Відкриття Гренландії
В 982 році вигнаний за вбивства з Ісландії 32-річний Ерік Рудий разом з сім'єю та слугами висадився на острові, який назвав Гренландією. Повернувшись на батьківщину через чотири роки, він організував масове переселення на острів вікінгів, які заснували дві колонії, що проіснували у Гренландії протягом наступних чотирьох століть.На обкладинці: Карл Расмуссен «Літо біля берегів Гренландії в 1000 році», 1872 рік
50734
Читати 4 хв.
Читати пізніше
До обраного
reply

Згідно із середньовічною «Книгою про заселення Ісландії», Гренландію відкрив норвезький вікінг Гуннбйорн Ульфсон близько 970 року коли під час плавання з Норвегії до Ісландії його корабель збився з курсу і течією був віднесений до скелястих островів (зараз відомих як шхери Гуннбйорна) поблизу великої невідомої землі. У 978 році ісландець Снебйoрн Галті здійснив спробу колонізувати її східне узбережжя, однак його експедиція зазнала невдачі через внутрішні чвари, під час яких він сам був убитий.

У 982 році вимушене плавання до Гренландії здійснив Ерік Торвальдсон, прозваний за колір свого волосся Рудим. Син Торвальда Асвальдсона, свого часу вигнаного з Норвегії за вбивство, який разом з сім'єю оселився на Північному Заході Ісландії, він, як і батько, мав запальний характер і через конфлікти із сусідами, які закінчувались вбивствами, кілька разів був змушений переїжджати з одного селища в інше, допоки після чергового вбивства більше трьох людей не був засуджений місцевим тінґом (зборами місцевої громади) на трирічне вигнання з Ісландії.

Того ж року 32-річний Ерік Рудий відплив на Захід разом з сім'єю та слугами і невдовзі досягнув острова, відомого сьогодні як Еггерс, обігнувши котрий з півдня, прослідував на Північ вздовж узбережжя невідомої землі і висадився на вільній від льоду ділянці суші в глибині фіорду. Проживши в цих місцях наступні чотири роки, Ерік повернувся в Ісландію з розповіддю про відкриту землю, названу ним Гренландією. Через рік на її підкорення відпливло 25 кораблів, лише 14 з яких досягли мети, — ісландці заснували дві колонії: Східну у південній частині Гренландії (де сьогодні існує місто Какорток) та дещо північніше Західну (де нині розташована столиця Гренландії місто Нуук).

Завдяки придатним для сільського господарства землям, засновані вікінгами колонії досить швидко стали поповнюватись новими переселенцями з Ісландії і за 20 років вже нараховували кілька тисяч чоловік, які вважали Еріка Торвальдсона своїм вождем. Сам він у Східній колонії на місці, де колись провів заслання, збудував великий маєток Браттаглід, в якому проживав з дружиною Тьйодгільдою і чотирма дітьми.

Найвідомішим з дітей Еріка Рудого став Лейф Ейріксон, — у 999 році він відправився у Норвегію, де став членом бойової дружини короля Олафа Трюггвасона, прийняв християнство і наступного року, вертаючись до Гренландії, збився з курсу і випадковим чином став першовідкривачем землі, названої ним Вінланд, — узбережжя Затоки Святого Лаврентія вздовж нинішньої канадської провінції Ньюфаундленд. Завдяки Лейфу християнство прийняло багато гренландців, включно з його матір'ю, яка збудувала в Браттагліді каплицю, котра імовірно є першою християнською культовою спорудою у Новому Світі.

Восени 1002 року з новою групою переселенців до Гренландії була завезена невідома хвороба, яка привела масових смертей колоністів, серед котрих був і Ерік Рудий, — він помер взимку 1003 року на 53-у році життя, так і залишаючись язичником. Засновані ним колонії проіснували до початку XV століття і зникли, як вважається, в результаті Малого льодовикового періоду — значне похолодання привело до занепаду сільського господарства, скотарства та мисливського промислу, і близько 1350 року під натиском ескімосів, що мігрували на південь, вікінгами була покинута спочатку Західна колонія, а через кілька десятиліть — і спустошена чумою Східна, останній церковний запис про яку датується 1408 роком.

Незважаючи на те, що в 1470 і 1477 роках у Гренландії побували дві датські ескпедиції, вважається, що повторне відкриття європейцями Гренландії належить португальцям, братам Мігелю і Гашпару Кортіріалам, які в 1500 році за завданням короля Мануела I Щасливого вирушили на пошуки Північно-західного проходу в Азію, і в 1501 році досягли Гренландії та Лабрадору. Проте інформація про Гренландію стала загальновідомою в Європі лише через три чверті століття, коли 11 липня 1576 року її берегів досягла експедиція англійського капера Мартіна Фробішера.

Протягом наступних 150 років у Гренландії побували судна піратів і китобоїв з усієї Західної Європи, допоки король Данії і Новегії Фредерік IV Ольденбург не направив на свої суверенні володіння відставного морського офіцера Клауса Паарса, який в якості губернатора Гренландії в 1728 році заснував перше постійне датське поселення Готхоб (нині — столиця Гренландії місто Нуук), жителями якого стали 25 військових, 12 в'язнів і 12 незаміжніх жінок. Незважаючи на те, що більшість поселенців померло першої ж зими від цинги, це стало початком нової колонізації європейцями Гренландії, яка, проте, до середини XIX століття залишалась малолюдною — лише з початком міграції канадських ескімосів її населення, зосереджене на південно-західній окраїні острова, почало зростати і сьогодні складає близько 60 тисяч чоловік.

Друк 4
Володимир Лук'янюк спеціально для © «Цей день в історії», 29 квітня 2017. Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 4.0 Міжнародна (CC BY 4.0)» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку.

Коментарі

#ЦейДень

Все про 19 березня

Події, факти, персоналії