Етнічний грек чи елінізований єгиптянин, відомий під іменем Клавдій Птолемей, жив і працював у Александрії у римській провінції Єгипет орієнтовно зі 127 року н. е.. Він написав ряд наукових трактатів з астрономії, географії та астрології, які завдяки фундаментальному обгрунтуванню і узагальнюючим висновкам на кілька віків витіснили з наукового обігу більшість робіт його попередників.
Найвідомішою з них є «Математична побудова», що побачила світ близько 150 року. Пізніше в її назву було додано епітет «велика», яка через латинський («Magna Syntaxis Mathematica»), а потім арабський переклад трансформувалась і скоротилась до однослівної «Альмагест», під якою трактат Птолемея став популярним у Європі після його зворотнього перекладу на латину, виконаного в Толедо італійцем Герардом Кремонським близько 1175 року.
«Альмагест» складається з 13 розділів (або т. зв. «книг»), в яких Птолемей, спираючись на астрономічні спостереження своїх попередників, космологію Арістотеля (IV ст. до н. е.), геометричну модель Всесвіту давньогрецького астронома Гіппарха (II ст. до н. е.) та арифметичні методики для обчислення астрономічних явищ вавілонських вчених, сформулював деталізовану систему свідобудови, згідно з якою у центрі Всесвіту знаходиться нерухома Земля, а планети, Сонце і Місяць обертаються навколо неї по колам, оточені далекою сферою з нерухомих зірок.
Запропонована Птолемеєм теорія дозволила пояснити відхилення руху Місяця від точного кругового, а також видиму нерівномірність руху п'яти відомих на той час планет і, до певної міри, зміну їх яскравості. «Альмагест» містить також астрономічний каталог Гіппарха, доповнений даними самого Птолемея й інших александрійських астрономів, для 1022 зірок з 48 сузір'їв (хоча вчені пізніших часів ставлять під сумнів особистий несок Птолемея як астронома-спостерігача), а також астрономічними таблицями для визначення положення всіх небесних тіл з досить високою як на ті часи точністю; таблиці були удосконалені у пізнішій праці Птолемея, а їх форма стала стандартом астрономії аж до нового часу.
Фундаментальний математичний підхід Птолемея для пояснення астрономічних явищ з часом витіснив більшість старих праць (про ряд з яких нині відомо саме завдяки згадкам в «Альмагесті»), а його теорія руху планет стала домінуючою на наступні півтора тисячоліття — лише а кінці XVIII століття геліоцентрична система Миколая Коперника стала загальновизнаною у наукових колах.
Коментарі
Дивіться також
• Евклідова геометрія, 300 до н. е.
• Геліоцентрична система Коперника, 1543
• Закони Кеплера, 1618
• Відкриття супутників Юпітера, 1610
• Закон всесвітнього тяжіння, 1687
• Відкриття планети Уран, 1781