Прийнято вважати, що рух аварів на Захід почався у середині V століття, коли конфедерація кочових племен північного прикордоння Внутрішнього Китаю, відома як Жужанський каганат, зазнала нападів держави Північна Вей. На початку VI століття вони досягли Приазов'я, де в союзі з протоболгарським племенем кутригурів підкорили антів і близько 560 року їх 20-тисячна орда досягла території нижнього Дунаю.
Отримавши від Візантії відкуп, авари вирушили далі на Захід. У 566 році під керівництвом кагана Баяна авари розбили армію франків і захопили у полон короля Сігіберта I (був звільнений лише після великого викупу), проте не змогли закріпитись у Тюрінгії і оселились у Паннонії, західна частина якої близько років 40 перед цим була захоплена германським племенем лангобардів. Разом з ними авари виступили проти гепідів, східно-германського племені, яке свого часу було союзником гунів у їх війні з Римською імперією, а після смерті Аттіли захопило землі гунів між Тисою та Дунаєм, фактично знищивши їх державу.
У подальшому гепіди стали федератами Візантії, однак з міграцією остготів в Італію, де вони на уламках Західної Римської імперії створили власну державу, зміцнення гепідів, які контролювали колишні великі римські міста Сірмій (нині — Сремська Мітровиця) і Сінгідунум (нині — Бєлград) у сучасній Сербії, стало загрозою для Візантії, і 548 та 550 роках імператор Юстиніан підтримав лангобардів у їх намірах захопити Північну Дакію. Після кількох поразок гепідів Візантія задля військового балансу на Балканах виступила на їх боці, однак укладений за її посередництва мирний договір був порушений у 567 році, коли король лангобардів Альбоін вступив у Дакію з північного заходу, а його союзник каган аварів Баян — з північного сходу. Спроби гепідів завадити з'єднанню двох армій зазнали невдачі: вже у другій битві десь між ріками Тіміш і Дунай вони були повністю розбиті, а їх король Кунімунд — загинув.
Незважаючи на успіх, Альбоін в особі аварів зіткнувся з набагато сильнішою загрозою, ніж переможені гепіди, що, як вважається, стало вирішальним фактором, який змусив лангбардів весною наступного року вирушити до Італії, країни, де вони воювали на боці Візантії проти остготів. Це стало завершенням шести століть германського панування в Середньому Подунав'ї і початком нової держави — Аварського каганату: згідно із «Langobardorum Codicis Gothani», складеним на початку IX століття, у 568 році Альбоін і Баян уклали письмовий договір, за яким лангобарди поступались аварам Паннонією і Норікумом (нинішня Австрія) в обмін на військову допомогу у завоюванні Італії, захист зі Сходу від Візантії і мали право повернутись у випадку невдачі їх експедиції на Апенніни.
Облаштувавшись у Паннонії і Дакії, авари вибудували систему укріплень, що оточували їх столицю в районі нинішнього румунського міста Тімішоара, і в обмін на сплату щорічної данини стали захисниками північно-західні кордонів імперії від набігів слов'ян. Після відмови Візантії сплачувати данину, у 582 році Баян захопив спочатку Сірмій, а згодом і Сінгідунум, що відкрило аварам і слов'янам, що масово переселялись на Балкани, шлях для спустошливих вторгнень у Македонію і Фракію. Дати їм належну відсіч Візантія змогла лише після завершення війни з Державою Сасанідів — у 590-х роках під керівництвом полководця Пріска аварам було завдано ряд важких поразок, у тому числі на території Паннонії, і їх повному розгрому завадив заколот проти імператора Маврикія у 602 році, що спровокував чергову війну з Персією.
До початку VII століття Аварський каганат встановив контроль над більшістю слов'янських, булгарських і залишками германців на Балканах, ставши реальною загрозою існуванню Візантії — у 617 році вони розграбували передмістя Константинополя, захопивши у Фракії чверть мільйона полонених, і домоглись виплати гіганської щорічної данини розміром 200 тисяч солідів (майже утричі більшої, ніж отримував Аттіла).
Однак у 626 році зазнала невдачі аваро-перська облога Константинополя, а близько 630 року на території нинішньої Моравії виникла перша держава слов'ян, якій, згідно «Хроніки Фрідгара», вдалось витіснити ававарів до сучасної Баварії, де вони були знищені армією франкського короля Дагоберта. Приблизно у цей же час вождь племені утигурів Кубрат здолав аварів у Паннонії, підпорядкувавши більшість союзних їм кутригурів в одну племінну конфедерацію, відому як Велика Булгарія. Рештки аварів і кутригурів були витіснені до сучасної Нижньої Австрії, де їх держава поступово занепадала і була остаточно підкорена у 796 році Карлом Великим у союзі з ханом болгар Крумом і герцогом Хорватії Войномиром.
Щоб захистити Державу франків від можливих нападів з території Паннонії, на схід від ріки Енс була створена Аварська марка, яка проіснувала до 820-х років і зникла разом з останніми згадками про аварів, ставши частиною Східно-Франкського королівства. Близько 900 рокe Паннонія між ріками Лейта і Морава була заселена мадярами, які невдовзі захопили і колишню Аварську марку.
Коментарі
Дивіться також
• Аттіла — каган гунів, 434
• Велика Булгарія кагана Кубрата, 632
• Епоха Вікінгів, 793