Цей день в історії
сьогодні
Заголовки
arrow_right
Хронологія
Теми
Регіони
нові статтіпопулярні статтівсі статті
Правила життя
Подкасти
ЗНО
Ще
arrow_right
Моя історія
Підтримати
search
Цей день в історії
reorder
Французька облога Кале
У ході чергової війни між Валуа і Габсбургами, в яку була залучена королева Марія Тюдор як дружина іспанського короля Філіпа II, 8 січня 1558 року завершилася семиденна французька облога міста Кале в Пікардії, останнього англійського анклаву на континенті. Його повернення під юрисдикцію Франції після 212 років було закріплене Като-Камбрезійським мирним договором, який поклав кінець Італійським війнам і утвердив гегемонію Габсбургів у Європі.
На обкладинці: Герб міста Кале, затверджений Генріхом II Валуа у 1558 році
3194
Війни
Дмитро Копилов
Французьке місто-порт Кале у Пікардії було захоплене у 1347 році в ході Столітньої війни військами короля Едварда III Плантагенета й попри кілька спроб його повернути надовго залишилось англійським військовим плацдармом на континенті. Улітку 1436 року, вже на заключному етапі Столітньої війни, який складався для англійців украй невдало, спробу захопити Кале здійснив герцог Бургундії Філіп III Добрий, однак ні облога, ні морська блокада успіху не принесли. Після загибелі бургундського герцога Карла Сміливого у 1477 році в битві при Нансі і приєднання до Франції значної частини його володінь Кале залишилось останнім англійським анклавом у Пікардії, проте протягом наступного століття французькі королі віддавали перевагу війнам в Італії й лише відбивали Англії розширити її володіння на континенті.
У кінці 1556 року підбурюваний папою Павлом IV король Генріх II Валуа розірвав укладене 15 лютого того ж року Восельське перемир'я, яке призупинило Восьму італійську війну між Францією, Іспанією та Священною Римською імперією. Він поновив бойові дії у спробі підкорити Неаполітанське королівство, куди була направлена армія Франсуа, 2-го герцога Гіза, і Пікардії, де діяв адмірал Гаспар II де Коліньї і у січні 1557 року захопив Ланс. Незважаючи на вкрай скрутне фінансове положення Іспанії, яка щойно оголосила себе банкрутом, молодий король Філіп II Габсбург у червні зміг залучити на свій бік Англію, де правила його дружина Марія «Кривава» Тюдор, і Емануеля Філіберта, герцога Савойського, й 10 серпня під Сен-Кантене завдав удвічі більшій французькій армії ніщівну поразку.
Загибель і полонення понад шести сотень дворян, цвіту французької знаті, а загалом втрата близько 13 тисяч чоловік убитими, пораненими і полоненими, могли стати для Франції фатальними — шлях на Париж був практично відкритий. Проте затримка із взяттям Сен-Кантене і неготовність іспанців до проведення генерального наступу врятували французів — за виділені Парижем 300 тисяч ліврів було зібрано нову 50-тисячну армію, яку у жовтні очолив відкликаний з Італії де Гіз. Тим часом в Емануеля Філіберта, герцога Савойського, повністю закінчились гроші і в листопаді він розпустив свої війська, й іспанці, що за три місяці зуміли взяти лише Нуайон, вимушено повернулись до своїх володінь у Нідерландах. Це відкрило нові перспективи перед французами, які напрям свого нового удару спрямували на Кале, план взяття якого, якщо вірити сучаснику тих подій військовому історику П'єру де Бурдейлю, був заздалегідь розроблений адміралом Коліньї, взятим у полон після падіння Сен-Кантене.
За полоненого Гаспара Коліньї герцог Савойський зажадав величезний викуп у розмірі 150 тисяч золотих екю, в очікуванні виплати якого адмірал провів два роки у Слейсі та Генті. В ув'язненні він захопився вивченням Біблії і завдяки листуванню зі своїм братом-протестантом сам став кальвіністом. Після свого звільнення у жовтні 1559 року Коліньї повернувся до Франції, де як один з лідерів протестантського руху брав участь у Гугенотських війнах, в розпал яких загинув під час Варфоломіївської ночі
Формою Кале був витягнутим із заходу на схід чотирикутником, оточеним потужною стіною з кількома вежами на невеликій відстані одна від одної і чотирма брамами: Вотергейт на заході, Лантергейт на північній стороні, що виходила до моря, Мілкгейт на сході і Булленгейт на півдні. За правління англійських монархів Генріха VIII і Едварда VI всі фортечні укріплення були модернізовані, особливо, старі кутові вежі (Бошан на північному сході, Девелін на південному сході, Кутова на південному заході), перетворені в трикутні бастіони, прикриті ровами. У північно-західному куті височів масивний квадратний замок Філіпа Юрпеля з шістьма вежами і донжоном на заході, відділений від міста широким ровом. З трьох боків Кале оточували великі болота, а з четвертого — прибережні піски. Взимку околиці затоплювало море, залишаючи тільки вузький прохід до міста, що захищався двома фортами. Англійське командування, яке вважало в умовах зими Кале неприступною фортецею, зазвичай з осені до весни скорочувало міський гарнізон до декількох сотень людей.
На початку грудня 1557 року війська Франсуа де Гіза почали поступово стягуватися на північ Пікардії. Щоб обманути супротивника, їх переміщували невеликими групами складними маршрутами: Франциск Клевський, герцог Неверський граф д'Е з 20-ма ротами швейцарців, такою ж кількістю німців, 15-ма ротами французів і декількома артилерійськими знаряддями вдав, що направляється до Люксембурга і Арлона з наміром потіснити іспанців, а сам де Гіз просунувся в бік Сен-Кантена, Ама і Ле-Катла, створюючи враження, що він діє на ворожих комунікаціях. У цей же час основні сили французів концентрувались в районі Аббевіля за сотню кілометрів від Кале, Монтреї, де збиралась артилерія, та Булоні, куди прибули маршал Франції італійського походження П'єро Строцці і сеньйор д'Еперне з солдатами з Італії.
Франсуа Клуе «Франсуа Лотаринзький, 2-й герцог де Гіз», бл. 1552 року © Лувр
Франсуа Клуе «Франсуа Лотаринзький, 2-й герцог де Гіз», бл. 1552 року © Лувр
Такі масштабні маневри не могли залишитись непоміченими супротивником, але на думку іспанців французькі війська готувались до атаки на міста Еден або Ранті у глибині Пікардії (між Булонню і Лансом). Такої ж думки дотримувався і губернатор Кале сер Томас Вентворт, проте на всяк випадок зберіг у Гюїні (за 10 км від Кале) кілька загонів, які планували розпустити на зиму. У кінці грудня до Кале було надіслано ще зо півсотні солдатів з Дувра, гарнізон якого становив десь зо 2,5 тисячі чоловік.
30 грудня 1557 року сили де Гіза підступили до кордону англійських володінь. Ескадра французького командуючого Жана Рібо повинна була здійснювати постачання, супроводжуючи корпус маршала Строцці, що йшов уздовж узбережжя, а кораблі Понсара де Форсу — блокували протоку Ла-Манш. 31 грудня все було готово до вторгнення: двадцятитисячне угруповання — 10 тисяч швейцарців, 6 тисяч ландскнехтів, 800 стрільців, 500 добре озброєних вершників, 400 шеволежерів (легка кавалерія) — зосередилося між Амблетезом і Маркізом, чекаючи 1 січня — за словами сучасників, герцог де Гіз не хотів починати атаку в нещасливому для французів 1557 році. Вентворт знав про скупчення сил супротивника, проте і на цей раз злегковажив, припустивши, що вони пройдуть англійською територією до Гравеліна у Фландрії, про що попередив тамтешнього губернатора.
Томас Вентфорт, 2-й барон Вентворт, пензля невідомого майстра, 1568 рік © Національна портретна галерея, Лондон
Томас Вентфорт, 2-й барон Вентворт, пензля невідомого майстра, 1568 рік © Національна портретна галерея, Лондон
Першого ж дня 1558 року французька армія захопила замки Фретен та Ньєль-ле-Кале і містечка Ньєль-ле-Блекен та Рісбан. Їх падіння відрізало Кале з суші і перекрило його зв'язок з морем. На схід від Кале герцог де Гіз висунув частини принца Шарля де Бурбона-Монпансьє, 2-го принца де Ла-Рош-сюр-Йона, у складі 20 загонів французької піхоти, 800 рейтарів і 200-300 важкоозброєних піхотинців. Одночасно Поль де Ла Барт, сеньор де Терм, із загонами легкої кавалерії, жандармами і швейцарцями зайняв дорогу від Гюїна, що на південь від Кале, до узбережжя. До вечора 3 січня місто було блоковане з усіх сторін.
Наступного дня батарея, встановлена на дюні біля Рісбана, почала обстріл північної стіни Кале. Магістр артилерії Джон Хайфілд з канонірами відповідав вогнем 14 знарядь, але успіху не мав і більшість англійських канонірів загинула під французьким вогнем. У ніч проти 5 січня з півторатисячним загоном убрід перейшов річку Ам і встановив ще одну батарею з боку північного, приморського, передмістя Кале, де фортечна стіна не була посилена земляним схилом в достатній мірі й погано гасила удари ядер. Артобстріл з двох батарей, в яких налічувалося 30 гармат і три великі кулеврини, тривав до пізнього вечора, доки у фортечному мурі не вдалось зробити декілька великих проломів, достатніх для штурму. Вентворт вирішив пожертвувати замком Філіпа Юрпеля, який д'Андело захопив близько 2-ї ночі 6 січня без жодного пострілу.
За підтримки артилерії гарнізон Кале під командуванням маршала Оше відбив перший штурм і контратакував по замковому мосту, але, зазнав великих втрат, і, коли наступного ранку де Гіз перекинув у замок резерви герцога Омальского і Рене II Лотаринзького, 2-го маркіза д'Ельбефа, і частини Естрі та Гаспара де Со, сеньора де Таванні, англійці втратили надію втримати місто.
Франсуа-Едуард Піко «Облога Кале», 1838 рік © Версальський палац
Франсуа-Едуард Піко «Облога Кале», 1838 рік © Версальський палац
О 10 годині 7 січня Томас Вентфорт відправив до французів Джона Хайфілда з пропозицією переговорів. За умовами капітуляції, продиктованими особисто Франсуа де Гізом, англійці здавали місто з усім озброєнням і припасами й мали евакуюватись до Англії. Депортації (до Англії чи Фландрії, на вибір) підлягали і жителі Кале, чиї гроші і майно переходили у розпорядження французів. Гарантією виконання умов капітуляції ставали 50 вищих офіцерів і парламентар, за яких Англії належало заплатити викуп.
Томас Вентфорт, 2-й барон Вентворт, був у французькому полоні більше року. Після повернення до Англії його звинуватили у зраді й він кілька років провів у лондонському Тауері, доки не був виправданий і звільнений
8 січня 1558 року Кале перейшло під повний контроль французів. Погано підготовлена спроба англійців повернути його силами розкиданих вздовж узбережжя Ла-Маншу підрозділів зазнала невдачі, і 23 січня король Генріх II Валуа урочисто в'їхав у місто, яке останнім з втрачених в роки Столітньої війни повернулось під французьку юрисдикцію. Для англійців втрата стратегічного плацдарму на континенті, яким вони володіли 212 років, стала важким психологічним ударом: як повідомляє англійський хроніст Рафаель Холіншед, королева Марія Тюдор, помираючи через 10 місяців, зізнавалась своїм близьким, що «розтин виявить Кале у її серці».
Для Генріха II повернення Кале стало єдиним успіхом у його авантюрній спробі здолати Іспанію: Като-Камбрезійською угодою 12 березня 1559 року місто залишилось за Францією в обмін на виплату Англії протягом наступних 8 років, проте 3 квітня довелось визнати повну поразку в Італійській війні і повернути Савойї власне Савойю і П'ємонт, Генуезькій республіці Корсику й поступитись Габсбургам іспанським практично усією Італією (за виключенням невеликого маркграфства Салуццо), а австрійським — частиною Лотарингії, Люксембурга, областями Артуа та Шароле й відмовитись від претензій на Франш-Конте (колишнє графство Бургундія).
Трагічна загибель Генріха II через три місяці, за іронією долі — під час урочистостей з нагоди завершення Італійських воєн, а ще через півтора року і його неповнолітнього сина Франциска II, кинули Францію у вир тривалого громадянського протистояння і релігійної війни, в якій де Гізи і Коліньї воювали по різні боки барикад і яка зрештою привела до втрати династією Валуа престолу Франції.
Дмитро Копилов © спеціально для «Цей день в історії», 11 березня 2019. Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 3.0 Неадаптована» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку.

Сподобалась стаття? Підтримайте чашкою кави.

Коментарі

Дивіться також

Війни
Битви
Європа
Нова історія

Головні події 8 січня

#ЦейДень
Все про 8 січня
Події, факти, персоналії
keyboard_arrow_left7 січня
9 січняkeyboard_arrow_right
© 2001-19
info_outline
format_color_fill

arrow_upward