Цей день в історії
сьогодні
Заголовки
arrow_right
Хронологія
Теми
Регіони
всі статтінові статтіпопулярні статтівипадкова стаття
Правила життя
Подкасти
ЗНО
Ще
arrow_right
Моя історія
Підтримати
Цей день в історії
menu
toggle_off
«Чорна смерть»
Через різку зміну клімату в світі близько 1346 року розпочалась пандемія чуми, яка охопила Азію, Європу та Північну Африку. За два десятиліття від неї загинуло більше 70 мільйонів людей, що наклало відбиток на історію, економіку, культуру і генетичний склад людства.На обкладинці: Сучасна репліка маски т. зв. «чумного лікаря»
16596
Читати 9 хв.
Читати пізніше
До обраного
reply

З 900 по 1300 роки населення Європи практично подвоїлось. Були освоєні великі території лісів і боліт, перетворених на орні землі, активно розвивались південь Англії, Фландрія, долина Сени, Луари і Рейну, ганзейські міста Німеччини, Італія. Тривав розквіт мистецтв і літератури, що почався з епохи Карла Великого, в Європі діяло зо двадцять університетів, густонаселені міста прикрашали величні готичні собори. Континент давно не знав серйозних воєнних катаклізмів, якщо не рахувати короткотривалого монгольского нашестя у 1240-х, котре зупинилось у Східній Європі.

Перші ознаки майбутньої кризи проявились у 1290 році, коли далась в знаки тенденція до глобального похолодання, — клімат став нестабільним, посушливі роки змінювались тривалими дощовими. У 1315-17 роки Європу, північніше Альп і Піренеїв, вразив Великий голод, який .

На початку 1330-х років великого голоду зазнала і територія недавно завойованої монгольською імперією Юань держави , що викликало міграцію численних дрібних гризунів з пустельних рагіонів до місць проживання людей. В пустелі Гобі, поблизу сучасного монголо-китайського кордону, серед мишей, щурів, бабаків, зайців почалось поширення інфекційних хвороб, які через близькість до людей і вживання в їжу м'яса деяких з цих тварин, стали причиною епідемії невідомої хвороби — в 1331 році на території сучасної китайської провінції Хенань загинуло до 90% населення.

Близько 1335 року епідемія, як вважається більшістю вчених, чуми, разом із купецькими караванами досягла Індії, 1338-го — Середньої Азії, звідки перекинулась в пониззя Дону та Волги, в 1345 році спустошивши столицю Золотої Орди місто Сарай. Розділившись на два рукава, зі щурами і блохами чума в 1346 році досягла Криму, а через Кавказ в 1347 році — Близького Сходу. В Дамаску вимерла половина населення, у Сирії і Палестині — загалом до 40 відсотків. Величезна кількість паломників, шукаючи божого заступництва, кинулася в Мекку, куди принесла епідемію в 1348 році. Через безсилля перед невідомою хворобою, в Аравії розпочались переслідування євреїв, які «своєю присутністю накликали гнів Аллаха».

Того ж року чума вдруге вразила Мосул і Багдад, які перший раз постраждали п'ять років перед тим через епідемію, занесену з Середньої Азії.

З генуезькими торговими кораблями, які активно торгували з кримською Кафою, в 1347 році епідемія з Криму перекинулась в Константинополь, де за свідченням середньовічних хронік загинуло 90% населення, середземноморські міста Європи та Північної Африки. До 1349 року мор охопив Єипет аж по верхів'я Нілу і лише пустеля зупинила подальше просування чуми континентом.

Жервами епідемії стали і жителі островів — Сицилії, Сардинії, Корсики, Мальти та Мальорки, з якої чума поширилась Піренеями.

Карта поширення пандемії чуми
Карта поширення пандемії чуми

У листопаді 1347 року епідемія досягла Венеції, Генуї і Марселя, звідки швидко поширилась Францією: вже у січні 1348 року вона вразила тогочасну папську столицю Авіньйон у Провансі, де за три дні загинуло біля 1800 чоловік, 24 червня — Руан в Номандії, 20 серпня — Париж. У вересні вона досягла щойно завойованого англійцями Кале, звідки на Британські острови, й до квітня наступного року поширилась усім півднем Англії.

У другому півріччі 1349 року чума лютувала вже в Ірландії та землях вздовж долин Рейну і Дунаю від Фландрії до Угорщини. З Німеччини вона наступного року поширилась Данією, Скандинавією, Польщею та Литвою, через Норвегію потрапила у Швецію, Ісландію і далі — в Гренландію, де фактично знищила останню колонію вікінгів. У 1352 році епідемія досягла території колишньої Русі, де, спустошивши Псков, Смоленськ, Київ, Чернігів, Переяслав і Суздаль, наступного року пішла на спад на великих необжитих просторах Східної Європи.

З невідомих причин епідемія чуми не торкнулась Богемії, Саксонії, Сілезії, Наварри, Фінляндії і деяких регіонів Баварії, Італії, Фландрії та Франції. В Азії мору уникли Корея і В'єтнам

Відсутність засобів боротьби з пандемією викликала панічний страх, люди намагались рятуватись втечею, кидаючи своє майно і непохованих мертвих родичів. На Кіпрі через страх перед нею було перебите все мусульманське населення острова, Європою з тих же причин прокотились єврейські погроми, особливо масові у Провансі, Ельзасі, Швейцарії та Німеччині.

Глобальному поширенню епідемії сприяв низький рівень середньовічної науки, зокрема в Європі, де панувала примітивно-релігійна методологія пізнання, а медицина представляла собою сплав теологічних забобонів і шарлатанських маніпуляцій. Залучені папою Климентом VI астрологи пояснювали її перебуванням на одній лінії планет Сатурна, Юпітера та Марса, а лікарі, які вважали невідому хворобу наслідком отруєння організму міазмами, намагались допомогти молитвами, припіканням, вирізанням фурункулів, кровопусканням, сушеними травами, магнітами і магічними заклинаннями. Держави і міста захищались від епідемії хресними ходами, а сам папа, який намагався убезпечитись усамітненням у своїй резиденції і, як кажуть, постійно перебував поблизу запаленого каміну, носив перстень з «чарівним» смарагдом, який мав захистити його від зараження і ослабити дію «чумної отрути».

В більшості країн чума поширювалась в бубонній формі, рідше — у легеневій. У першому випадку людина страждала від лихоманки, марення і помирала за 5 діб, в другому — за два-три від легеневої кровотечі. В Константинополі люди помирали від септичної чуми, «згораючи» за день без жодних проявів захворювання

За таких обставин багаті люди і заможні міста використовували послуги т. зв. чумних лікарів, які носили спеціальний захисний плащ і шолом. Вперше їх в 1348 році найняв Климент VI для жителів Авіньйону. Як правило, на лікування хворих чумою заради високих гонорарів погоджувались некваліфіковані медики або студенти університетів. Ефективність їх лікування була сумнівною, якщо взагалі була, проте на наступні чотири століття чумні лікарі стали невід'ємною частиною життя Європи, яку з регулярною постійністю продовжували вражати епідемії, особливо важкі у Франції, та Італії.

Римські лікарі вважали, що вощений довгий плащ, захисні окуляри та рукавички і ароматичні речовини у дзьобі врятують їх від невідомої хвороби. Офорт Паулюса Фюрста «Чумний лікар», 1656 рік
Римські лікарі вважали, що вощений довгий плащ, захисні окуляри та рукавички і ароматичні речовини у дзьобі врятують їх від невідомої хвороби. Офорт Паулюса Фюрста «Чумний лікар», 1656 рік

Точно встановити кількість померлих від «Чорної смерті» можливості немає. Перші подібні підрахунки були проведені за розпорядженням ще папи Климента VI і засвідчили смерть у Західній Європі майже 24 млн людей (31% населення). З такою оіцінкою погоджується і більшість сучасних вчених, які сходяться на думці, що в Європі і на Близькому Сході від епідемії загинуло 30-50% всього населення, в Китаї — до 50%, а вцілому по світу — 25%, тобто більше 70 мільйонів чоловік, на відновлення яких людству знадобилось два століття.

«Чорна смерть» мала значні демографічні, соціальні, економічні, культурні та релігійні наслідки. Різке скорочення населення серед іншого призвело до політичної нестабільності і технологічного регресу у Золотій Орді, яка невдовзі під ударами Тамерлана розпалась на кілька улусів. У Західній Європі, де була особливо велика кількість жертв, епідемія підірвала традиційні суспільні устої: через брак робочих рук змінилась структура виробництва і феодальні правовідносини, що зрештою обернулось досить швидким , активною міграцією селян у міста, де гільдіям і цехам довелось знизити вимоги до бажаючих зайнятись ремеслом. Церква, яка виявилась нездатною захистити мільйони вірян, втратила контроль за умами, безумовний в колишні часи, на авансцену вийшли вільнодумці, спочатку лоларди, пізніше — послідовники Джона Вікліфа і Яна Гуса, зусиллями яких були закладені основи майбутньої Реформації.

Друк 5
Володимир Лук'янюк © спеціально для «Цей день в історії», 23 серпня 2013. Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 3.0 Неадаптована» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку.

Сподобалась стаття? Підтримайте чашкою кави.
Стаття ««Чорна смерть»» торкається події, що стала визначальною в історії людства.

Коментарі

#ЦейДень
Події, факти, персоналії
keyboard_arrow_left14 грудня
16 грудняkeyboard_arrow_right
© 2001-19
info_outline
format_color_fill

arrow_upward