Лівійцями — єгипетською «лібу» чи «ребу», за назвою одного з кочових племен Північної Африки, у Давньому Єгипті називали всі народи, що жили на захід від долини Нілу. З часів Раземса II Великого вони разом з «народами моря» регулярно вчиняли напади на Єгипет, проте успіху не досягли і після катастрофічної поразки під Саїсом 12 квітня 1208 року до н. е. стали все частіше найматись у військо фараонів. Це дало можливість лівійцям осісти у Верхньому Єгипті, інтегруватись у суспільство і з часом, коли з них стали набирати особисту царську гвардію, — увійти до числа як військової, так і релігійної знаті.
Серед колонізованих лівійцями септів (адміністративна одиниця Давньоєгипетського царства) був XX-й, відомий під назвою Нені-несу або Гераклеополіський ном, як його згодом називали греки, куди мігрував один з родів лівійського племені мешвеш. Вже у другому поколінні його вождь став жрецем у храмі місцевого бога Херішефа, у четвертому — породичався з родиною фараона і став спадковим жрецем у своєму септі, а в часи т. зв. Третього перехідного періоду, коли Єгипет втратив єдність, розділившись на фактично дві держави, по смерті у 984 році до н. е. фараона Аменемопета на престол зійшов перший лівієць — син вождя племені мешмеш Осоркон Старший, одружений з царівною.
Хоча по смерті Осоркона Старшого престол знову посів єгиптянин Сіамон, а його наступнику Псусеннесу II, теж єгиптянину, вдалось об'єднати більшу частину країни, за два десятиліття роль лівійців зросла кардинально: переселяючись цілими племенами, вони склали основу армії, їх вожді — зайняли керівні посади у значній кількості септів, а головнокомандувачем єгипетського війська і чаті (головним радником) фараона став лівієць з племені мешвеш на ім'я Шешонк, син царівни Танетсепах і верховного жреця у Фівах. Він доводився влемінником колишньому фараону Осоркону Старшому і зятем поточному, якого і змінив на престолі по смерті Псусеннеса II в 945 чи 943 році до н. е..
Столицею Шешонка стало місто Пер-Бастет, Бубастіс за Геродотом, у східній частині Нижнього Єгипту. Не пізніше п'ятого року правління йому без жодного опору підкорились Фіви, де у головному храмі країни, присвяченому богу Амону-Ра, він зробив верховним жерцем свого сина Іуапета, одночасно призначивши його правителем та головнокомандувачем війська Верхнього Єгипту. У Середньому Єгипті головнокомандувачем армії Шешонк зробив наймолодшого Німлота. Забезпечивши таким чином військовий контроль над усією країною, він домігся офіційного визнання своїм спадкоємцем старшого сина Осоркона, заклавши основи нової, XXII-ї, династії єгипетських фараонів.
Об'єднання країни дало змогу Шешонку зайнятись зовнішньополітичними питаннями регіону, у якому Єгипет за попередні два століття втратив домінуючу роль. Він здійснив успішний похід у Нубію, поріднився з ізраїльско-юдейським царем Соломоном, за якого видав свою доньку, і вже по смерті свого зятя, коли між наступниками Соломона почалась міжусобиця, повернув контроль над фортецями Мегіддо, Таанах та Сихем в Юдеї, дійшовши аж до Сирії і Йорданії. Серед його військових успіхів, можливо, є і взяття Єрусалиму: про це нема жодного запису в єгипетських анналах, — а Шешонк не втрачав нагоди відзначити щонайменшу свою військову звитягу, — але згадка про єгипетського фараона на ім'я Шишак (Сусак), який розграбував збудований Соломоном Перший храм, є в єврейському Святому Письмі (Танаху).
Суттєво поповнивши казну, решту п'ятнадцять років свого правління Шешонк присвятив будівництву палаців та відновленню занепалих храмів, які мали прославити його ім'я у віках. По його смерті у 922 році до н. е. йому наслідував старший син Осоркон I, теж щедрий жертводавець — лише за перші три роки він виділив храмам понад 250 тон золота і срібла, але геть безталанний у військових справах: після невдалого походу в Юдею Єгипет остаточно зійшов з міжнародної сцени.
За правління онуків Шешонка I в Єгипті почалась тривала міжусобиця, яка геть ослабила державу: близько 850 року до н. е. було втрачено Нубію, ще через три десятиліття в Танісі місцевий номарх проголосив себе засновником XXIII династії, яка правила паралельно з XXII-ю, а по смерті в 740 році до н. е. Шешонка V, останнього представника Лівійської династії, Єгипет розпався на дванадцять міст-держав, де крім єгиптян і лівійців правили також нубійці, ефіопи і ассирійці.
Коментарі
Дивіться також
• Рамзес II Великий, 1279 до н. е.
• Катастрофа Бронзової доби, 1206 до н. е.
• Яхмос II — останній великий фараон Єгипту, 570 до н. е.