Фінляндія увійшла до складу Російської імперії за підсумками Російсько-шведської війни 1808-09 років, ще до завершення якої 17 червня 1808 року Олександр I видав маніфест про її приєднання на правах автономного князівства. Завоювання Фінляндії було підтверджено Фрідріхсгамським мирним договором 1809 року, а за рішенням сейму, скликаного у липні, на її території зберігалась дія шведського закону про самодержавну форму правління і затвержувалась широка автономія Великого кнізівства, пов'язаного з російським імператором особистою унією.
Прагнучи обмежити вплив шведської еліти, яка зберегла свої привілеї за мирним договором, столиця князівства була перенесена з Турку в Хельсінкі і політика російського генерал-губернатора була направлена на підтримку фенноманії, соціально-культурологічного руху, направленого на підняття фінської самосвідомості і розвитку фінської мови. Найбільшого підйому вона набула в другій половині XIX століття, коли була запроваджена освіта і діловодство фінською. В 1900 році вона була офіційно зрівняна в правах зі шведською, що чимало сприяло поширенню фінського націоналізму, ряд представників якого виступали за створення Великої Фінляндії на територіях крім власне Фінляндії, населених іншими народами фінно-угорської групи.
4 грудня 1917 року сенат подав проект нової конституції і 6 грудня 1917 року, коли парламент почав її розгляд, Свінгувуд оголосив звернення сенату «До народу Фінляндії», в якому Фінляндія проголошувалась республікою. Цього ж дня парламентом більшістю голосів (100 проти 88) була прийнята «Декларація незалежності» і звернення до Установчих зборів Росії.
Незалежність Фінляндської Республіки була визнана Радянською Росією 31 грудня 1917 року, і протягом першого тижня 1918 року — ще сімома державами (Францією, Швецією, Грецією, Німеччиною, Норвегією, Данією і Швейцарією). Складна економічна і політична ситуація в країні, яка формально брала участь у Першій Світовій війні, привела до радикалізації настроїв і в середині січня ліве крило соціал-демократичної партії за підтримки більшовицької Росії здійснило переворот і розпустило парламент та сенат. Проголошена 1 березня Фінляндська Соціалістична Робітнича Республіка проіснувала до 16 травня і була розігнана військами під командуванням генерала Густава Маннергейма за підтримки німецького корпусу. За 108 днів громадянської війни у Фінляндії загинуло близько 35 тисяч чоловік, біля 10 тисяч з яких було розстріляно військами Маннергейма.
Того ж дня уряд Фінляндії оголосив війну Російській Федерації, котра завершилась наступного року підписанням Тартуського мирного договору, за яким Росія остаточно визнавала незалежність Фінляндії і поступалась їй незамерзаючим портом Петсамо на березі Баренцевого моря і територіями на Карельському перешийку.
Через те, що більшість соціал-демократичних депутатів переховувались в Росії, 9 жовтня 1918 року права більшість парламенту проголосила Фінляндію монархією, а королем був обраний двоюрідний брат німецького імператора принц Фрідріх Карл Гессен-Кассельський. До його прибуття регентом був спочатку Пер Свінгувуд, а після зречення Фрідріха Карла, яке послідувало за зреченням кайзера Вільгельма, — Густав Маннергейм. Обраний у 1919 році новий парламент знову проголосив Фінляндію республікою і 25 липня відбулись вибори першого президента Фінляндії — ним став Каарло Юхо Стольберг. Програвши вибори, Густав Маннергейм виїхав у Європу і повернувся на батьківщину лише в 1931 році, щоб очолити Раду оборони Фінляндії.
ВЕЛИКЕ РОЗСЕЛЕННЯ СЛОВ'ЯН
Коментарі
Дивіться також
• Жіноче виборче право, 1907
• Лютнева революція, 1917
• Українська Народна Республіка, 1917
• Незалежність Литви, 1918
• Друга Річ Посполита, 1918
• Напад СРСР на Фінляндію, 1939