Цей день в історії
сьогодні
Заголовки
arrow_right
Хронологія
Рубрики
Регіони
всі статтінові статтіпопулярні статтівипадкова стаття
Правила життя
Подкасти
ЗНО
Ще
arrow_right
Моя історія
Підтримати
Цей день в історії
menu
toggle_off
Нова стаття
Відлучення Мартіна Лютера
Через відмову зректись своїх поглядів, які «несуть згубну отруту» і «ганьблять християнську віру», 3 січня 1521 року папа Лев X відлучив від церкви німецького священника Мартіна Лютера. Заступництво саксонського курфюрста Фрідріха Мудрого врятувало його від арешту, і Лютер зумів закласти організаційні основи нового реформаторського руху, що підірвав єдність католицької церкви.На обкладинці: Карл Аспелін «Мартін Лютер спалює папську буллу», 1885 рік © Королівська академія вільних мистецтв, Стокгольм
12169
Читати 9 хв.
Читати пізніше
До обраного
reply

Про народження Мартіна Лютера достовірно відомо лише, що він був старшим сином селянина з Тюрингії Ганса Людера, достатньо заможного, щоб взяти у дружини доньку міського ремісника чи торговця і переїхати до сасонського містечка Айслебен добувати мідь. Людиною він був, очевидно, не без здібностей, досить швидко вибився у бригадири шахтарів, купив одну з копалень, згодом увійшов до ради муніципалітету. Сина свого він бачив майбутнім юристом, дав йому добру освіту у латинських школах сусіднього Мансфельда і Магдебурга, а в 1501 році відіслав на навчання до Ерфуртського університету.

Через чотири роки Лютер отримав ступінь магістра вільних мистецтв і зайнявся вивченням юриспруденції. Однак жодного інтересу до неї він не мав, більше часу присвячуючи філософії, зокрема вивченню праць Арістотеля, Вільгельиа Оккамського і, особливо, Габріеля Біля, якого сучасники називали «останнім схоластиком». Як стверджує легенда, 2 липня 1505 року 21-літній Мартін, повертаючись верх конем після поїздки додому, попав у сильну грозу. Блискавка, що вдарила поблизу, налякала його настільки, що він дав обітницю стати ченцем і присвятити своє життя служінню богу, якщо залишиться живим. То ж уже через два тижні Мартін покинув університет, продав усі свої книги і став послушником монастиря Святого Августина в Ерфурті. Через рік його прийняли у ченці, ще через рік рукопоклали у священники.

У 1508 році Лютер перебрався до геть невеликого у той час — 2,5 тисячі жителів — Віттенберга, де став викладати філософію у щойно створеному університеті, одночасно штудіюючи теологію. У березні наступного року він отримав ступінь бакалавра, у жовтні 1512 року — доктора богослов'я й залишився викладачем на теологічному факультеті, де пропрацював решту свого життя. У травні 1515 року орден августинців призначив Мартіна Лютера вікарієм, поклавши на нього обов'язки наглядати за десятьма монастирями у Тюрингії і Саксонії.

Як і багато людей того часу, Лютер був у пошуках шляху до спасіння. Він перепробував майже все, що пропонувала тодішня церква, – став ченцем, постив, молився, відвідав святе місто Рим, жертвував на реліквії і нові храми, але внутрішнього спокою не знайшов і впевненості у спасінні не мав. Його таємницю він відкрив у словах «праведник з віри буде жити» зі Святого Письма, то ж коли довідався про продаж «листів поблажливості» — індульгенцій, — які з волі папи Лева X продавались для збору коштів на будівництво собору Св. Петра в Римі, категорично виступив проти них, вважаючи, що вони приносять в життя людини лише хибне заспокоєння.

Особливо Лютера обурили дії папського посланця Йогана Тецеля, який продавав індульгенції не лише за минулі, але й за майбутні гріхи, і його покровителя Альбрехта Бранденбурзького, архієпископа Майнца і Магдебурга, який з відома папи половину доходу від проданих у своїх єпархіях індульгенцій віддавав на погашення особистих боргів перед банківським домом Фуuгерів. 31 жовтня 1517 року, напередодні Свята всіх святих, під час якого мало відбуватися масове поклоніння реліквіям і продаж індульгенцій, Лютер звернувся до архієпископа з листом, до якого приклав свої думки «Про владу та ефективність індульгенцій», відомі зараз як «Дев'яносто п'ять тез». Легенда стверджує, що того ж дня Лютер прибив копію своїх тез до дверей Замкової церкви у Віттенбергу. У них він стверджував, зокрема, що покаяння здійснюється не в акті таїнства, а триває все життя і у папи немає жодних особливих прав відпускати гріхи, бо відпускає їх не він, а сам Господь.

Завдяки поширеному вже в той час друкарству за два тижні «Дев'яносто п'ять тез» Лютера стали відомі всій Німеччині як латиною, так і в німецькому перекладі, до кінця року — усій Європі. Альбрехт Бранденбурзький на лист не відповів, натомість переслав його до Риму. З подачі папи проти Лютера виступив доктор теології Римського університету Сильвестр Маццоліні, звинувативши у єресі. Лютер був викликаний на суд, але завдяки заступництву саксонського герцога Фрідріха III Мудрого справа обійшлась заслуховувавнням на рейстазі у Аусбурзі, де у жовтні 1518 року Лютер мав триденний диспут з папським легатом кардиналом Фомою Каетаном. Свої тези Лютер відкликати відмовився, його звинувачення проти папи зайшли надто далеко, він мав бути заарештований, але завдяки допомозі одного з монахів зумів утекти з міста.

У січні 1519 року до Саксонії з дипломатичною місією прибув папський посланець Карл фон Мільніц. Він зустрівся з Лютером в Альтенбурзі і запропонував шлях до залагодження конфлікту: утримуватись у майбутньому від виступів на тему індульгенцій, написати Леву X смиренного листа і видати трактат на підтримку папства.

Однак примиритись не вдалось.

Уже у липні Лютер порушив обіцянку мовчати. Він взя участь у Лейпцизькому диспуті, де, почавши з висловлення папі своєї покірності, у запалі дискусії відкинув божественне походження його плади, його непогрішність, як і непогрішність церковних соборів. Для багатьох, навіть прихильних до Лютера, це зрівняло його з Яном Гусом, що стояв на подібних позиціях і був спалений на вогнищі як єретик, — для Саксонії недавня війна з гуситами була надто руйнівною. Але Лютер на цьому не зупинився і наступного року видав три трактати, в яких засудив поділ церкви на кліриків і мирян, відкинув чотири із семи таїнств католицької церкви і твердження, що добрі справи можуть виправдати людину: «Одна лиш віра виправдовує, звільняє і рятує».

15 червня 1520 року папа римський буллою «Exsurge Domine!» («Восстань, Господи!») попередив Лютера про неминучість відлучення, якщо той протягом двох місяців не відкличе 41-у з його 95-и тез, які «несуть в собі згубну отруту» і «ганьблять християнську віру». У відповідь Лютер надіслав Леву X останній зі своїх трактатів і 10 грудня разом з групою студентів Віттенберзького університету привселюдно спалив папську буллу.

Виданою 3 січня 1521 року буллою «Decet Romanum Pontificem» («По праву римського понтифіка») Лев X відлучив Мартіна Лютера від церкви і закликав до суду над ним і його вченням.

Під гарантії безпеки з боку Фрідріха Мудрого 18 квітня Лютер прибув на імперський рейхстаг у Вормсі, що засідав під головуванням Карла Габсбурга. Маючи можливість зректися своїх праць, Лютер підтвердив своє авторство і переконаність у своїх поглядах, завершивши свій виступ словами «бо не можна і неправильно йти проти совісті», які з плином часу у публіцистиці трансформувались у більш патетичне «на цьому я стою і не можу інакше».

Не дивлячись на помірковану позицію більшості членів рейхстагу, Карл V включив в текст свого едикту, яким 25 травня затверджувалися прийняті імперськими станами рішення, постанову про оголошення Мартіна Лютера злочинцем і заборону розповсюдження і читання його книг.

Однак суворі заходи, передбачені Вормським едиктом, на практиці реалізовані не були — єдність імперії перед загрозою війни з Францією і Османською імперією виявилиась важливішою, і кілька років Лютер провів у тюринзькому замку Вартбурґ Фрідріха Мудрого, звідки таємно відлучався, щоб проповідувати у Віттенберзі.

У цей час радикальніші за Лютера послідовники його вчення — Томас Мюнцер у Тюрингії і Ніколаус Шторх у Саксонії, підняли селян на війну проти вельмож, закликали до руйнування монастирів, панських маєтків і єпископських палаців. Лютер засудив «злодійські орди» повсталих проти «призначеної Богом влади», закликавши знищити їх «як скажених собак». Їх поразка 15 травня 1525 року в битві під Франкенгаузеном завершила революційний етап Реформації, яка на той час уже знайшла підтримку у середовищі світських правителів багатьох німецьких держав. Наступного року рейхстаг у Шпеєрі зупинив дію Вормського едикту, й, хоча він невдовзі знову набув чинності, швидке поширення вчення Лютера завадило його виконанню — у 1544 році були припинені усі судові переслідування лютеран, а з укладенням у 1555 році Аугсбурзького релігійного миру едикт втратив чинність.

Що було потім

До примирення протестантів і католиків на території Священної Римської імперії Лютер не дожив. Він встиг закласти організаційні основи нової церкви, виклав своє бачення нової форми богослужінь, у вигляді двох катехізисів (для пасторів і вірян) написав чіткий виклад нової віри, опублікував свій переклад Старого заповіту німецькою. Розчарувавшись у спробі навернути юдеїв до християнства, в 1543 році Лютер видав трактат «Про євреїв та їх брехню», закликавши палити синагоги і відмовляти «червякам» у співчутті та милосерді. Заклик вигнати цей «чортовий народ» з німецької землі прозвучав на останній його проповіді у рідному Ейслебені за три дні до його смерті 18 лютого 1546 року.

Анафема, накладена на Мартіна Лютера папою Левом X, чинна і досі. Попри зневагу до папської влади, ряд протестантських церков не раз повертались до цього питання, щоразу отримуючи стандартну відповідь Святого Престолу — відлучення відкликається лише живим. Єдине, що змогли погодити Лютеранська світова федерація, методисти і Папська рада Католицької Церкви для сприяння єдності християн, та й то на рубежі XX-XXI століть, це тезу про «спільне розуміння виправдання Божою благодаттю через віру в Христа».

На сьогодні лютеранська церква — друга за чисельністю протестантська конфесія у світі й поступається лише англіканській.

Друк 1
Володимир Лук'янюк спеціально для © «Цей день в історії», 1 січня 2020. Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 4.0 Міжнародна (CC BY 4.0)» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку.

Коментарі

«Війна струмів» Едісона і Вестінгауза
Сьогодні
«Війна струмів» Едісона і Вестінгауза

Головні події 3 січня

#ЦейДень
Все про 3 січня
Події, факти, персоналії