search
close
search
лат., від gladius - меч
1. у Стародавньому Римі раб чи обранець, що мусив битися на смерть із собі подібним або дикими звірами на потіху глядачам. Зі 106 року до н. е. бої Г. стали публічним видовищем; з 63 року Г. мали право стати вільні жінки. Гладіаторські бої були заборонені в Римі у 404 році. 2. перен. братовбивця, дикун, барбар.
Див. також: Автократор, Амфітеатр, Арена, Гладіус, Провокатор, Ретіарій, Спартак.
❮ Глаголиця
Гладіолус ❯
Алфавітний покажчикНові статтіОстанні переглянутіВаш блокнот
Випадкова стаття ПравописПро словникУвійти
ПІДТРИМАТИ ПРОЕКТ
«Словник іншомовних слів»
© Володимир Лук'янюк, 2001-19