На північ сучасної Італії галльські (кельтські) племена почали переселятись у IV столітті до н. е. Згідно Титу Лівію, автору «Історії від заснування міста», бітуриги, арверни, едуї, карнути та інсубри розселились між Альпами і рікою По, де найбільшим із заснованих ними поселень став Медіолан (нині Мілан). За ними в Цизальпійську Галлію прийшли кеномани, що осіли в районі сучасних Брешії та Верони, далі — бойї і лінгони, які розселились на правобережжі По аж до передгір'їв Апеннін, після них — сеннони, котрі рушили ще південніше, захопивши землі етрусків та умбрів між ріками Монтоне і Езіно.
У 390 році до н. е. сеннони завдали поразки римлянам на Соляний дорозі біля ріки Аллія при її впадінні в Тибр. Від спустошення Рим уберегла нерішучість переможців, які у легкому успіху запідозрили пастку. Задовільнившись виплатою великого викупу золотом, галли повернулись на північ, звідки в наступні роки самостійно, а частіше в якості найманців, здійснювали напади на етруські міста та рейди на південь Апеннін, Балкани і навіть в Грецію. Вони кілька разів загроржували Риму, проте до серйозних зіткнень не дійшло, і на відкриту війну з ним зважились лише у 295 році до н. е., об'єднавшись з умбрами і етрусками, проте були вщент розбиті під Анконою, де втратили 25 тисяч чоловік убитими і 8 тисяч полоненими.
Через дестиліття галли зазнали поразки при нападі на союзне римлянам етруське місто Аррецій (Ареццо) у сучасній Тоскані, після чого, як пише Полібій, «римляни вторглися на територію сеннонів, вбили більшість з них, а решту вигнали за межі країни і заснувала колонію Сена Галлія» на узбережі Адріатики (нині містечко Сенігаллія). У наступні десятиліття Рим виявився залученим спочатку у важку війну з епірським царем Пірром за панування в південній Італії, а відразу після її закінчення зіткнувся з Карфагеном у Сицилії.
Півстолітній мир з галлами тривав до 238 року до н.е., коли проти Риму виступили бойї. На заклик їх вождів Атіса і Галатаса відгукгулись трансальпійські кельти. Їх полчища, що підступили до Арімнія (Ріміні), застали римлян зненацька. Проте війни вдалось уникнути і на цей раз — доки римські посли вели переговори про причини нападу, галльські найманці збунтувались, перебили бойських вождів і повернулись на батьківщину.
У 225 році до н. е. бойї знову рушили вглиб Апеннін, на цей раз у союзі з інсубрами і таврісками. Їх військо, що разом із трансальпійськими найманцями складало десь 50 тисяч піхотинців і зо 20 тисяч вершників, вогнем і мечем пройшло через Етрурію і саме було на відстані кількаденного переходу до Риму, коли прийшла звістка про наближення відкликаної з Арімнія на захист столиці 25-тисячної армії консула Луція Емілія Папа. Згодом у Пізі висадились терміново відкликані з Сардинії два легіони консула Гая Атілія Регула.
Щоб уникнути пастки — прямо перед ними стояла одна римська армія, а з тилу тим часом наближалася інша, — галли вирішили повертатись у свої землі. Регул, вважаючи, що супротивнику оточення не уникнути і не знаючи дійсний розмір ворожої армії, зважився дати бій і перекрив шлях для відступу, що проходив коридором між двома паралельними лініями пагорбів довжиною приблизно 6 км і шириною 2,5 км біля мису Теламон. Тим часом військо Папа, обтяжене великим обозом, рухалось надто повільно і прибуло до поля бою коли легіони Регула були практично розбиті, а відрізану голову консула як трофей вже принесли до шатра гальських вождів.
Ударом з флангу римській кавалерії вдалось розрізати вороже військо, яке, втративши бойовий порядок, почало панічно відступати. Затиснута звідусіль і полишена кіннотою галльська піхота була нещадно порубана. Полібій говорить про 40 тисяч полеглих під Теламоном галлів, у тому числі й одного з їх вождів Анероеста, який покінчив життя самогубством. Інший їх ватажок Конколітан разом з десятком тисяч одноплемінників був узятий в полон і відправлений до Риму, який тріумфом вітав перемогу Папа.
На відміну від подій 12-літньої давнини під Арімнієм, на цей раз римляни вирішили не зупинятись на досягнутому і наступного року рушили в долину По, де бойї і лінгони без спротиву підкорились консулу Титу Манлію Торквату. Ще через рік консул Гай Фламіній перейшов По і за підтримки кеноманів та венетів, що прийняли римський бік, завдав поразки 50-тисячній армії інсубрів. Остаточно їх розбив консул Гней Сципіон Кальв, який у 222 році до н. е. після нетривалої облоги захопив Медіолан.
У 219 році до н. е. по обидва берега По римлянами були засновані колонії Плацентія і Кремона, які стали північними форпостами республіки на її межі з підкореною Цизальпінською Галлією.
Що було потім
Мир у Цизальпійській Галлії протримався недовго — дізнавшись про наближення армії Ганнібала, галли стали розорювати землі римських колоністів, надали карфагенянам провідників для переходу через Альпи, а після їх перемог у битвах біля Тіцина та Требії в кінці 218 року до н. е. відкрито перейшли на їх бік.
Після поразки Ганнібала у другій Пунічній війні бойї у союзі з частиною лігурів зібрали власну 40-тисячну армію і у 200 році до н.е. знищили Плацентію. Кремона їм не здалась, але за підтримки інсубрів вони розпочали запеклу війну з Римом й склали зброю лише у 191 році до н. е., зазнавши величезних втрат у кількох поспіль битвах. Останніми підкорились бойї, на чиїх землях було засновано колонію Бононія (Болонья). Частина з них з поразкою не змирилась і мігрувала у Середнє Подунав'я, зокрема до сучасної Богемії, у назві якої увічнилось їх ім'я.
У 81 році до н. е. Цизальпійська Галлія з центром у Мутіні (нині Модена) отримала статус провінції Риму, усе вільне населення якої за три десятиліття було зрівняно у правах з римлянами. Це сприяло настільки швидкій інтеграції регіону з рештою Республіки, що вже у 42 році до н.е. вона стала управлятись напряму зі столиці за тими ж формами муніципального устрою, що й решта Італійського півострова.
Коментарі
Дивіться також
• «Піррова перемога» царя Епіру, 279 до н. е.
• Друга Пунічна війна, 241 до н. е.
• Римське завоювання Трансальпійської Галлії, 121 до н. е.
• Битва біля Весонтіо, 58 до н. е.