Завод з виробництва пестицидів, 51% акцій якого належали американській компанії Union Carbide, а решта — індійському уряду, був збудований в центрі густонаселеного району міста Бхопал (столиця штату Мадхья-Прадеш) індійським підрозділом Union Carbide в 1969 році. Спочатку планувалось імпортувати частину хімічних компонентів, але через десять років задля зниження собівартості метилізоціанат, необхідний для технологічного процесу, почав також вироблятись в Бхопалі, де зберігався у вкопанних в землю ємностях, кожна з яких вміщала до 60 000 літрів рідини.
Перші жертви низької техніки безпеки на заводі з'явились в 1981 році, коли отруївшись фосгеном, загинув перший робітник, наступного року у січні постраждали 24 людини, яких довелось госпіталізувати з тяжкими опіками, а через місяць — ще 18. Починаючи з 1983 року, на заводі щомісяця ставались аварійні ситуації і витоки небезпечних компонентів. Застаріле обладнання, економія на заходах безпеки привели до того, що у ніч на 3 грудня 1984 року ємність із метилізоціанатом перегрілась, що привело до розриву запобіжного вентиля і о півпершої ночі в атмосферу було викинуто близько 30 тонн високотоксичних парів. Через поганий технічний рівень обладнання і неуважності персоналу витік газу тривав протягом години.
Хмара з метилізоціанату і, можливо, фосгену, ціаністого водню, окису вуглецю та хлористого водню накрила розміщені недалеко від заводу щільно заселені житлові масиви, що привело до смерті протягом кількох годин більше 2 тисяч чоловік і отруєнню ще кількох сотень тисяч. Відсутність елементарних знань методів захисту від враження токсичними речовинами (для цього достатньо було накрити обличчя вологою ганчіркою) зробила більшість жителів Бхопалу беззахисними — медичні заклади були не взмозі своєчасно надати необхідну допомогу великій кількості жертв і загальна кількість загиблих протягом року склала 6 тисяч чоловік.
Причина катастрофи в Бхопалі офіційно так і не була встановлена, й у компанія 1987 році Union Carbide запропонувала виплатити жертвам півмільярда компенсації в обмін на відмову від подальших судових позовів. Під тиском індійського уряду фонд виплат був збільшений майже у чотири рази, половина з яких була розкрадена через корупційність властей, і більшість жертв аварії отримали по 550 доларів, а сім'ї загиблих — по 1300 доларів.
Лише в 2010 році суд виніс вирок сімом колишнім індійським керівникам Union Carbide, яких було засуджено до двох років ув'язнення за службову недбалість, і зобов'язав уряд штату Мадхья-Прадеш компенсувати лікування близько 100 тисячам чоловік, які все ще потребували медичного догляду.
Більше 18 тисяч загиблих (офіційно визнано 3 787) і понад 600 тисяч постраждалих (200 тисяч — діти до 15 років і 3 тисячі — вагітні жінки) робить Бхопальську трагедію найбільшою техногенною катастрофою в історії людства.
ВЕЛИКЕ РОЗСЕЛЕННЯ СЛОВ'ЯН
Коментарі
Дивіться також
• Чорнобильська катастрофа, 1986
• Техногенна катастрофа в Мексиканській затоці, 2010
• Аварія на Фукусімі, 2011