Цей день в історії
сьогодні
Заголовки
arrow_right
Хронологія
Рубрики
Регіони
всі статтінові статтіпопулярні статтівипадкова стаття
Правила життя
Подкасти
ЗНО
Ще
arrow_right
Моя історія
Підтримати
Цей день в історії
menu
toggle_off
Введення
Юліанського календаря
Наука, освіта і технікаВолодимир Лук'янюк
1 січня 45 року до нашої ери набув чинності запроваджений Юлієм Цезарем новий календар, що базувався на тривалості сонячного року і вперше запроваджував регулярне використання високосного року. Попри прикру помилку у перші десятиліття його використання, Юліанський календар був у вжитку протягом майже двох тисячоліть.
37013
Читати 7 хв.
Читати пізніше
До обраного
reply

Прийнято вважати, що перший римський календар у 738 році до н. е. запровадив напівлегенарний Ромул, запозичивши у греків принцип його побудови, — десять місяців, кількість днів у яких почергово мінялась з 31 до 30. Загалом у році, що починався у перше новомісяччя після зимового сонцестояння (десь на початку сучасного лютого), було 304 дні, що навіть близько не відповідало сонячному циклу, тим не менш, 61 зимовий день, що йшов після останнього місяця року децембрія, жодним чином не враховувався.

Так тривало чверть століття, доки у 713 році до н. е. другий римський цар Нума Помпілій за прикладом етрусків не додав до календаря ще два місяці. Але поява януарія, в якому було 29 днів, і фебруарія (28 днів) ситуацію з точки зору астрономії теж не виправила, зокрема, зважаючи на те, що через забобони — парні числа у римлян вважались нещасливими — у кожному другому місяці кількість днів була зменшена з 30 до 29. Тому було постановлено час від часу вважати, що у фебруарії то 23 дні, то 24, а нівелювати різницю між календарним і астрономічнти роком мав т. зв. вставний місяць — інтеркалярій, тривалістю 27 днів, що слідував після фебруарія.

Через відсутність детального опису римського календаря і специфіку ведення ліку днів у побуті — вони рахувались від календи, тобто від першого дня («другий, третій ... день після календи такого-то місяця»), а в останню декаду місяця — до наступної календи («дев'ять, вісім ... днів до такої-то календи»), ділились ідами навпіл, а семиденні тижні розділялись нундінами, існує й інша інтерпретація кількості днів у місяцях: у роки, згодом названі високосними, у фебруарії було 23 дні, а в інтеркалярії — то 27, то 28

Строгого правила коли слід було міняти тривалість фебруарія не існувало і відповідні роки, які вже значно пізніше отримали назву високосних, проголошувались на розсуд римських правителів, які виходили із ситуативних чи кон'юктурних міркувань — у році могло бути 355, 377 чи 378 днів, а самі високосні роки могли слідувати і один за одним. Тим не менш, календар Нуми Помпілія використовувався протягом наступних семи століть, лише з невеликою зміною — вже у часи республіки, десь у 450 році до н. е., початок року перенесли на перший день януарія і відмовились від інтеркалярія. При цьому порядкове найменування шести з дванадцяти місяців (решта отримали назви за іменами богів) і далі залишилось у вжитку, хоча і втратило свій первинний зміст.

Близько 304 року до н. е. еділ Гней Флавій, намагаючись надати календарю більш адекватного реаліям характеру, знову домігся запровадження інтеркалярія, на цей раз — незалежно від чиєї б то не було волі, щодва роки. Але через помилковість цього рішення (у середньому рік за чотирилітній період складав 366,25 дні), коли невідповідність тривалості астрономічного і сезонного року стала очевидною, право оголошення високосного року, року, що містив 24 лютого, або на римський манер — «подвоєний шостий день перед березневими календами», було надано колегії понтифіків: вона мала б вилучати один інтеркаляційний рік з кожного 24-літнього циклу, що усереднювало б тривалість року до необхідних, як тоді вважалось, 365,25 днів.

Однак вищий жрецький інститут республіки, хоча і не був політичним органом, політики не цурався і приймав волюнтаристські рішення: міняючи тривалість року, можна було, наприклад, змінити термін перебування на виборних посадах, змінити дату виборів чи перенести важливі події. Більше того, не поодинокими були випадки, коли високосні роки оголошувались такими «заднім числом», що вносило сум'яття не лише у державні, але й побутові справи пересічних громадян, тим відчутніше, чим було далі від столиці.

Особливо непередбачуваними виявились роки за понтифікату Юлія Цезаря, коли з 63 до 46 року до н.е. було лише п'ять високосних років (замість восьми) і не було жодного протягом п'яти років перед його остаточним утвердженням у владі.

Отримавши повноваження диктатора, Цезар, як верховний понтифік, за словами Плінія, закликав до Риму кращих вчених для вирішення проблеми календаря, щоб він жодним чином не залежав від будь-якого втручання людини, але зберіг звичний для римлянй устрій по календах, нундінах та ідах. За пропозицією Созігена Олександрійського було вирішено відмовитись від врахування місячних циклів, взяти за основу єгипетський сонячний календар тривалістю 365 днів, на один-два дні збільшити усі місяці, в яких був 29 день, а тривалість фебруарія належало збільшувати на один день щочотири роки.

У Юліанському календарі існує 14 видів розподілу дат по днях тижня (по сім для високосних і звичайних років), які повторюються з циклом у 28 років (1461 тижнів)

Щоб формалізувати перехід до нового календаря, який згідно публічно оголошеного едикту набував чинності з 1 січня 45 року до н. е., і привести його у відповідність з порами року, між новембером і децембером (листопадом і груднем) було додано 67 днів, розділених на два місяці — т. зв. преінтеркалярний і постінтеркалярний, що збільшило тривалість останнього року за старим римським літочисленням до 445 днів.

МісяцьК-сть днів
до 45 до н.е.після

Ianuarius2931
Februaris28 (23/24*)28 (29*)
Intercalaris(27*)-
Martius3131
Aprilis2930
Maius3131
Iunius2930
Quintilis (Iulius)3131
Sextilis (Augustus)2931
September2930
October3131
November2930
December2931

* У високосний рік

Юлію Цезару не судилось дожити навіть до першого високосного року за календарем свого імені, хоча сам високосний рік був оголошений раніше запланованого: через двозначність положення едикту про час оголошення інтеркаляційного року римські жерці робили це на початку року (до лютого), а не в кінці (перед наступним лютим). Помилку, яка фактично зменшила періодичність високосних років до трьох років, було помічено лише через три десятиліття, коли замість дев'яти високосних років їх виявилось дванадцять: за однією з версій ними були 42, 39, 36, 33, 30, 27, 24, 21, 18, 15, 12, 9 роки до н. е. За розпорядженням імператора Октавіана Августа було зроблено паузу до 7 року н. е. і з наступного, 8-го, високосні роки стали запроваджуватись з належною чотирилітньою періодичністю.

Що було потім

Нова система літочислення підштовхнула до перегляду календарних систем у римських провінціях та залежних від Риму державах — Єгипті, Сирії, Кападокії, деяких містах Палестини, на Кіпрі. Хоча реформовані календарі і відрізнялись між собою тривалістю місяців, датою початку року, місяцем, до якого додавався день у високосний рік і навіть самими високосними роками, загальна кількість днів у році збігалась, перерахунок дат між ними виявися досить простим і здійснювався за підготовленими на десятиліття вперед спеціальними таблицями. Це сприяло поширенню Юліанського календаря на просторах імперії, яка за Траяна сягнула від Британії та Іспанії на Заході до Месопотамії на Сході і Північної Африки на Півдні. Десь із V століття він остаточно витіснив з ужитку місцеві календарі (подекуди різниця збереглась лише у використанні 1 вересня як першого дня індикту) і зберігся в країнах, що постали на руїнах Риму.

Однак повністю уникнути помилки з літочисленням Юліанський календар можливості не дав. Тривалість року насправді складає не 365,25 дня, а трохи менше — 365,242199, про що було відомо (принаймні на якісному рівні) ще з часів Гіпарха, за століття до реформи Юлія Цезаря. Ця щорічна майже 11-хвилинна неточність виросла до похибки в 10 днів у XV столітті і була частково виправлена в 1582 році Григоріанським календарем. Тим не менш, Юліанський календар залишався чинним ще понад три століття (загалом майже дві тисячі років): останні країни, які відмовились нього, зробили це лише після Першої світової війни.

Друк 5
Володимир Лук'янюк спеціально для © «Цей день в історії», 20 травня 2011. Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 4.0 Міжнародна (CC BY 4.0)» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку.

Коментарі