Гертруда народилася близько 1025 року від шлюбу польського короля Мешка ІІ та дочки пфальцграфа Лотарінгського Рикси, онуки германського імператора Оттона ІІ і візантійської принцеси Феофано. Це дало їй можливість отримати чудову для свого часу освіту, яку вона довершила в одному з кьольнських монастирів, де проживала у роки вигнання по смерті батька у 1034 році. Через п'ять років старший брат Гертруди Казимир І Відновлювач повернув батьківський стіл, і видав свою сестру заміж за турівського князя Ізяслава, на той час другого за старійшинством сина київського князя Ярослава Мудрого. Цей шлюб не лише посприяв зміцненню влади Казимира, а й на кілька десятиліть встановив добросусідські відносини між Руссю та Польщею: після смерті свого старшого брата новгородського князя Володимира Ярославича чоловік Гертруди Ізяслав став спершу старшим спадкоємцем, а по смерті батька 20 лютого 1054 року — великим князем київським.
З років київського князювання Ізяслава свідчення про його дружину збереглися хіба що у Патерику Києво-Печерського монастиря, звідкии відомо, що Гертруда була засновницею жіночого монастиря святого Миколая, а один раз навіть врятувала Печерський монастир від гніву свого чоловіка, що було наказав його розігнати. Напевно, Гертруда так би і лишилася, як більшість інших княгинь, маленькою приміткою на берегах історії, якби не трагічна історія вигнання її чоловіка, і їхні багаторічні поневіряння Європою. Двічі Ізяслава Ярославича виганяли з Києва: в перший раз повсталі кияни в 1068 році, і тоді йому допоміг повернути великокнязівський стіл брат Гертруди Казимир, і другий раз у 1073 році — рідні брати Ізяслава Святослав та Всеволод Ярославичі; цього разу лише звернення Гертруди до папи Григорія VII змусило германського імператора і польського князя надати Ізяславу допомогу, яка допомогла йому повернутися до Києва.
Від цих років поневірянь до нас дійшов прекрасно ілюстрований Кодекс (Молитовник) Гертруди. Створений в кінці Х століття в абатстві Рейхенау на замовлення архієпископа Егберта для кафедрального собору в Трірі, цей кодекс як посаг Гертруди потрапив на Русь, де був доповнений дев'ятьма десятками молитов, автором яких без сумніву була сама Гертруда (багато з них дуже особисті, і присвячені подружнім незлагодам, або побоюванням за долю сина), а також п'ятьма мініатюрами візантійського письма, на яких серед іншого відтворена головна святиня Києво-Печерського монастиря ікона Богородиці Печерської, двічі старший син Гертруди Ярополк та його дружина Кунігунда-Ірина, а також сама Гертруда простягнена в молитві за свого сина перед покровителем папства апостолом Петром.
Прийнято вважати, що стараннями Гертруди в обмін на визнання влади папи над Руссю, Ярополк отримав від папи корону Русі, а також навернувся у католицтво, і отримав нове ім'я Петро. На початку ХІІ століття Кодекс Гертруди було вивезено до Польщі (він увійшов у посаг онуки Гертруди Сбислави Святополківни, що вийшла заміж за польського князя Болеслава ІІІ Кривоустого), і в наші дні зберігається в Національному Археологічному музеї міста Чивидале-дель-Фріулі (Італія).
З Гертрудою пов'язана одна історична загадка, з приводу якої вже не одне десятиліття не вщухають суперечки істориків. Справа в тому, що на стіні Софії Київської до наших днів дійшло графіто "Господи, помози рабе своеи Олисаве, Святоплъчи матери, русьскыи кънягыни", з якого дехто з істориків робить висновок, що син Ізяслава Ярославича Святополк, що пізніше сам став великим князем київським, народився від іншого шлюбу. Втім, Святополк народився вже у роки шлюбу Ізяслава і Гертруди, а версію про те, що він міг народитися від наложниці спростовує титулування його матері "Олісави" (Єлизавети) княгинею. Так що, ми можемо напевно стверджувати, що літописна стаття "У той же рік преставилася княгиня, Святополкова мати, місяця січня в четвертий день" повідомляє саме про смерть Гертруди, яка на 30 років пережила свого чоловіка, що загинув у битві на Нежатиній ниві 3 жовтня 1078 року.
Гертруда увійшла до історії Русі та Польщі не тільки як дочка короля, сестра та дружина князя, але й як непересічна особистість, одна з найосвіченіших жінок свого часу, меценат, покровитель образотворчого мистецтва, та перша відома нам за ім'ям польська письменниця. А також одна з небагатьох руських княгинь, чиє обличчя, завдяки мініатюрам Кодекса Гертруди, збереглося до наших часів.
Коментарі
Дивіться також
• Хрещення Польщі, 966
• Хрещення Русі, 988
• Анна — королева Франції, 1051
• Помер Ярослав Мудрий, 1054
• Помер Мстислав Ізяславич, 1170
• Загибель Романа Великого, 1205
• Перша книга українського автора, 1483