Нова стаття
Філіп II — цар Македонії
ОсобистостіГанна Дзекан
Після загибелі у війні з іллірійцями Пердікки III престол Македонії, усунувши свого малолітнього племінника Амінту IV, у 359 році до н. е. зайняв 22-літній Філіпп II. За майже чверть століття правління він перетворив своє занепадаюче напівварварське царство на гегемона грецького світу, здатного кинути виклик Перській імперії. На обкладинці: Римська комія грецького мармурового портрета Філіпа II Македонського © Нова гліптотека Карлсберга, Копенгаген, Данія
6285
Читати 7 хв.
Читати пізніше
До обраного
reply

Через своє віддалене положення у середній течії ріки Аліакмон тривалий час Македонія вважалась узбіччям цивілізованого світу. Її підйом почався у першій половині V століття до н. е., коли завдяки підтримці перських царів Дарія Великого і його наступника Ксеркса, що вели війни з державами материкової Греції, Олександру I вдалось розширити свої володіння, закріпитись на узбережжі Егейського моря і приєднатись до першого Афінського морського союзу.

Македонська експансія продовжилась і після поразки персів. Царство підтримало Спарту під час Пелопоннеської війни, згодом підкорило фессалійські міста Підна і Ларісса, значною мірою елінізувалось, її нова столиця Пелла почала привертати увагу грецьких інтелектуалів. Тим не менш, значною мірою скотарська, країна без добре розвиненої міської культури, притаманної решті Греції, Македонія і далі греками півдня вважалась напівварварською. А зі смертю Архелая у 399 році до н. е. вона, занурившись у тривалу міжусобицю, стала занепадати і під натиском іллірійських племен до середини IV століття до н. е. опинилась на межі існування.

За шість кризових десятиліть у Македонії змінилось одинадцять царів.

У 360 році до н. е. у битві з дарданами-іллірійцями загинув дванадцятий.

Наступником Пердікки III став його десь п'ятилітній син Амінта IV при регентстві свого 22-літнього дядька (батьковго брата) Філіпа. На цей час Македонія — данник Дарданського царства, вже втратила контроль не лише над Фессалією, але й над свєою західною (гірською) частиною. Претензії на македонський престол заявив такий собі Аргей II, що спирався на військову підтримку Афін. На півночі активізувались племена пеонів, із заходу почали дошкуляти фракійці.

Філіпу довелось поступитись афінянам містом Амфіполь (формально — обміняти на недавно втрачену македонянами Підну), відкупитись від пеонів і фракійців, підтвердити васальну залежність іллірійцям, мир з якими вже як македонський цар після усунення від влади Амінти IV, у 359 році до н. е. він скріпив одруженням з Аудатою, онукою (імовірно) царя дарданів Барділи.

У час тимчасового затишшя Філіп II взявся за реорганізацію армії за зразком фіванської, найгрізнішої сили тогочасного грецького світу. Македонію він розділив на округи, кожен з яких мав надсилати певну кількість воїнів. Їх він озброїв сарісами — питомо македонським ударними дворучними списами, невеликими круглими оббитими бронзою дерев'яними щитами, що ременем чіплялись на шию. На дорогі обладунки забракло грошей, тож обійшовся традиційними і найдешевшими — легкими льняними лінотораксами. Озброєна довгими, зо 10 ліктів (десь 4,5 метри), важкими сарісами фаланга була грізною силою, але повільною, неповороткою і вимагала великої злагодженості спільних дій. Тому маневрам і маршкидкам, часом на 300 стадій (порядка 50 кілометрів), у повній викладці піхоти, Філіпом було приділено особливу увагу.

Ядром же македонської армії стала кавалерія. У її складі з представників нобілітету Філіп сформував елітний загін важкоозброєних гетайрів (товаришів) чисельністю шість сотень. В атаку вони йшли клином, могли вести бій єдиним загоном або трьома ілами, а при потребі для для більшої маневреності і діяти окремими підрозділами — тетрархіями, по 50 чоловік кожна.

Військові приготування не залишились непоміченими, і вже наступного року Філіпу довелось завдати упереджуючого удару по іллірійцях. Безумовна перемога навесні 358 року до н. е. у долині Ерігон і загибель царя Барділи дали змогу повернути Верхню Македонію аж по Орхидське озеро.

Убезпечивши західні рубежі союзом з Епіром, скріпленим одруженням Філіпа з принцесою Олімпіадою, майбутньою матір'ю його сина Олександра, македонський цар рушив на схід. Під його владу повернуся лояльний афінянам Амфіполь, околиці якого були багаті покладами дорогоцінних металів і будівельного лісу. У 357 році до н. е. місто впало після короткої облоги — у македонській армії вже з'явились каменеметальні машини і тарани-черепахи. Щорічна тисяча талантів срібла з Пангейських копалень, що стали надходити у скарбницю Філіпа (лише удвічі менше від доходів Афін, які на піку своєї могутності у вигляді податків вони отримували від союзних міст Егейського моря), дали змогу почати карбування власної монети, щедро підкуповувати вождів прикордонних племен і залучити до війська найманців.

Через три роки, попри надісланий флот, афіняни втратили Метон, свій останній форпост у затоці Термаїкос, під час облоги якого Філіп дістав поранення стрілою в обличчя і втратив праве око.

Захопивши у 353 році до н. е. Абдеру, Філіп рушив у Фракію, що після розпаду Одриського царства переживала міжусобицю, і підкорив її південні землі аж до Чорного моря. Цього ж року він втрутився у Третю Священну війну між Фокідським союзом міст і Фівами за контроль над Дельфами, загальногрецьким релігійним центром з храмом і оракулом Аполлона. Зазнавши двох поразок, Філіп у третій битві, уже разом з фессалійцями, на Крокусовому полі поблизу Фермопіл розгромив фокійців і їх союзників афінян. Три тисячі полонених були страчені, загиблий стратег-автократ Фокідського союзу Ономарх — показово розіп'ятий, його союзник тиран фессалійських Фер Лікофрон II — вигнаний у Аттику.

Філіп став тагосом — довічним главою Фессалійського союзу міст.

Так і не зумівши пробитись через Фермопіли, Філіп завдав удару афінянам на півночі, де розширив свої володіння аж до Дунаю, захопив Гелеспонт і підступи до Візантія, після чого один за одним — де мечем, а де підкупом, — підкорив усі поліси у Халкідиці. Олінт, що чинив найбільший опір, було зруйновано, його жителі — продані в рабство, брати-правителі — зведені брати Філіпа — страчені.

Примушені до миру Афіни у 346 році до н. е. визнали усі македонські завоювання.

На черзі була Спарта, але розпочати проти неї війну Філіп не зважився. Кажуть, для цього виявилось досить лаконічного «Якщо» на грізний лист македонського царя, який починався словами «Якщо я підкорю вас, то перетворю на рабів». Натомість він рушив проти іллірійців в Ардію (де зазнав важкого поранення в ногу і накульгував решту життя) й дійшов узбережжя Адріатики, у 342 році до н. е. розгромив скіфів в усті Істра (Дунаю), на зворотньому шляху підкорив фракійську фортецю Емполія, яку перейменував на свою честь у Філіпполіс (нині Пловдив у Болгарії).

Вкотре не зумівши взяти Перінт і Візантій, Філіп взявся перехоплювати афінські транспорти з зерном у Гелеспонті. Афіни прийняли виклик. Їх підтримали Фіви. Але 2 серпня 338 року до н. е. біля Хероної їх союзне військо зазнало нищівної поразки. Це знаменувало встановлення македонської гегемонії у Греції: всі міста у Беотії Філіп оголосив автономними, розмістив свої гарнізони у Фівах, Корінфі та епірській Амбрації (нині Арта), відібрав у Афін стратегічно важливий півострів Херсонес Фракійський, що дало йому змогу взяти під повний контроль судноплавство між Чорним і Егейським морями. Легітимність свого нового положення як військового лідера регіону він закріпив утворенням на початку 337 року до н. е. Еллінського союзу (більш відомого як Корінфський), який на синедріоні (раді) представників грецьких полісів (усіх, крім Спарти) проголосив у Греції «вічний мир» і створив спільну армію.

Як стратег-автократ практично усього півдня Балкан, Філіп розпочав підготовку до нового етапу завоювань, на цей раз грецьких міст-держав Малої Азії, васалів перської держави Ахеменідів. У Малу Азію рушила 10-тисячна армія на чолі з трьома кращими полководцями македонян. Філіп з основним військом мав приєднатись згодом. Але не судилось — у жовтні 336 року до н. е. в Егі під час урочистостей з нагоди одруження його доньки Клеопатри македонський цар був убитий своїм тілоохоронцем.

На престол Македонії зійшов син Філіпа II 20-літній Олександр III, який перевершив батька і поширив македонський вплив на усю Передню Азію і навіть Єгипет, увійшовши в історію як Великий.

Друк 1
Ганна Дзекан спеціально для © «Цей день в історії», 16 березня 2021. Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 4.0 Міжнародна (CC BY 4.0)» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку.

Коментарі

#ЦейДень

Все про 25 жовтня

Події, факти, персоналії