Святослав Хоробрий, великий князь київський
location_on
Київ, Русь
По смерті княгині Ольги влітку 969 року її син Святослав став повноправним правителем Русі. Розділивши свої володіння між трьома неповнолітніми синами, він відправився у Східну Болгарію, де розпочав фатальну для себе війну з Візантією, яка закінчилась поразкою і загибеллю Святослава при поверненні в Київ.На обкладинці: Княжий знак Святосла Ігоревича
34599
Читати 3 хв.
Читати пізніше
До обраного
reply

На момент загибелі батька в 945 році Святослав, згідно давньоруського літопису, — єдиний син київського князя Ігора і княгині Ольги, був трирічною дитиною. Вихований у дружинному середовищі як ревний язичник, він прийшов до влади, імовірно, близько 961 року, коли завадив наміру матері хрестити Русь, унеможлививши місію єпископа Адальберта Магдебурзького. Амбіційно налаштований, войовничий і з мрією про підкорення нових земель, у 964 році Святослав, як ствержує «Повість минулих літ», здійснив похід на східнослов’янське плем’я в’ятичів у басейні Оки, наступного — захопив хозарську фортецю Саркел на Нижньому Дону (в районі нинішнього Цимлянська, Ростовської області РФ) та підкорив племена ясів та касогів у Прикубанні.

Згідно «Повісті минулих літ», Святославу Ігоровичу належить легендарне «Іду на ви!» — ультимативне проголошення військових дій щодо своїх супротивників
Через чотири роки як найманець Візантії Святослав розпочав війну з Болгарським царством і закріпився у гирлі Дунаю, де його базою стало місто Переяславець (на території нинішньої Добруджі), після чого захопив болгарську фортецю Доростол (нині — Сілістра) на Дунаї, а згодом — і столицю Болгарського царства Преслав. Змушений повернутись до Києва через облогу міста печенігами, він після смерті матері 969 року розділив належні йому володіння — Київ, Древлянську землю та Новгород — між неповнолітніми синами Ярополком, Олегом та Володимиром і повернувся на Балкани з твердим наміром розпочати війну проти своїх недавніх союзників греків.

Деякі джерела, зокрема арабські, до цього періоду відносять похід русів Волгою і захоплення хозарського міста Семендер (на території сучасного Дагестану) та столиці каганату Ітиль (в низів'ях Волги), в якому, імовірно, Святослав участі не брав, перебуваючи у цей час у Болгарії, де разом з царем Борисом, щойно звільненим з константинопольського полону, і однією з печенізьких орд та мадярами створив антивізантійську коаліцію проти імператора Никифора Фоки.

У 970 році їх 30-тисячна армія вдерлася до Фракії, де під Аркадіополем (нині — Люлебургаз у Туреччині) вступила у бій з втричі меншим військом полководця Барди Скліра. За руським літописами Святослав переміг греків, дійшовши до стін Константинополя, і взяв данину не лише на живих, але й на загиблих воїнів, а за візантійськими — зазнав нищівної поразки і з залишками армії був змушений відступити до Дунаю.

У квітні 971 року воєнну кампанію проти Святослава очолив особисто імператор Іоанн Цимісхій: його армія захопила Преслав, де полонила Бориса II, після чого з суші і Дунаю взяла в облогу Доростол. Зазнавши кількох поразок у спробах вирватись з оточення, і втративши, згідно «Історії» Лева Диякона, більше 20 тисяч воїнів, 25 липня Святослав був змушений визнати поразку — в обмін на обіцянку більше не піднімати зброю проти Візантії 22 тисячі його воїнів отримали двомісячний запас хліба і право вільного повернення на Русь.

Після голодної зимівлі в гирлі Дніпра частина руського війська, очолювана воєводою Свенельдом, вирушила до Києва суходолом, а решта — на човнах Дніпром і загинула разом із Святославом у березні 972 року, атакована печенігами біля одного з порогів.

У 977 році між синами Святослава почалась братовбивча війна, в ході якої загинув Олег Древлянський, а Володимир був змушений тікати з Новгорода «за море». Повернувшись наступного року з варязьким військом, він повернув владу у Новгороді, захопив Полоцьк і, підступом вбивши викликаного на переговори Ярополка, 11 червня 978 року посів київський престол.

Друк 6
Володимир Лук'янюк спеціально для © «Цей день в історії», 2 червня 2011. Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 4.0 Міжнародна (CC BY 4.0)» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку.

Коментарі

#ЦейДень

Все про 19 березня

Події, факти, персоналії