У 1266 році золотоординський хан Менгу-Тимур за посередництвом свого племінника Оран-Тимура, намісника Кримського улусу, дозволив Генуезькій республіці заснувати на місці руїн античної Феодосії торгову факторію Кафа, при умові сплати йому мита за ввезення і вивезення товарів. Опанувавши за століття чорноморські торгівельні шляхи, в червні 1365 року Генуя завоювала венеційську факторію Солдайю (сучасний Судак) та цілий ряд поселень розташованих біля неї, витіснивши Венецію з Чорного моря. В 1380-81 роках генуезці на знак подяки за допомогу хану Тохтамишу в боротьбі проти темника Мамая домоглися визнання усіх своїх територіальних захоплень в Криму і продовжили свою експансію: підкорили кримське узбережжя (Поморську Готію), що входило до складу готського князівства Феодоро, захопивши феодоритські укріплення Алустон (сучасна Алушта), Горзовіти (Гурзуф) і важливу торгівельну фортецю Ямболі, яка мала зручну бухту, перейменувавши її в Чембало (сучасна Балаклава).
Усі набуті за понад століття володіння генуезці реорганізували у Капітанство Готія з центром в Кафі, розділене на Чембальске, Солдайське, Воспорське консульства.
Десь у липні 1411 року трон Феодоро посів Олексій І, який, знаходячись у родинних стосунках з імператорськими родами Комнінів і Палеологів, вважав себе законним нащадком усіх колишніх візантійських володінь в Криму. В 1422 році він завершив відновлення системи гірських укріплень, перебудував стратегічно важливу фортецю Фуна, яка слугувала східним форпостом на кордоні з Капітанством Готія на торгівельному шляху зі степового Криму до узбережжя, і за підтримки татар захопив Чембало та порт Авліда в усті річки Чорної (або Кілен-бухті) , після чого розпочав відновлення занепалої візантійської фортеці Каламіта (сучасний Інкерман).
Проте успіх Олексія був нетривалим — вже до кінця 1423 року генуезці відвоювали Чембало й наступного року між обома сторонами було підписано тимчасовий мир. А після сильного землетрусу і Феодоро і Капітанство Готія зайнялися відновленням зруйнованих поселень, фортець і портів, що дало можливість Олексію до 1427 року повністю відбудувати Каламіту й перетворивти порт Авліда, де татари створили великий невільничий ринок, на одного з конкурентів Кафи і Чембало.
Це був період найвищого розквіту Феодоро. Олексій вичікував сприятливого моменту для продовження війни з Кафою, яка в 1430 році безуспішно намагалась заручитися підтримкою князя литовського Вітовта, а наступного була втягнута у війну Генуї з Венецією і Флоренцією і спробувала захопити венеційську факторію Тана (сучасний Азов). Не маючи стратегічних і потужних опорних пунктів в Криму, Венеція уклала договір з Олексієм І, який на зиму 1431-32 років дозволив розміститися її флоту в порту Авліда, після чого за допомогою венеційців і своїх агентів розпочав підготовку до повстання проти Генуї, поставивши перед консула Кафи Баттісто де Форнарі вимогу повернути усе узбережжя Готії і фортецю Чембало.
В лютому 1433 року, коли навігація по Чорному морю була вкрай утруднена, мешканці Чембало підняли повстання. Вони роззброїли гарнізон, а шістьох генуезців, серед них Антоніо Сартера, Кораяка Кальдероу, Калаяна Адорно і Калояна Коджи, які спробували чинити опір, засліпили. Невдовзі фортецю зайняв контингент феодоритських військ, а на вежах Чембало було розгорнуто прапори Феодоро.
Таким чином в руках князя Олексія опинилося все Консульство Чембальське, від фортець Борзоні (одна з генуезьких назв сучасного Гурзуфа) і Яспо (сучасне Ласпі) на сході до мису Херсонес на заході.
Новини про втрату Чембало дійшли до Генуї лише влітку. Змиритись з втратою стратегічного торгівельного пункту, в якому до того ж знаходилися верфі, республіка не могла і вже в червні чи на початку липня з Пери в Чембало було відправлено ескадру під командуванням Джованні де Леванто. Феодорити дали їй завзяту відсіч, і в жовтні 1433 року Генуя сформувала нову ескадру, командуючим якої під урочистий дзвін і радісні вигуки натовпу було призначено талановитого чиновника, торговця, дипломата і мандрівника корсиканця Карло Ломелліно, сина Наполеоне. Набір найманців, забезпечення провізією та інші витрати взяв на себе банк Святого Георгія і після завершення усіх приготувань у березні 1434 року 10 галер, 9 галей і 1 галеотти з шістьма тисячами війська вирушила з Генуї до Порто-Венеро на острові Хіос, де до них приєдналася ще одна галеотта.
31 березня 1434 року генуезькі кораблі взяли курс на схід, і 31 травня досягнули Чорного моря. Запевнивши еміра Синопу Спендіяра у своїх мирних намірах, флотилія Ломелліно рушила до Криму й 4 червня блокувала Балаклавську бухту. Сучасник подій італієць Андреа Гатарі в своєму «Щоденнику» писав, що «наступного дня, в суботу 5 червня, на світанку флот спустив на воду свої суднові шлюпки і направив їх до гавані. Після жорстокого бою наші люди розрубали ланцюг, що загороджував вхід в бухту. І кораблі один за одним стягнулися до самого порту з багатьма великими гарматами і обложними машинами і зайняли в той же день кожен своє місце».
В бухту Чембало увійшло 10 галер і 7 галей. 2 галеотти залишили біля входу на випадок, якщо підійдуть кораблі феодоритів. 6 червня генуезькі найманці зуміли висадитися на берег і оточили фортецю. Феодоритський гарнізон спробував контратакувати ворога «і тут був жорстокий бій, в якому з обох сторін загинуло багато народу».
Феодоритам вдалося відтіснити сили Ломелліно, який наступного дня наказав розмістити навпроти оборонних мурів гармати і обстрілювати їх доки в них не буде зроблено пролом. «Почався обстріл однієї з веж, велика частина якої, а також і значний шматок муру обрушилися. Це видовище викликало в обложених громадян велике збентеження. До вечора деякі з них почали просити начальника флоту розпочати переговори про здачу міста з умовою пощадити їхні життя і майно, але начальник зажадав, що б вони безумовно здалися на волю переможця» — повідомляє Гатарі. Тому з самого ранку 8 червня генуезці продовжили обстрілювати мури Чембало. Феодорити вийшли з укріплень і спробували відтіснити ворога, але в короткій битві не втримали одну з брам фортеці і середній син князя Олексія І Олобос, який командував обороною Чембало, із загоном з 70 чоловік відступив до консульського палацу.
Генуезці, «переслідуючи ворога, зайняли пагорб, здійснили велику різанину», пощадивши лише Олобоса, його свиту і «одного кандіота». Тих хто вижив, Ломелліні наказав закувати в кайдани і привести на кораблі, «після чого Чембало було віддано солдатам на розграбування і там було винищено багато мешканців».
9 червня Ломелліні розпочав наступ на Каламіту (сучасний Інкерман). Близько 10 галер із тритисячним загоном морем дістався фортеці, в той час як ще три тисячі бійців підійшли до неї по суші, захоплюючи на своєму шляху невеличкі поселення. Того ж дня генуезький десант висадився в порту Авліда біля Каламіти, «вимагаючи від жителів цієї місцевості здатися. На що мешканці відповіли, що якщо буде їм дана пощада з усім їхнім майном, то наступного дня увечері вони здадуться».
10 червня під мури Каламіти прибув піший загін, «але помітивши, що нікого з обложених не видно, солдати вишикувались рядами і рушили з драбинами та іншим спорядженням. Не зустрівши жодного опору, вони увійшли до фортеці і побачили, що всі жителі втекли, забравши з собою все своє майно. Тоді солдати спалили всі будинки. Все згоріло. Від Каламіти залишилися одні мури і солдати повернулися назад в Чембало. Після цього сухопутне військо, утворивши ряди, отримало наказ йти по дорозі Готії і здійснювати набіги, інша ж частина військ, морська, зайнялася каперством уздовж берега, грабуючи все, що попадеться їй на шляху і вимагаючи від жителів повної покори Генуї» — свідчить Гатарі.
«Після того як була здобута блискуча перемога над Чембало, Каламітою, Брозоною і тамтешньої Готією, ми прибули в Кафу, місцеперебування консула» — написав Карло Ломелліні у листі своєму племіннику Маттео.
12 червня Карло Ломелліно з частиною експедиційних військ вже був у Кафі. Як повідомляє Гатарі, в цей день відбулася військова рада, на якій на вимогу консула Кафи, котрий хотів помститися союзникам феодоритів татарам за приниження, образи і грабежі, що призвели до повного розладу генуезької торгівлі в Криму, було прийнято рішення завдати удару по Кастадзону (сучасне місто Старий Крим). Похід, у який генуезці виступили 22 червня, закінчився для них невдало — їх військо було розбито татарсько-феодоритськими загонами, втратило зо 2 тисячі чоловік і було змушене відступити в Кафу, звідки Ломелліно згодом відплив на батьківщину. Незважаючи на невдачу, поступатись Чембало генуезці відмовились і після переговорів, виплативши татарам контрибуцію, 13 липня 1434 року уклали з феодоритами перемир'я.
Остаточно війна між Феодоро і Генуею завершилась 22 листопада 1441 року, коли між ними було підписано мирний договір. За ним провели обмін бранцями (було звільнено княжича Олобоса, який провів в полоні 8 років), Олексію повернули захоплені генуезцями землі, що належали йому до 1433 року і в першу чергу, фортецю Каламіта. У свою чергу князь Феодоро відмовився від територіальних претензій на консульство Чембало і південне кримське узбережжя.
Мир в Криму протримався чверть століття — після втручання Кафи у внутрішні справи Кримського ханства до півострова прибули османські війська, які влітку 1475 року захопили всі генуезькі володіння, а через півроку знищили і князівство Феодоро.
ВЕЛИКЕ РОЗСЕЛЕННЯ СЛОВ'ЯН