Острів, відкритий Христофором Колумбом 6 грудня 1492 року і названий Еспаньола, з початку XVII століття почав зазнавати нападів французьких піратів, які поступово захопили його західну частину і в 1697 році під назвою Санто-Домінго він був поділений на дві колонії. Основною статтею експорту як французької, так і іспанської частин були кава, какао і цукор, що вирощувалися на плантаціях білих землевласників з використанням праці рабів, котрі завозились на острів ще з XVI століття.
Французька революція 1789 року спонукала білих колоністів, які становили меншість населення, але володіли найродючішими землями на півночі острова і прагнули більшої економічної свободи від метрополії, наступного року скликати Колоніальну асамблею, до участі в якій не допустили вільних мулатів, другу за чисельністю расову меншину острова. Це призвело до збройного повстання, жорстоко придушеного в лютому 1791 року.
Однак 21 серпня того ж року на півночі Санто-Домінго повстання підняли чорношкірі раби і завдяки свої значній чисельній перевазі та підтримці мулатів захопили практично всю сільську місцевість регіону, вбили близько 4 тисяч білих і зруйнували кількасот плантацій. Білі плантатори західної частини Санто-Домінго закликали Велику Британію взяти колонію під свій суверенітет, після чого в конфлікт втрутилася Іспанія, яка стала допомагати повсталим провіантом, зброєю і радниками.
Після відміни у Франції рабства в 1792 році повстання набуло ще більшої сили і за два роки під керівництвом Туссена Лувертюра, колишнього іспанського офіцера, що перейшов на бік рабів, охопило не лише французьку, але й іспанську частину колонії. Фактично контролючи весь острів, Директорія призначила Льувертюра головнокомандувачем французьких військ в Санто-Домінго, надала йому звання генерала, а в 1796 році він став губернатором.
30 листопада Дессалін призначив себе губернатором, а 1 січня 1804 року в місті Гонаїв проголосив Акт про незалежність колишньої колонії і її перейменування у Гаїті, що на мові корінного населення значить «Країна гір». 22 вересня 1804 року, наслідуючи Наполеона, він проголосив себе імператором Жаком I, який за конституцією 1805 року спирався на Державну раду з числа вищих офіцерів, кожен з яких керував одним з шести воєнних округів.
Проголосивши Гаїті країною лише для чорних Дессалін фактично санкціонував расовий геноцид і знищення кількох десятків тисяч білих поселенців всік статей і будь-якого віку. Деспотичний від природи і погано освічений, Дессалін зберіг систему плантацій і дешевої робочої сили, що викликало невдоволення, і 17 жовтня 1806 року він був убитий під час повстання, піднятого його колишніми соратниками. Незважаючи на це, Жан-Жак Дессалін, як і Туссен Лувертюр, вважається одним із національних героїв країни, яка стала незалежною в результаті єдиного в історії успішного повстання рабів, котре забрало життя половини населення Санто-Домінго і до 50 тисяч військових.
Повстання проти Дессаліна переросло у громадянську війну, яка розділила Гаїті на дві республіки, що об'єднались лише у 1818 році під керівництвом генерала Жана-П'єра Буайє, котрий завоював іспанську частину Санто-Домінго (нинішня Домініканська Республіка), домігся від Франції визнання незалежності в обмін на виплату значної фінансової компенсації колишнім білим жителям колонії, проте в 1843 році був усунутий від влади в результаті чергового заколоту.
Півстоліття повстань і конфліктів перетворили Гаїті, колись основного світового експортера цукру і какао, на одну з найбідніших країн світу, добробут якої мало змінився за наступні 150 років.
Коментарі
Дивіться також
• Страта Тупака Амару II, 1781
• Декларація прав людини і громадянина, 1789
• Незалежність Венесуели, 1811
• Незалежність Аргентини, 1816
• Сімон Болівар — президент Колумбії, 1819
• Незалежність Мексики, 1821
• Незалежність Бразилії, 1822
• Федеративна Республіка Центральної Америки, 1823
• Незалежність Ліберії, 1847
• Кубинська революція, 1959
• Землетрус на Гаїті, 2010