Київський
князь Ігор Старий
location_on
Київ, Русь
Згідно «Повісті минулих літ» по смерті Віщого Олега в 912 році син Рюрика та Ефанди 34-річний Ігор почав правити Києвом, ставши родоначальником династії київських князів. Він першим з руських князів згадується у візантійських документах того часу.На обкладинці: Микола Реріх «Заморські гості», 1901 рік © Третяковська галерея, Москва
40728
Читати 4 хв.
Читати пізніше
До обраного
reply

Якщо вірити «Повісті минулих літ», Ігор народився близько 878 року в Новгороді, де правив його батько Рюрик і по його смерті разом зі своїм опікуном Віщим Олегом прибув до Києва.

В 903 році Ігор одружився з дванадцятилітньою Ольгою і близько 912 (за деякими даними 922) року, по смерті Олега, посів київський престол.

Ігорю довелось знову упокорювати племена древлян, які він обклав даниною, більшою, ніж його попередник, у 915 році на прохання візантійського імператора Констянтина VII Багрянородного здійснив похід проти болгар, а близько 920 року — проти печенігів.

У візантійських документах перша згадка про Ігоря датується червнем 941 року, коли його похід на Царгород «на тисячах суден», як повідомляє і анонімний продовжувач «Хронографії» Феофана Сповідника, закінчився його повною поразкою у морській битві біля входу в Босфор, де руський флот візантійці попалили «грецьким вогнем».

Про це свідчить і Луітпранд з Кремони, у 950 році — посол італійського короля Беренгара II у Константинополі, уточняючи у «Відплаті» зі слів свого вітчима, свідка подій: доки руси грабували узбережжя, дійшовши аж до Нікомедії, візантійці обладнали свої останні 15 хеландій сифон(офор)ами — решта флоту саме воювала з арабами у Середземному морі, і попалили кораблі русів. Уціліли лише ті, що зуміли втекти до берега, де глибоководні візантійські судна не могли їх переслідувати. Спустошивши вогнем і мечем Віфінію, у вересні дружини Ігоря рушили назад і біля Фракії їх навантажені трофеями кораблі наздогнав грецький флот, що саме повернувся до Константинополя, й мало хто з них зумів урятуватись втечею — за Левом Дияконом не більше десяти кораблів русів дістались Криму.

Згідно «Повісті минулих літ», через два роки Ігор з військом «варягів, русів, і полян, і словен, і кривичів, і тиверців» й найнятих печенігів знову пішов війною на Візантію, але біля Дунаю його військо нібито зустріло послів візантійського імператора зі щедрими подарунками і відмовилось від походу. У грецьких джерелах про це згадок нема, однак повідомляється про укладення в 944 році договору, що встановив нові умови перебування у Царгороді руських купців, яких позбавили права на безмитну торгівлю, і поклав на Русь зобов'язання захищати кордони Візантії в Криму і надавати в разі потреби військову допомогу.

Восени 945 року Ігор відправився у свій останній похід. Рушив він проти древлян, які не брали участь у війні з Візантією, й обклав їх непосильною даниною, яку зібрав, чинячи наругу над мирними жителями.

Як повідомляє «Повість минулих літ», на шляху до Києва Ігор відпустив більшу частину дружини й вирішив повернутись, щоб ще раз зібрати з древлян полюддя. Порозумітись із висланим йому назустріч посольством не вийшло і під Іскоростенем (нині — Коростень Житомирської області) військо древлянського князя Мала розгромило нечисленний загін Ігоря, а його, взятого в полон, рішенням віче було страчено.

Дата смерті князя Ігора (і його попередника Віщого Олега) досить умовна, як і рік сходження його на престол у 34-літньому віці, які практично співпадають з датами закінчення правлінння сучасних їм візантійських імператорів (Лева VI і Романа I, відповідно). Це разом із безпрецендентним 33-літнім терміном правління Ігора наводить на думку, що він міг і не бути сином Рюрика і зайняв київський престол значно пізніше літописної дати після тривалої боротьби з Олегом, який, моживо, також почав правити не відразу після Рюрика

Лев Диякон уточнює — князя Ігоря прив'язали до верхівок зігнутих дерев і розірвали.

У відповідь Ольга, вдова князя Ігоря, відправила проти Мала військо на чолі з воєводами Свенельдом і Асмундом, які наступного року розбили його у першій же битві, й спалили древлянські міста, включно із Іскоростенем.

Землі древлян Ольга приєднала до своїх київських володінь і розділила на погости, де розсадила своїх тивунів для збору податків. Вона правила Руссю і в часи повноліття свого єдиного сина Святослава, який більшу частину свого життя провів у численних завойовницьких походах. Десь у 957 році вона першою з руської знаті хрестилась, проте хрестити Русь через спротив сина-язичника не змогла, й померла у 969 році, коли Святослав вимушено й ненадовго затримався у Києві.

Друк 7
Володимир Лук'янюк спеціально для © «Цей день в історії», 3 червня 2012, востаннє оновлено 22 травня 2017. Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 4.0 Міжнародна (CC BY 4.0)» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку.

Коментарі

#ЦейДень

Все про 24 жовтня

Події, факти, персоналії