Конак (тюрк.) - у мусульман урядовий будинок, державна установа, особняк.

Коран (араб. أَلْقُرآن‎‎ — букв. — читання) - священна книга мусульман; збірник релігійних догм, міфів та правових положень ісламу. В теперішньому вигляді К. має 114 глав, які називаються сурами. Сури поділяються на аяти (вірші).

Куфічне письмо (вл.) - найдавніші арабські письмена (Коран та ін.), створені в кінці 8 ст. З 10 ст. на зміну К. п. прийшов розмашистий стиль написання. Від назви м. Куфа на річці Євфрат.

Мазар (араб. ار — місце для відвідин) - місце, яке мусульмани вшановують як святе; здебільшого гробниця або могила із зведеною над нею спорудою.

Мазгаб (араб. مذهب) - один з напрямків шаріатського права в ісламі.

Мазхаб (араб. مذهب‎‎) - школа шаріатського права в ісламі.

Марабут (фр., від араб., мурабіт — житель рибату) - член мусульманського військово-релігійного ордену дервішів у Північній Африці, що жили в рибатах (укріплених населених пунктах; звідси й назва).

Медресе (араб., мадраса — давати уроки; місце, де дають уроки) - середня й вища релігійна школа у мусульман у країнах Близького й Середнього Сходу.

Мектеб (араб., мактаб) - початкова мусульманська школа для хлопчиків у країнах Близького й Середнього Сходу.

Мечеть (араб., масджид — місце поклоніння) - культова споруда, храм у мусульман.

Мінарет (тюрк., від араб., манара — маяк) - баштоподібна споруда при мечеті, з якої глашатай (муедзин) скликає мусульман на молитву; вежа.

Моджахед (араб. مجاهد‎‎) - учасних джихаду; М., що загинув в ході ведення джихаду, вважається шахідом — тим що засвідчив свою віру.

Моріски (араб. موريسكيون — букв. «маленькі маври») - мусульмани що офіційно прийняли християнство а також їх нащадки (в Іспанії та Португалії).

Мудехари (ісп. mudéjar від араб. مدجّن — приручений, домашній) - 1. Мусульмани, що залишилися на території Іспанії чи Португалії після відвоювання Піренейського півострова у арабів в XIV—XV ст. 2. Стиль в мистецтві, архітектурі Іспанії XII—XVI ст.

Муджахеди (араб., перс., букв.- ревнителі) - під час Іранської революції 1905-11 рр. — члени лівої нелегальної революційної організації, яка боролася за національну незалежність і буржуазно-демократичні перетворення. 2. В Алжирі учасники національно-визвольної війни 1954-62 рр., борці за незалежність своєї батьківщини.

Муедзин (араб. مُؤَذِّنٌ‎‎, від أَذَان — оповіщувати) - у мусульман — служитель при мечеті, який з мінарета у певний час закликає віруючих до молитви; азанчі. Стоячи обличчям до Мекки, М. п'ять разів на день виголошує азан, затуляючи руками вуха. М. може бути дорослий чоловік з хорошою репутацією і гучним, приємним голосом.

Мулла (араб., мауна — пан, володар) - в ісламі нижчий сан служителя релігійного культу. Часто М. виконує також функції вчителя й судді.

Мумін (араб. مؤ — віруючий) - віруюча, правовірна людина, той, хто публічно проголошує свою віру і творить добрі справи.

Мунафік (араб. نفاق — лицемірство) - у ісламі — людина, не віруюча, але яка стверджує у словесній формі про те, що вірить; лицемір.

Мурабіт (фр., від араб., мурабіт — житель рибату) - член мусульманського військово-релігійного ордену дервішів у Північній Африці, що жили в рибатах (укріплених населених пунктах; звідси й назва); марабут.

Мурабут (араб. مَربوط‎ — військовий-доброволець) - мурабіт; 1. Мусульманський військовий-найманець, що проживав і служив у рибаті. 2. Мусульманський відлюдник, тлумач Корану, духовний вчитель. 3. Людина, що присвятила себе релігійному подвижництву і боротьбі з єретиками та ворогами Аллаха.

Мурза (перс., амір-заде — син еміра, князя) - 1. В Ірані титул членів правлячої династії, ставиться після імені; шанобливе звернення до вищих урядовців і вчених; ставиться перед ім'ям. 2. Назва великих і середніх феодалів у тюркських кочових народів (татар, ногайців та ін.) з 13 ст. до 1917 р. 3. У деяких народів Середнього Сходу — секретар, писар.

Мурид (араб. مريد — той хто в пошуках, прагнучий) - 1. У мусульман-суфіїв послушник, послідовник і учень релігійного наставника (муршида) — імама або шейха; мюрид. 2. Послідовник муридизму.

Муридизм - релігійно-містична течія в ісламі, що виникла в 14 ст. в Середній Азії; М. передбачав безоглядне служіння мюрида своєму релігійному наставникові й фанатичну ненависть до всіх іновірців, захист класових інтересів феодалів.

Муршид (перс. مرشد, араб. مرشد‎‎ — наставник, учитель) - наставник мурида, учня, що вивчає суфізм. Статус муршида надає його вчитель — шейх.

Мусульманин (перс. мусліман — віддані ісламу від араб., муслім — покірні богові) - віруючий, що сповідує іслам; магометанин, мохаммеданин.

Мусульманство (араб. الإسلام, — підкорення, покірність) - те саме, що й іслам; одна з декількох світових (нарівні з християнством, буддизмом) релігій, які сповідують віру у єдиного Бога.

Мутазиліти (араб., му'тазіла — ті, що відокремлюються) - прихильники помірковано-раціоналістичної течії в ісламі, що виникла в кінці 8 ст.

Муфтій (араб.,муфті — той, хто визначає) - 1. Мусульманський богослов-правозвавець у країнах Сходу, якому надано право розв'язувати спірні богословсько-юридичні питання. 2. Титул представника вищого мусульманського духівництва, який відповідає в християнстві титулу єпископа.

Мухаджири (араб. المهاجرون‎‎ — «той, хто здійснив хіджру») - 1. Мусульмани, які, рятуючись від переслідувань язичників у Мецці, переселились спочатку в Ефіопію (615 р.), а потім — у Медину (622 р.). М. разом з мединськими ансарами склали основу ранньої мусульманської громади і заклали основу мусульманської державності. Всі праведні халіфи були з числа М. 2. Мусульмани, які заради порятунку віри переселяються в інші держави.

Наїб (араб., намісник) - 1. За середньовіччя в мусульманських державах правитель округу або провінції. 2. В закавказьких ханствах — начальник магалу (територіальної дільниці). 3. В імаматі Шаміля — намісник імама на певній території. 4. В султанській Туреччині помічник мулли, каді, цехового старшини.

Намаз (перс., молитва) - п'ятикратна щоденна молитва у мусульман; один з головних обрядів ісламу, при якому молитва супроводжується установленими рухами і ритуальними обмиваннями.

Нашид (араб. نشيد‎‎) - мусульманський релігійний спів без музичного супроводу.

Нікаб (араб. نقاب‎‎ — покривало) - мусульманський жіночий головний убір, що закриває обличчя, з вузьким прорізом для очей

Падишах (перс., букв.- захисник, володар) - титул монарха в деяких країнах Близького і Середнього Сходу, а також особа, що носить цей титул.

Панісламізм (від гр. πᾶν — все та іслам) - релігійно-політична доктрина, яка проголошує своєю метою політичне об'єднання народів, що сповідують іслам; виник у 2-й половині 19 ст.

Паранджа (араб., фаранджійя — верхній одяг) - старовинний одяг мусульманських жінок у Середній Азії, що вкривав жінку з голови до ніг і закривав обличчя сіткою (чачваном); бурка.

Паша (тур.) - почесний титул найвищих військових і цивільних правителів в Османській імперії, султанській Туреччині, Єгипті та деяких інших мусульманських країнах (зберігся в Йорданії, Лівії та Судані).

Райя (тюрк., букв.- стадо, з араб.) - в країнах Близького і Середнього Сходу за доби феодалізму спочатку всі піддані, потім податний стан. З 18 ст. в Османській імперії так називалося тільки немусульманське населення. В сучасній Індонезії термін "райя" зберігся в значенні "народ".

Рамадан (араб., букв. — жаркий) - в мусульманському календарі дев'ятий місяць, протягом якого мусульманам, за догмами ісламу, не можна їсти й пити від сходу до заходу сонця; рамазан.

Рибат (араб. رباط‎‎ — місце відпочинку) - 1. Укріплений дім або сторожовий пост, де могли знайти прихист солдати-мусульмани. 2. Фортифікаційна споруда для захисту мусульманської громади.

Ріязат (араб.) - мусульманський піст, каяття.

Сахіб (араб., букв. — супутній) - спочатку назва всіх мусульман ("супутні" пророкові Мухаммедові). В середні віки в Індії — титул місцевих великих феодалів. Після появи в Індії європейців — звертання, переважно до європейця. Інша назва — сагіб.

Сеїд (тюрк., з араб., саїд — князь, нащадок пророка) - почесний титул мусульманина, який претендує на походження від потомків пророка Мухаммеда.

Сераль (фр., з перс., сарай — палац) - 1. У країнах Сходу — палац і його внутрішні покої. 2. Жіноча половина у палаці, будинку. 3. Жінки багатого мусульмана.

Сунізм (від араб. سنة‎ — звичай, приклад) - основний (ортодоксальний) напрям ісламу (на відміну від шиїзму), представники якого вважають, що халіфом може бути лише людина з хорошою репутацією, знаннями богослова і правознавця вищого рангу. Виник у 7 ст. Прихильники С. (суніти) поряд з Кораном джерелом віровчення визнають і Сунну.

Суніт - послідовник сунізму.

Суніти (від араб. سنة‎ — звичай, приклад) - прихильники ортодоксального напрямку в ісламі, які вважають, що халіфом може бути лише людина з хорошою репутацією, знаннями богослова і правознавця вищого рангу.

Сунна (араб. سنة — шлях) - священний переказ життєвого шляху пророка у формі розповідей про його вчинки й висловлювання з моменту, коли Мухаммад став пророком. Сунна покликана служити зразком і настановою для окремого мусульманина та усієї громади. С. шанується всіма напрямками й течіями ісламу як друге після Корану джерело віровчення й шаріату.

Сура (араб. سورة — ряд) - розділ Корану. Загалом у Корані 114 сур, кожна з яких складається з аятів у кількості від 2 до 286.

Суфізм (від араб. صوف‎ — шерсть, вовняний плащ) - суфійський іслам ; течія в ісламі, яка проповідує злиття людини з Богом через аскетизм і внутрішнє самовдосконалення.

Суфій (від араб. صوف‎ — шерсть; одягнений у волосяницю) - послідовник, прихильник суфізму.

Таваф (араб. طواف, — обхід) - ритуальний обхід проти годинникової стрілки Каабу, будівлі прямокутної форми в центрі Священної Мечеті (аль-Масждид аль-Харам) у Мецці, головного святилища ісламу, під час хаджу.

Талібан (араб. طالبان — студентство) - радикальний ісламістський рух сунітського напрямку, що зародився у Афганістані серед пуштунів у 1994 році. Засновниками руху стали 30 студентів (звідки й назва) мусульманської духовної школи (медресе) міста Кандагар на чолі з муллою Мухамедом Омаром. Характерною рисою талібів є чорні тюрбани та білий одяг. Таліби відстоюють норми шаріату, заборону жіночої освіти, світські розваги.

Улеми (араб., алім — вчений) - мусульманські богослови й правознавці. Звання У. надається особам, що закінчили мусульманські вищі навчальні заклади.

Факіх (араб. الفقيه‎ — той, що знає) - фахівець з ісламського права та юриспруденції.

Фалака (перс. فلک — розщеплювати) - 1. Поширене серед мусульманського Близького Сходу і Північної Африки тілесне покарання шляхом нанесення ударів палицею чи ременем по підошвах ніг. 2. Дво-триметровий дерев'яний шест зі спеціально закріпленою мотузкою для здійснення покарання.

Фетва (араб. فتوى‎‎) - нормативно-правове джерело ісламського права, яке проголошується на основі принципів ісламу і на прецедентах мусульманської юридичної практики. Виноситься загальновизнаним авторитетом у мусульманському світі.

Фікх (араб. فقه‎‎‎ — знання) - комплекс соціальних норм і правил поведінки мусульман, що базуються на Корані, сунні, погодженій думці авторитетних осіб і раціоналістичних судженнях.

Фітна (араб. فتنة‎‎ — спокуса) - 1. Те, що відволікає від істини. 2. Громадянська війна в епоху Арабського халіфату.

Хадж (араб. حج — паломництво) - ходіння на прощу до Мекки і Медіни, що вважається у мусульман подвигом благочестя.

Хаджі (араб., прочанин) - почесний титул мусульманина, який здійснив хадж.

Хадіс (араб. الحديث) - розповідь про вчинки і висловлювання пророка Мухаммеда і його сподвижників. Сукупність Х., які визнано достовірними, складає Сунну, яка є авторитетною для всіх мусульман і складає основу шаріату.

Хакім (араб. حكيم‎, — той, що вирішує, суддя) - у країнах Близького й Середнього Сходу: а) правитель області або округу, губернатор; б) третейський суддя, арбітр, посередник. На відміну від вироку каді рішення Х. не зовсім обов'язкове для позивачів.

Халіф (араб. خليفة‎‎ — спадкоємець, наступник) - титул феодального верховного правителя в ряді мусульманських країн, який поєднував духовну і світську владу, а також особа, що мала цей титул.

Халіфат (від араб. خليفة‎‎ — спадкоємець) - 1. Система державного ладу з теократичною владою у феодальних мусульманських країнах. 2. Феодальна держава на чолі з халіфом, що утворилася внаслідок арабських завоювань.

Халяль (араб. حلال‎‎) - в ісламському праві — дозволені вчинки, які стосуються практично всіх сфер життєдіяльності людини. Протилежне — харам.

Ханафізм (вл. араб. الحنفي‎) - одна з чотирьох правових шкіл у сучасному ортодоксальному сунітському ісламі. Від імені арабського богослова VIII століття Абу Ханіфа.

Харам (араб. ‎ حرام‎‎, — заборонене) - 1. В ісламському праві — забороненіні вчинки, які стосуються практично всіх сфер життєдіяльності мусульманина. Протилежне — халяль. 2. Заборони, що накладається на паломника під час хаджу.

Хариджити (від араб. خوارج — той, хто виступив) - перша в історії ісламу релігійно-політичне угрупування, яке відділилось від основної частини мусульман (сунітів). Першими Х. стали 12 тисяч воїнів з армії Алі ібн Абі Таліба, четвертого праведного халіфа, двоюрідного брата і зятя Мухаммеда, які збунтувались в 657 році. В наш час проживають в основному в Омані, де складають більшість населення.

Хіджаб (араб. حجاب — покривало) - жіночий одяг, головне призначення якого — приховати фігуру, обриси тіла жінки. Носіння жінкою Х. — одне з основних положень шаріату. У європейських країнах під Х. розуміють традиційну жіночу хустку.

Хіджра (1) (араб., втеча) - мусульманське літочислення, яке бере початок з 622 р.; гіджра.

Чадра (перс. چادر — намет) - легка накидка, що закриває жінку з голови до ніг. Її одягають жінки-мусульманки з релігійно-культурних міркувань, коли виходять з дому.

Чалма (тюрк.) - теж саме, що й тюрбан — чоловічий (рідше жіночий) головний убір у вигляді шматка тканини, обмотаного навколо голови на тюбетейку, феску або шапку. Поширений серед ряду народів Північної Африки, Аравійського півострова, Індії та Азії.

Чачван падж (перс., чашм-банд — пов'язка для очей) - заст. густа волосяна сітка, яка опускається з верхньої частини паранджі на обличчя. Жінки-мусульманки, переважно узбечки й таджички, одягали Ч. при виході з дому.

Шайтан (араб.) - у мусульманській міфології — злий дух, чорт, диявол, дідько, біс, нечистий; найнижча з категорій джинів.

Шаріат (араб., шаріа — належний шлях) - у мусульман — система норм феодального права, а також релігійно-обрядових постанов і правил, що мають силу закону.

Шахада (араб. شهادة — свідоцтво) - один з пяти ісламських Символ віри, що засвідчує віру в єдиного Бога (Аллаха) та пророчу місію Мухаммада. Необхідна та достатня умова для приняття ісламу. Звучить як "Немає бога крім Аллаха і Мухаммад — пророк його".

Шахід (араб. شَه — свідок) - 1. Свідок у суді. 2. Мученик за віру; мусульманини, що прийняв смерть, воюючи в імя Аллаха.

Шахсей-вахсей (від перс. вигуку «Шах Хусейн, вах, Хусейн!», букв.- «Цар Хусейн, ах, Хусейн!») - звичай самокатування у шиїтів під час релігійних церемоній, запроваджених у пам'ять великомученика імама Хусейна. Інша назва — ашура.

Шейх (араб., букв. — старий) - 1. В арабських країнах — глава роду, а також сільський старшина. 2. Представник вищого мусульманського духівництва.

Шериф (2) (араб., шаріф — шляхетний) - 1. У мусульманських країнах — особа знатного походження, що веде свій родовід від засновника ісламу Мухаммеда. 2. В Марокко титул правителя країни.

Шиїзм (араб. شيعة‎ — прибічники, послідовники) - один з двох основних (поряд з сунізмом) напрямів, що існують в ісламі, послідовники якого визнають четвертого праведного халіфа і його нащадків єдиними законними спадкоємцями і духовними наступниками пророка Мухаммеда.

Шиїт (араб. شيعة‎‎ — прихильник) - загальний термін, що означає послідовників різних течій ісламу, які визнають єдино законними наступниками пророка Мухаммеда тільки Алі ібн Абі Таліба і його нащадків по головній лінії. У вузькому розумінні Ш. — це шиїти-імаміти, другий після сунітів напрямок ісламу. За різними оцінками Ш. становлять 10-20% загальної чисельності мусульман.

Язданізм (курдське, yazdān — гідний поклоніння) - умовна назва групи релігійних течій, поширених серед курдів. Включає алевізм, Ахл-є Хакк і єзидизм. Вважається, що Я. був основною релігією курдів до їх навернення до ісламу протягом ΧIII-XVI століть. У процесі цього він зазнав значного впливу ісламу і зараз більшість його прихильників формально вважаються мусульманами, а самі течії — напрямками в шиїзмі.

Ячмак (тур. jaschmak) - покривало, яким жінки закривають голову, лишаючи відкритими лише очі.