Цей день в історії
сьогодні
Заголовки
arrow_right
Хронологія
Рубрики
Регіони
всі статтінові статтіпопулярні статтівипадкова стаття
Правила життя
Подкасти
ЗНО
Ще
arrow_right
Моя історія
Підтримати
Цей день в історії
menu
toggle_off
Нова стаття
Джон Ф. Кеннеді — 35-й президент США
20 січня 1961 року 44-літній демократ Джон Кеннеді склав присягу президента США, ставши наймолодшим і першим католиком, з обраних на цю посаду в історії країни. У виголошеній ним інавгураційній промові він закликав світ спільно боротись з тиранією, бідністю, хворобами та війною.На обкладинці: Сенатор Джон Кеннеді, 25 серпня 1960 року © Юсуф Карш/Музей образотворчих мистецтв, Бостон
5944
Читати 11 хв.
Читати пізніше
До обраного
reply

Родоначальником чи не найвідомішої родини американських політиків другої половини XX століття був 26-літній ірландський фермер Патрік Кеннеді, який, рятуючись від голодного життя, 28 квітня 1849 року зійшов у порту Бостона. Чим він заробляв на життя і як помер ще молодим достеменно невідомо — офіційна версія стверджує, що він був бондарем, і не пережив холеру, але біографи згадувати його не полюбляють, на відміну від його сина Патріка Джозефа, що народився у 1858-у за півроку до смерті батька. Почавши 14-літнім працювати вантажником у порту, він досить швидко став власником трьох барів і завдяки тому, що «завжди був готовий допомогти менш щасливим товаришам грошима і розумною порадою» у 26 років обрався до в палати представників штату Массачусетс, куди переобирався ще чотири рази поспіль.

У 1889 році Патрік Джозеф Кеннеді став засідати у сенаті штату від Демократичної партії, де пробув три дворічні терміни, однак публічна політика такого рівня прийшлась йому не до смаку. Повернувшись до бізнесу, він зайнявся торгівлею вугіллям та банківською справою, і у 1929 році його син Джозеф Патрік став спадкоємцем пристойного капіталу, який примножив, граючи на фондовій біржі й інвестуючи у нерухомість, голлівудську кіноіндустрію та імпорт алкоголю.

Джозеф Кеннеді посередньо вчився у Гарвардському коледжі, однак чималі статки і вигідне одруження з донькою мера Бостона не лише вберегли його від мобілізації в роки Першої світової, але й допомогли в політичній кар'єрі: як помічник генерального директора суднобудівного верфі він познайомився з помічником секретаря ВМС Франкліном Рузвельтом, який через півтора десятиліття обрався президентом США. Через два роки один з головних спосорів його передвиборчої кампанії Джозеф Кеннеді почав просуватись на державній службі: очолив першу Комісію з цінник паперів та бірж, у 1937 році — першу Комісію з морських справ, ще через рік — став послом у Великобританії.

Але ще до того як його покровитель, порушивши неписане американське правило, втретє був обраний на президентський пост, політична кар'єра Кеннеді закінчилась. Причиною стали його пошуки без схвалення Держдепу особистої зустрічі з Адольфом Гітлером, щоб «досягти кращого взаєморозуміння між США та Німеччиною», невіра у здатність Вінстона Черчілля, з яким у Рузвельта склались довірливі стосунки, уберегти Британію від поразки і неприховане бажання особисто «очолити націю в ці важкі часи».

Відкликаний 22 жовтня 1940 року на батьківщину, Джозеф Кеннеді практично зійшов з політичної сцени. Наступного року за його ініціативою 23-літній доньці Розмарі, що страждала спалахами неконтрольованого гніву, невдало зробили лоботомію: вона втратила здатність говорити, ходити, виконувати найпростіші осмислені дії і була негайно поміщена у психіатричну клініку, до якої ніхто з сім'ї не навідувався наступні два десятиліття. У 1944 році під час бойового вильоту у небі над Ла-Маншем загинув його старший син-тезка, у 1948 році в автокатастрофі — донька Кетлін. Саме тоді Джозеф Кеннеді вперше сказав: «Над родом Кеннеді тяжіє прокляття», фразу, яку наступні півстоліття неодноразово буде цитувати преса. Свої амбіції стати першим президентом-католиком США він поклав на свого другого сина Джона, випускника Лондонської школи економіки і Гарвардського університету, офіцера-добровольця в роки Другої світової, відзначеного нагородами за бойове поранення і проявлену мужність.

Розпочата під гаслом «Нове покоління пропонує лідера» кампанія зразу дала результат: на виборах 1946 року Джон Кеннеді переконливо переміг опонента від Республіканської партії і став членом Палати представників від штату Массачусетс. Він підтримав т. зв. доктрину Трумена як відповідь на реалії Холодної війни, і, хоча й не був настільки затятим антикомуністом як друг родини Джозеф Маккарті, все ж проголосував за «Закон про іміграцію та національність», який серед іншого спрощував процедуру депортації іноземців, пов'язаних з будь-якими тоталітарними організаціями.

Наступним щаблем у політичній кар'єрі Джона Кеннеді став Сенат, вибори до якого у 1952 році пройшли за фінансової підтримки і організаційного керівництва його батька під гаслом «Кеннеді зробить більше для штату Массачусетс». Перемога була переконливою, попри те, що на президентських виборах штат безумовно підтримав республіканця Двайта Ейзенхауера.

На шляху до поставленої батьком мети 35-літньому Кеннеді-молодшому бракувало статусу глави родини і загальнонаціональної слави. Він погодився з аргументами батька і вже у листопаді взяв шлюб із 22-літньою фотожурналісткою Жаклін Був'є, у 1956 році під своїм іменем видав написану його спічрайтером Тедом Соренсеном книгу «Профілі відваги» про сенаторів, що йшли всупереч волі партії, яка стала бестселером і була відзначена Пулітцерівською премією, у 1958 році став героєм знятої для телебачення його прес-секретарем і відомим журналістом Робертом Томпсоном стрічки «Історія американського сенатора Джона Ф. Кеннеді».

Хоча у багатьох були сумніви щодо віку та досвіду Джона Кеннеді, його харизма та красномовство принесли йому численних прихильників, і 2 січня 1960 року він оголосив про висунення своєї кандидатури на пост президента США. Кампанія стала цілком сімейною справою, яку фінансував його батько, а молодший брат Роберт взявся виконувати обов'язки її керівника — часи макартизму лишились позаду і 72-літньому Джозефу довелось відійти в тінь, щоб не зашкодити синові своєю контраверсійною репутацією.

Традиційне для США неприйняття католицизму вдалось подолати неодноразовими заявами Джона Кеннеді про безумовну прихильність принципу розділення церкви та держави, закладеному в конституцію «батьками-засновниками»: «Я не католицький кандидат у президенти. Я — кандидат у президенти від Демократичної партії, який також є католиком. Я не виступаю на підтримку своєї Церкви з позиції політика, як і Церква не виступає на мою підтримку».

Основним суперником Джона Кеннеді у Демократичній партії був доволі популярний Едлай Стівенсон, кандидат у президенти в 1952 і 1956 роках, якого вдалось здолати ще до праймеріз, запропонувавши посаду віце-президента лідеру більшості у Сенаті досвідченому і впливовому Ліндону Джонсону, а у загальнонаціональному масштабі — діючий віце-президент республіканець Річард Ніксон. Ставка штабом Кеннеді була зроблена на агітацію лише у густонаселених регіонах, особливо в тих, де були великі ірландські громади, тісні контакти з регіональними політичними та бізнесовими лідерами і критику адміністрації Ейзенхауера, яка допустила відставання від СРСР у ракетній і космічній галузях.

Ще одним вагомим і новим, як для того часу, аспектом передвиборчої стратегії Кеннеді стало телебачення, недооцінене його опонентом. Суттєво програючи Ніксону у симпатіях виборців на старті кампанії, Кеннеді зміг привернути їх увагу завдяки першим в історії США теледебатами між кандидатами у президенти, які у чотири тури пройшли восени 1960 року і кожного разу збирали рекордні глядацькі аудиторії. Прийнято вважати, що все вирішила вже перша дискусія 26 вересня: через травмовану ногу Ніксон часто мінявся в обличчі, сильно пітнів під софітами (що міг би приховати телевійзійний макіяж, від якого він необачно відмовився), його блідий костюм зливався з фоном студії, натомість молодший за віком Кеннеді привертав увагу бездоганним зовнішнім виглядом і впевненістю, з якою, хоч і не завжди переконливо, опонував своєму більш досвідченому супернику.

У наступних дебатах Річард Ніксон виправив усі попередні прорахунки, але вибори, що пройшли 8 листопада 1960 року, засвідчили його поразку з геть невеликим відривом 0,17% (112 827 голосів) у загальнонаціональному вимірі і 219 проти 303 у Колегії виборців.

Ополудні 20 січня 1961 року 44-літній Джон Кеннеді приніс присягу, ставши наймолодшим в історії США президентом і першим (й станом на 2019 рік — єдиним) католиком на цьому посту. У своїй інавгураційній промові, яка вперше траслювалась у прямому ефірі по ТБ в кольорі, він закликав усіх американців бути активними громадянами, народи світу — боротись з тим, що він назвав «спільними ворогами людства: тиранією, бідністю, хворобами та війною», СРСР — «разом досліджувати зірки, підкоряти пустелі, викорінювати хвороби, спускатись на океанські глибини і заохочувати мистецтво та комерцію».

35-й президент США виявився надто оптимістично налаштованим. Вже у квітні 1961 року зазнав невдачі план повалення режиму Фіделя Кастро на Кубі, підготовлений ЦРУ ще за адміністрації Ейзенхауера, зустріч з Микитою Хрущовим у Відні 4 червня не лише не вирішила долю розділеного війною Берліна, а й загострила протистояння з СРСР, яке через рік вилилось у Карибську кризу, що поставила світ на межу ядерної війни. Не ладналась політика Кеннеді ні в Європі, де президент Шарль де Голль намагався створити франко-західнонімецьку противагу американському та радянському впливу, ні на Близькому Сході, де Ізраїль взявся за розробку ядерної зброї.

На противагу зовнішній, внутрішня політика Кеннеді була більш успішною. Він започаткував програму «Новий рубіж», яка серед іншого передбачала федеральне фінансування освіти, медичного обслуговування людей похилого віку, економічну допомогу сільським регіонам і податкову реформу. До 1963 року було подолано рецесію, вдалось реформувати НАСА і дати старт амбітній програмі польоту людини на Місяць, яку Кеннеді запропонував Хрущову реалізовувати разом.

Восени 1964 року Джон Кеннеді запланував візит до Техасу, щоб зі штату, де він сенсаційно переміг на президенських виборах, розпочати кампанію за своє переобрання. Поїздка у Даллас виявилась для нього фатальною — 22 листопада, день у день, коли помер засновник династії його прадід Патрік Кеннеді століття перед тим, його застрілили під час проїзду президентського кортежа центром міста.

На посту президента Джон Кеннеді пробув 2 роки і 306 днів.

Що було потім

На загибелі трьох дітей прокляття родини Джозефа Кеннеді не закінчилось. Його улюбленець Роберт, брат Джона, в часи його президентства — генеральний прокурор США, а згодом — сенатор, у 1968 році був серед найімовірніших кандидатів у президенти від Демократичної партії, але через свої проізраїльські погляди був застрелений палестинським емігрантом.

Четвертий син Джозефа Кенеді сенатор Едвард Кеннеді вижив у авіакатастрофі і помер своєю смертю, але хрест на його президентських амбіцях поставив інцидент у липні 1969 року, коли він покинув у небезпеці свою супутницю, з якою в автомобілі впав у річку з вузького неосвітленого мосту, і та загинула.

Втім, ні на вбивство своїх двох синів, ні на ганьбу третього сина Джозеф Кенеді відреагувати вже не міг: у грудні 1961 року він переніс важкий інсульт і вісім років, до самої смерті, залишався паралізованим і практично німим. Нещастя не оминули і його внуків: у 1984 році від передозування наркотиків помер син Роберта 28-літній Девід, його брат Майкл загинув у 1997 році, катаючись на гірських лижах, їх двоюрідний брат Джон Фітцджеральд Кеннеді-молодший, син Джона Ф. Кеннеді, — у 1999 році в авіакатастрофі.

Дружина 35-го президента США Жаклін Кеннеді померла у 1994 році від раку. Попри те, що через своє друге одруження вона втратила офіційний статус вдови президента, її поховали поруч з чоловіком на Арлінгтонському Національному кладовищі.

Розмарі Кеннеді, яка все життя провела у пансіонах для безпомічних людей, і чиє місцеперебування родині стало відоме лише коли її батько втратив дієздатність, померла своєю смертю 7 січня 2005 року у віці 86 років.

Друк 1
Володимир Лук'янюк спеціально для © «Цей день в історії», 25 грудня 2019. Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 4.0 Міжнародна (CC BY 4.0)» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку.

Коментарі