Аварський каганат
Після міграції весною 568 року лангобардів на Апенніни авари зайняли Паннонію, Норікум і Дакію, де була створена держава з центром в районі сучасного міста Тімішоара. Ставши реальною загрозою для Візантії, через чверть століття під її ударами Аварський каганат почав поступово занепадати і припинив своє існування в кінці VIII століття.
13340
Читати 5 хв.
Читати пізніше
До обраного
reply

Прийнято вважати, що рух аварів на Захід почався у середині V століття, коли конфедерація кочових племен північного прикордоння Внутрішнього Китаю, відома як Жужанський каганат, зазнала нападів держави Північна Вей. На початку VI століття вони досягли Приазов'я, де в союзі з протоболгарським племенем кутригурів підкорили антів і близько 560 року їх 20-тисячна орда досягла території нижнього Дунаю.

Отримавши від Візантії відкуп, авари вирушили далі на Захід. У 566 році під керівництвом кагана Баяна авари розбили армію франків і захопили у полон короля Сігіберта I (був звільнений лише після великого викупу). Проте закріпитись у Тюрінгії не змогли і оселились у Паннонії, західна частина якої близько років 40 перед цим була захоплена германським племенем лангобардів. Разом з ними авари виступили проти східно-германського племені гепідів, яке свого часу було союзником гунів у їх війні з Римською імперією, а після смерті Аттіли захопило землі гунів між Тисою та Дунаєм, фактично знищивши їх державу.

У подальшому гепіди стали федератами Візантії, однак з міграцією остготів в Італію, де вони на уламках Західної Римської імперії створили власну державу, зміцнення гепідів, які контролювали колишні великі римські міста Сірмій (нині — Сремська Мітровиця) і Сінгідунум (нині — Бєлград) у сучасній Сербії, стало загрозою для Візантії, і 548 та 550 роках імператор Юстиніан підтримав лангобардів у їх намірах захопити Північну Дакію. Після кількох поразок гепідів Візантія задля військового балансу на Балканах виступила на їх боці, однак укладений за її посередництва мирний договір був порушений у 567 році, коли король лангобардів Альбоін вступив у Дакію з північного заходу, а його союзник каган аварів Баян — з північного сходу. Спроби гепідів завадити з'єднанню двох армій зазнали невдачі: вже у другій битві десь між ріками Тіміш і Дунай вони були повністю розбиті, а їх король Кунімунд — загинув.

За оцінками кількість лангобардів, що на чолі з Альбоіном вирушили на підкорення Італії, становила від ста тисяч до півмільйона чоловік

Незважаючи на успіх, Альбоін в особі аварів зіткнувся з набагато сильнішою загрозою, ніж переможені гепіди, що, як вважається, стало вирішальним фактором, який змусив лангбардів весною наступного року вирушити до Італії, країни, де вони воювали на боці Візантії проти остготів. Це стало завершенням шести століть германського панування в Середньому Подунав'ї і початком нової держави Аварського каганату: згідно із «Langobardorum Codicis Gothani», складеним на початку IX століття, у 568 році Альбоін і Баян уклали письмовий договір, за яким лангобарди поступались аварам Паннонією і Норікумом (нинішня Австрія) в обмін на військову допомогу у завоюванні Італії, захист зі Сходу від Візантії і мали право повернутись у випадку невдачі їх експедиції на Апенніни.

Згідно з «Історією лангобардів» Павла Диякона Албоін був убитий у 572 чи 573 році власними охоронцями за намовлянням його дружини Розамунди, дочки вбитого ним короля гепідів Кунімунда, з черепа якого Албоін зробив винну чашу

Облаштувавшись у Паннонії і Дакії, авари вибудували систему укріплень, що оточували їх столицю в районі нинішнього міста Тімішоара, і в обмін на сплату щорічної данини стали захисниками північно-західні кордонів імперії від набігів слов'ян.

Після відмови Візантії сплачувати данину, у 582 році Баян, який підпорядкував болгар, слов'ян і германців Паннонії і Карпат, захопив спочатку Сірмій, а згодом, вже його син Баян II, — і Сінгідунум (сучасний Белград), що відкрило їм шлях на Балкани для спустошливих вторгнень у Македонію і Фракію. Дати належну відсіч Візантія змогла лише після завершення війни з Державою Сасанідів — у 590-х роках під керівництвом полководця Пріска аварам було завдано ряд важких поразок, у тому числі на території Паннонії, і їх повному розгрому завадив заколот проти імператора Маврикія у 602 році, що спровокував чергову війну з Персією.

До початку VII століття Аварський каганат встановив контроль над слов'янськими, болгарськими і залишками германських племен на Балканах і в середній течії Дунаю, ставши реальною загрозою існуванню Візантії, — у 617 році вони розграбували передмістя Константинополя, у Фракії захопили чверть мільйона полонених, завдяки чому домоглись виплати величезної щорічної данини розміром 200 тисяч солідів (майже утричі більшої, ніж свого часу отримував Аттіла).

Сума виплачуваної візантійцями аварам щорічної данини становила 80 тисяч золотих солідів, з 600 року вона збільшилась до 100 тисяч, а пізніше — до 120 тисяч, що становило 1/75 частину золотого фонду Візантії. За оцінками, до 626 року Аварському каганату загалом було виплачено близько 6 млн солідів, що рівноцінно 25 тонам золота

Однак у 626 році зазнала невдачі аваро-перська облога Константинополя. Близько 630 року почались зіткненя аварів з моравами держави Само і болгарами-кутигурів. Після великої міграції в 670-х роках болгар на Балкани вони зуміли витіснити аварів далі на захід, до сучасної Нижньої Австрії, де їх держава поступово занепадала і була остаточно підкорена у 796 році Карлом Великим у союзі з ханом болгар Крумом і герцогом Хорватії Войномиром.

Останнім державним утворенням аварів була створена у 790 році Аварська марка на схід від ріки Енс, що мала захистити Державу франків, яка на той час вже приєднала Баварію, від нападів кочівників з Паннонії. Вона проіснувала до кінця 820-х років, коли зникла разом з останніми згадками про аварів, ставши частиною Баварського королівства Людовика II, внука Карла Великого.

Друк 3
Володимир Лук'янюк спеціально для © «Цей день в історії», 8 лютого 2018. Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 4.0 Міжнародна (CC BY 4.0)» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку.

Коментарі

#ЦейДень

Все про 12 травня

Події, факти, персоналії