повною втратою мовлення і парезом правих кінцівок.

Серед можливих діагнозів фахівці назвали інсульт на грунті тромбозу чи враження судин блідою тропонемою, сифілісом.

Другий варіант лікарями розглядався як сприятливіший для терапії. Провели лікування миш'яковмісними препаратами. За два тижні Ленін почав швидко одужувати, 25 серпня повністю відновив рухові функції, чергове обстеження не виявило жодних паталогічних рефлексів. Ленін повернувся до активної роботи в уряді і партії, яка тривала десь до жовтня, коли його самопочуття знову погіршилось. 20 листопада на пленумі Мосради він востаннє виступив публічно, 13 грудня пережив два важких удари з парезами кінцівок і повною втратою мови. У ніч проти 23 грудня йому повністю відняло праву сторону.

Нарада лікарів, зібрана наступного дня Йосифом Сталіним, на якого пленум ЦК поклав відповідальність за дотримання Леніним режиму, ухвалила суворі правила: можливість працювавати лише 5-10 хвилин на день, жодних побачень і новин з політичного життя. Саме у цей час Ленін став потайки надиктовувати «Лист до з'їзду», в якому дав украй критичні характеристики своїм колегам по партії, зокрема, тому ж Сталіну, про якого 4 січня 1923 року Надія Крупська зі слів чоловіка записала: «Надто грубий... Тому пропоную товаришам обдумати спосіб переміщення Сталіна [з посади генсека]».

У такому режимі Ленін прожив до 6 березня, коли стан його здоров'я погіршився, як зазначали лікарі, «без жодних видимих на те підстав»: двогодинний приступ привів до повної втрати мови і паралічу правої сторони. 10 березня стався ще один удар. Втім, Ленін і на цей раз відновився настільки, що у травні його дозволили перевезти з кремлівської квартири у підмосковні Горки, де у колишній купецькій садибі вже всередині липня він почав ходити, вчитись писати лівою рукою, а в серпні зміг переглядати газети.

Формально очолюючи уряд щойно проголошеного СРСР, у Москві Ленін бував рідко, востаннє — 18 жовтня, коли його на кілька годин привезли в Кремль. Більше Горки він не залишав. Почувався досить добре, щоб відсвяткувати Новий рік і взяти участь у полюванні, але 21 січня 1924 року стався четвертий, фатальний удар. Як свідчить рапорт начальника охорони Леніна Петра Пакална, «О 5 годин 40 хвилин [вечора] почався припадок, що супроводжувався нудотою і тривав до смерті о 6 годині 50 хвилин».

Через 10 хвилин сестра Леніна Марія Іллівна повідомила новину Сталіну в Кремль, той — голові ВЦИК Михайлу Калініну, який негайно оголосив її делегатам XI Всеросійського з'їзду рад, що саме проходив у Москві. У залі почулись зойки, схлипи, давні соратники Леніна голова Петроградської ради робочих і селянських депутатів Григорій Зінов'єв та голова президії виконкому Московської ради Лев Камєнєв «опустивши голови на стіл, плакали, як діти».

Близько третьої ночі проти 22 січня відбувся екстренний пленум ЦК ВКП(б), який створив комісію з похорон Леніна на чолі з Феліксом Дзержинським. «Ніколи ще після Маркса історія великого визвольного руху пролетаріату не втрачала такої гігантської фігури, як наш покійний вождь, учитель, друг», — сповістив ЦК РКП(б) партію і трудящих СРСР про смерть Леніна. По усій країні була оголошена жалоба.

Того ж дня у Горках, «в кімнаті на другому поверсі будинку ... на складених поруч двох столах, покритих клейонкою» провели розтин тіла Леніна, який захворювання на сифіліс не підтвердив: за причину смерті було визнано крововилив в мозок внаслідок прийому мишьякомістких препаратів на фоні давнього атеросклерозу судин мозку.

23 січня забальзамоване тіло Леніна перевезли в Москву, де для прощання помістили в Колонному залі Будинку союзів. Того ж дня було вирішено ховати його не у могилі під стіною Кремля, а у спеціально збудованому на Красній площі склепі, проектування якого — поки дерев'яного, тимчасового — доручили архітектору Олексію Щусєву. Проти була Крупська, однак невдовзі думку змінила, начебто завдяки потоку листів трудящих, які вимагали, щоб «Ілліч фізично залишився з нами».

26 січня рішення про будівництво мавзолею Леніна затвердив II Всесоюзний з'їзді Рад. Його «Звернення до трудящого людства» зачитали першим на похоронах, що почались о 9-45 наступного дня. Траурні заходи — військовий парад, прохід колон бажаючих попрощатись із «головним капітаном нашого корабля» — тривали до 16-ї вечора, коли Йосиф Сталін, Григорій Зінов'єв, Лев Каменєв, В'ячеслав Молотов, Микола Бухарін, Ян Рудзутак, Михайло Томський і Фелікс Дзержинський перенесли труну з тілом Леніна з високого дерев'яного помосту в мавзолей.

Лева Троцького того дня в Москві не було — як він скаржився згодом, Сталін навмисно дезінформував його щодо дня похорон, на які він не встигав прибути, і вирішив не переривати поїздку в Сухум на лікування.

Що було потім

Смерть Леніна активізувала боротьбу його соратників за лідерство в партії. Першою її жертвою став Троцький, звинувачений в «лівому ухилі». Проти «найздібнішого члена ЦК», як назвав його Ленін у своєму «Листі з'їзду», на боці Сталіна активно виступив другий глава уряду радянської Росії і СРСР Олексій Риков та особистий друг Леніна Микола Бухарін. У 1925-26 роках вони разом здолали Камєнєва та Зінов'єва, а ще через рік остаточно розгромили Троцького, розчистивши шлях Сталіну до одноосібної влади.

Через два роки настала черга Бухаріна, а у 1930 році, коли замість дерев'яного мавзолею Леніна нарешті звели кам'яний, — Рикова, Рудзутака і Томського, звинувачених у «правому ухилі» через «гальмування колективізації». Зрештою всі вони, як і Зінов'єв, Камєнєв та Рудзутак, у 1936-38 роках були розстріляні.

З тих, хто зі Сталіним ніс труну вождя світового пролетаріату, найдовше протримався Молотов, наступник Леніна і Рикова на посту глави уряду СРСР. Його черга настала у 1949 році, коли за прихильність до «єврейського буржуазного націоналізму» він був звільнений з усіх відповідальних посад. Утім, Сталіна Молотов прежив і за годину до смерті «батька народів», коли той лежав паралізований після інсульту, зусиллями сталінських висуванців знову повернувся у владу.

Друк 2
Володимир Лук'янюк спеціально для © «Цей день в історії», 13 жовтня 2011. Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 4.0 Міжнародна (CC BY 4.0)» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку.

Коментарі

Леннарт Мері «Виступ на урочистому обіді в Гамбурзі»
Пряма Мова
Леннарт Мері «Виступ на урочистому обіді в Гамбурзі»

Головні події 21 січня

#ЦейДень
Все про 21 січня
Події, факти, персоналії