Битва
при Нансі
5 січня 1477 року біля Нансі відбулася одна з визначальних битв Пізнього середньовіччя, в якій бургундський герцог Карл Сміливий був вщент розгромлений герцогом Лотарингії Рене II і його швейцарськими союзниками. З його смертю на полі бою Бургундія припинила своє існування як самостійне державне утворення і її володіння були поділені між Францією і Австрією.На обкладинці: Рогір ван дер Вейден «Портрет Карла Сміливого», 1460-64 роки © Берлінська картинна галерея
22909
Читати 7 хв.
Читати пізніше
До обраного
reply

За Верденським договором 843 року територія завойованого франками Бургундського королівства була поділена між нащадками Карла Великого. Десь через століття воно знову стало єдиною державою зі столицею в місті Арелат (нині — Арль, Франція), яке у 1032 році увійшло до складу Священної Римської імперії німецької нації. З часом з Арелатського королівства виокремились кілька великих територій, які, поступово подрібнюючись, до XIV століття у своїй більшості (за виключенням східної частини Верхньої Бургундії) опинились підпорядкованими Франції . У 1363 році французький король Жан II Добрий, бажаючи винагородити свого молодшого сина Філіпа Хороброго за сміливість, проявлену ним ще 14-річним у битві при Пуатьє, передав йому у спадкову власність Бургундське герцогство зі столицею в Діжоні.

Шляхом династичних шлюбів і війн до Бургундського герцогства згодом були приєднані Фландрія, Артуа і Франш-Конте (Вільне Бургундське графство зі столицею в Безансоні), що перетворило його на достатньо потужну практично автономну державу. Користуючись своєю економічною і військовою міццю, бургундські герцоги конкурували з королями Франції, васалами яких були, неодноразово виступали проти свого сюзерена в період Столітньої війни, з якої, попри поразку їх союзника Англії, вийшли переможцями і приєднали до своїх володінь маркграфство Антверпен, герцогства Брабант та Люксембург, і ряд територій французького королівського домену, включаючи багаті міста Пікардії. Слабкістю Бургундського держави була розрізненість її територій: економічно розвинені Нідерланди були відокремлені від власне герцогства Бургундія землями французького короля і територіями невеликих напівнезалежних князівств Священної Римської імперії. У зв'язку з цим стратегічно важливим для герцога Карла Сміливого був контроль над Ельзасом і Лотарингією, який дозволив би зв'язати воєдино дві основні частини його володінь.

Людина високоосвічена, енергійна, рішуча і відчайдушно смілива, 34-річний Карл бачив себе королем власної держави і ще за життя батька, як граф Шароле, у 1465 році приєднався до коаліції феодальної знаті, відомої як «Ліга добрих справ», що виступила проти французького короля Людовика XI. Умовою їх примирення мало б стати одруження Карла на доньці короля Анні, у придане якій передавались графства Шампань і Понтьє, але порозуміння знайти не вдалось, і 3 червня 1468 році в Брюгге Карл одружився з Маргаритою Йоркською, дочкою короля Англії Едварда IV, який відмовився продовжувати перемир'я, що завершило Столітню війну.

Небезпека нової масштабної війни змусила Людовика XI зрештою відмовитись від Гента, Брюгге та Іпра, після чого Карл Сміливий розпочав формування дипломатичної підтримки своїм амбітним планам з боку Священної Римської імперії. Її запорукою стали заручини його єдиної доньки Марії і сина імператора Максиміліана Габсбурга. Однак їх подальшому зближенню на заваді стали бургундські зазіхання на Кельнське архієпископство і відмова Карла повернути двоюрідному брату імператора взяті в лен володіння у Ельзасі. У 1474 році імператор Фрідріх ІІІ уклав таємний воєнний союз зі Швейцарією, яка протистояла союзному Бургундії Савойському герцогству. Уже за кілька місяців швейцарські кантони завдали савойцям поразки у битві біля міста Ерікур, наступного року здобули переконливу перемогу над ними біля Сьона, а 2 березня 1476 року на голову розбили військо Карла Сміливого під Грансоном, звідки бургундський герцог був змушений рятуватись втечею, кинувши напризволяще всю наявну в нього артилерію і боєприпаси.

Оговтавшись від поразки, Карл Сміливий зібрав нову армію і 27 травня виступив у похід на Берн. Проте при спробі взяти місто Муртен, що лежало на його шляху, вже 22 червня він був розбитий малочисельним гарнізоном міста і кінними загонами герцогів лотаринзького та австрійського, що встигли прийти на допомогу швейцарцям. Це обернулось для Карла не лише загибеллю третини армії, але й втратою Лотарингії, у столицю якої місто Нансі 5 жовтня переможно повернувся вигнаний бургундцями рік перед тим герцог Рене II. Північні і південні володіння Карла знову опинлися розділеними.

Досить швидко була сформована нова бургундська армія, ядро якої складала важка кавалерія і кінні арбалетники, підсилена кількома тисячами нідерландських пікінерів, тисячею англійських лучників та кількома десятками німецьких піхотинців. 22 листопада Карл Сміливий на чолі війська чисельністю 8-14 тисяч чоловік підступив до Нансі. Невеликий гарнізон міста протримався до початку січня 1477 року, коли йому на допомогу підійшла 20-тисячне військо Рене II.

5 січня розпочалась вирішальна битва Бургундської війни. Залишивши чотиритисячний загін в тилу, Карл наказав піхоті закріпитися між річкою Мерт і лісом, фронтом на південь, а по праву та ліву сторони від неї розміститись кінноті. Його план полягав у тому, щоб інтенсивним вогнем артилерії і стрільців зупинити супротивника, після чого перейти у контрнаступ важкою кіннотою. При цьому хуртовина приховала від Карла маневр ворожої армії, частина якої, продершись крізь густий ліс, обійшла його з правого флангу. Малоефективна в умовах холоду і поганої видимості артилерія не змогла зупинити атаку переважаючих сил Рене ІІ, які буквально зім'яли фронт бургундців, і після несподіваного флангового удару вони спробували врятуватись втечею, але були майже всі перебиті.

Загинув на полі бою і Карл Сміливий, голе і понівечене тіло якого через кілька днів після битви було знайдене в ріці. Його голова була розколота алебардою, на животі і попереку виднілись сліди від численних ударів списами, а обличчя було настільки спотворене дикими тваринами, що лише особистий лікар зміг впізнати свого господаря. Рене II не дозволив ховати Карла у його родовому некрополі в монастирі Святої Трійці в Діжоні й тіло останнього бургундського Валуа знайшло свій упокій в усипальниці лотаринзьких герцогів в церкві Сен-Жорж у Нансі.

У 1550 році на прохання штатгальтера Нідерландів Марії Габсбург останки (крім нутрощів) Карла Сміливого були перепоховані в церкві Діви Марії в Брюгге

Зі смертю Карла Сміливого обірвалася династія герцогів Бургундії. Як і було домовлено раніше, його єдина дочка Марія 14 серпня 1477 року в Генті вийшла заміж за Максиміліана Габсбурга. Її величезна спадщина стала причиною війни між Францією і Священною Римською імперією, яка завершилась укладенням 23 грудня 1482 року мирного договору. Згідно з досягнутими в Аррасі домовленостями Бургундія припинила своє існування як герцогство: Габсбурги отримали Нідерланди і Люксембург, король Франції — власне Бургундію, Франш-Конте, Артуа і Пікардію. Остаточно питання бургундської спадщини були врегульовані в 1493 році договором в Санлісі, коли за підтримку своїх претензій на корону Неаполя французький король Карл VIII Люб'язний був змушений поступитись Габсбургам територією Франш-Конте.

Герцогство Лотарингія проіснувало до 1766 року, коли по смерті свого останнього правителя колишнього польського короля Станіслава Лещинського було приєднане до домену короля Франції. Одружившись з австрійською ерцгерцогинею Марією-Терезією, його попередник Франциск I став засновником Лотаринзької гілки династії Габсбургів

Крах Бургундії дозволив Франції завершити процес її перетворення на централізовану монархію, що небезпідставно претендувала на гегемонію в Західній Європі. Для Австрії приєднання бургундських Нідерландів, Люксембургу та Франш-Конте стало першим кроком на шляху до створення потужної багатонаціональної держави Габсбургів. Перемоги Швейцарії над силами Бургундії, а через двадцять років — і у швабській війні проти Габсбургів, різко підняли її військовий престиж, створивши швейцарським солдатам репутацію непереможних й вони стали вкрай активно залучатися на військову службу до інших держав Європи.

Друк 2
Дмитро Копилов спеціально для © «Цей день в історії», 5 січня 2019. Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 4.0 Міжнародна (CC BY 4.0)» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку.

Коментарі

Головні події 5 січня

Смерть Катерини Медічі

1589
#ЦейДень

Все про 5 січня

Події, факти, персоналії

Другий поділ Речі Посполитої

1793

Справа Дрейфуса

1895

Томос про автокефалію ПЦУ

2019