Рюрик,
князь Ладозький
Згідно з «Повістю минулих літ», десь у 862 році на запрошення слов'янських і фінських племен варяг Рюрик став княжити на їх землях в околиці Ладозького озера. На обкладинці: Ім'я «Рюрікр» давньоскандинавською на фрагменті рунічного каменю, що знаходиться в стіні церкви Норрсунда, спорудженій в XI столітті біля Уппсали, Швеція
36916
Читати 4 хв.
Читати пізніше
До обраного
reply

Навколо родоначальника династії Рюриковичів існує багато легенд, що пов'язано із невеликою кількістю документів про нього. Його ім'я згадується в «Житті святого князя Володимира», написаному близько 1070 року монахом Яковом Чорноризцем, та в «Повісті минулих літ», створеній на сорок років пізніше (і на два століття пізніше подій, про які йде мова), через що під сумнівом залишається хронологія життя Рюрика, реальність існування і його самого і його братів, як і їх походження, і, особливо, сама політична ідея «покликання варягів».

Згідно з «Повістю минулих літ» слов'янські — словени і кривичі, та фінські — чудь і весь, племенні союзи з околиць Ладозького озера тривалий час платили данину військовим найманцям, що приходили на їх землі з-за Варязького (Балтійського) моря. Десь після 850 року, доповнюють скандинавські саги, коли помер місцевий вождь, вікінги захопили Ладогу. Їх конунг Гальвдан Старий «правив своїми володіннями, радячись з кращими людьми в тій країні», проте втримати ситуацію не зміг, і коли «повстав рід на рід і була межи ними рать велика і усобиця», у якій близько 860 року згоріла їх столиця Ладога, було запрошену іншу варязьку дружину, ворожу Гальдвановій, на чолі з якимось Рюриком.

Родовід Рюрика залишається невідомим. Дехто його ототожнюює з Грьоріком Сіячем Перснів, легендарним конунгом (правителем) данів острова Зеландія, дехто — з князем слов'ян-ободритів, що проживали на території сучасної Саксонії у низів'ях ріки Одра, але найчастіше — з данським конунгом з міста Хедебю на службі королів з династії Каролінгів, відомим як Рорик (чи Рьорік) Ютландський, добре задокументована діяльність якого має у франкських хроніках семилітню лакуну, що припадає на 863-70 роки. Утім, усім згаданим версіям бракує наукового підгрунтя, щоб розглядатись хоча б на рівні гіпотези.

Рюрик («Славний Правитель» на пранімецькій), стверджує «Повість минулих літ», прибув у 862 році зі своїм родом, руссю, і осів у Ладозі, що була центром об'єднання ільменських словенів, яке перський географ X століття Аль-Істахрі у своїй «Традиції країн» називає Славією. Брат Рюрика Синеус став правити в Білоозері, що на північний схід, де проживало плем'я фіно-угорське весь, а брат Трувор — в Ізборську, на південний захід, біля Псковського озера.

Через два роки брати померли, Рюрик прибрав до рук їх володіння і на землях ільменських словенів, де ріка Волхов витікає з озера Ільмень, заснував нове поселення, відоме як Рюрикове Городище, на місці якого вже по його смерті виникло місто Новгород. Як свідчить літопис, під його владою на той час вже були і землі далеко на схід, де жили західно-двінські кривичі і фінно-угорські племена мері та муроми в нижній течії Оки.

Десь у 866 році, розповідає «Повість минулих літ», Рюрик спорядив у похід проти Царгорода (Константинополя) своїх дружинників Аскольда і Діра, що на зворотньому шляху осіли у землях полян, у невеликому городищі на Замковій горі біля Дніпра, згодом відомому як Київ.

У Рюрика було кілька дружин, одна з яких — Ефанда, стала матір'ю його сина Ігора, якого вона народила в 878 році.

По смерті Рюрика в 879 році (за пізнішими літописами — під час походу в сучасну Карелію) в Новгороді як опікун Ігора став правити Олег, згодом відомий як Віщий, можливо його воєвода чи брат Епіфанди.

Напівлегендарний Рюрик, його син Ігор, його онук Святослав Ігорович і правнук Володимир Святославич є спільними предками всіх Рюриковичів, князівського, а потім царського та королівського родів, що правили на Русі, в Московії, Галицько-Волинських землях, Угорсько — Хорватському королівстві, Литві, Болгарському і Грузинському царствпх та герцогствах Австрія і Штирія.

Друк 6
Володимир Лук'янюк спеціально для © «Цей день в історії», 5 травня 2012, востаннє оновлено 17 травня 2017. Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 4.0 Міжнародна (CC BY 4.0)» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку.

Коментарі

#ЦейДень

Все про 19 березня

Події, факти, персоналії