Старший син великого князя Московського Василя III, по батьківській лінії Іван походив із роду Рюриковичів, а по материнській — від нащадка золотоординського темника Мамая, син якого після поразки у боротьбі за престол Золотої Орди виїхав до Великого Князівства Литовського, де прийняв православ'я і став родоначальником українсько-литовського княжого роду Глинських.
Перед своє смертю в 1533 році Василь III сформував раду з бояр, яка мала опікуватись справами трирічного спадкоємця престолу до досягнення ним п'ятнадцятирічного віку. Однак вже за рік його матір Олена Глинська, яка за московською традицією не мала жодного політичного статусу, здійснила державний переворот і усунула від влади опікунів — всі вони, включаючи братів її померлого чоловіка, були вислані з Москви або ув'язнені.
По смерті Олени Глинської у квітні 1538 року почалась боротьба за опікунство над малолітнім князем, в якій почергово перемогу отримували боярські родини Шуйських, Бєльських, Кубенських та Глинських. У 1542 році митрополит Макарій, який зійшов на церковний престол стараннями бояр Шуйських, а через рік домігся їх усунення від влади, виступив з ідеєю проголошення Івана не князем, а царем, що мало б символізувати божественне походження його влади, а також спадкоємність від імператорської влади Візантії, незважаючи на те, що османський султан Мехмед II після взяття Константинополя ще сто років перед тим проголосив себе наступником візантійського імператора і прийняв титул Цезаря Риму.
16 січня 1547 року в Успенському соборі Московського Кремля відбулося урочисте вінчання на царство великого князя Івана IV — на нього були покладені знаки царської гідності, після чого митрополит Макарій благословив царя. Його самопроголошення тривалий час не визнавалося правителями Європи, особливо католицькими країнами, для яких сакральне значення мала унікальність імператорського титулу. За життя Івана IV царем його визнала лише Англія (1554 рік), Константинопольський патріархат (1562) і Священна Римська імперія, яка у 1576 році шукала союзника для протистояння Османській імперії.
Після Московського повстання, викликаного пожежею 1547 року, Іван IV остаточно усунув від влади родину Глинських і, спираючись на вузьке коло радників, куди крім митрополита Макарія входили також особистий духівник царя протопоп Сильвестр, князь Андрій Курбський і ряд інших бояр, розпочав цілий ряд реформ, направлених на централізацію влади і формування станово-представницької монархії.
Коментарі
Дивіться також
• Кінець Казанського ханства, 1552
• Кримський похід на Москву, 1571
• Останній московський Рюрикович, 1598
• Цар московський Василь IV Шуйський, 1606
• Петро I — перший імператор Росії, 1721