Починаючи з 2007 року між Україною та ЄС проводилися тривалі переговори щодо підготовки Угоди про асоціацію з Європейським Союзом, яка мала надати Україні змогу перейти до політичної асоціації та економічної інтеграції. Підписання Угоди про асоціацію між Європейським Союзом та Україною планувалося 28 листопада 2013 року у Вільнюсі, але 21 листопала Кабінет Міністрів України вирішив призупинити процес підготування до укладання Угоди на невизначений термін.
Під вечір 21 листопада, невдовзі після оприлюднення рішення уряду, люди стали самоорганізовуватися через соціальні мережі і в Києві на Майдані Незалежності близько 22:00 пройшов невеликий мітинг за участю близько 1500 осіб, найактивніша частина з яких лишилась на ніч попри прийняту цього ж дня судову заборону про проведення на Майдані незалежності будь-яких акцій. На мітинг 22 листопада вже зібралось близько 6 тисяч чоловік. Аналогічні заходи цього і наступного дня пройшли на центральни площах у Донецьку, Івано-Франківську, Луцьку, Харкові, Хмельницькому та Ужгороді, а також в ряді міст Європи, США та Канади за участю української діаспори.
24 листопада на майдані Незалежності відбувся найбільший мітинг опозиції за період президентського правління Януковича, який зібрав за різними оцінками від 60 до 150 тисяч чоловік. «Євромайдан» одноголосно прийняв вимогу відставку уряду Азарова, скасування рішення уряду про відмову від асоціації ЄС, підписати «Угоду про асоціацію України та Євросоюзу» на саміті у Вільнюсі, звільнити з ув'язнення Юлію Тимошенко, а також звернення до країн Заходу із закликом запровадити персональні санкції проти Януковича та представників його влади. На площі Незалежності почалось встановлення наметів протестувальників, пікетування Кабінету Міністрів. 26-27 листопада студенти ряду київських вузів оголосили про попереджувальні страйки, в яких взяло участь до 15 тисяч людей, а також відбулось об'єднання мітингарів з площ Незалежності та Європейської, коли до громадських активістів приєднались представники опозиції.
Події 30 листопада стали переломними — силами спецпідрозділу «Беркут» із застосуванням вибухових пакетів і невиправданої фізичної сили влада здійснила спробу розігнати близько 400 протестувальників, які перманентно залишались на ніч на майдані Незалежності. Жорстокість і свавілля правохоронців щодо протестувальників і журналістів, які висвітлювали події, викликала осуд з боку великої частини суспільства і надала наступним протестам нового змісту, змістивши акцент протестів із проєвропейського на антиурядовий, а також додавши їм масовості.
Починаючи з 1 грудня протести в Києві набули небаченої масовості і стали силовими — було захоплено Київську міську адміністрацію, відбулись сутички з правоохоронцями біля будівлі Адміністрації президента, опозиція сформувала Штаб спротиву, прозвучав заклик до загальнонаціонального страйку, на майдані Незалежності та прилеглих вулицях були встановлені намети, двоє депутатів Верховної Ради вийшли з провладної коаліції. У Києві стали регулярними щонедільні віча за участю кількасот тисяч людей, масові маніфестації; центр міста оточили барикади, почалось блокування урядових будівель, військових містечок, а також заміської резиденції президента Януковича. Влада силами спецпідрозділів здійснила кілька невдалих спроб розігнати протестувальників, кількість яких у Києві невпинно зростала за рахунок підтримці жителів різних регіонів України.
Не маючи змоги подолати народний протест, 16 січня 2014 року Верховна Рада з порушенням установленої процедури голосування прийняла ряд законів, направлених на звуження конституційних прав і свобод громадян, які відкривали шлях до масових репресій мирних громадян. Обурення прийнятими законами привело до жорсткого протистояння з міліцією та внутрішніми військами — бійців «Беркута» стали закидати камінням, петардами, «коктйлями Молтова»; у відповідь спецпризначенці застосували спецзасоби, водомет, зброю. 22 січня під час протистоянь на вулиці Грушевського з вогнепальної зброї було вбито 3 протестувальників, деяких з них почали викрадати і вбивати на околицях Києва.
Переламним моментом Євромайдану, який на цей момент вже іменувався революцією, стало 20 лютого, коли Верховна Рада своєю постановою визнала дії силових структур незаконними. 21 лютого 2014 року лідери опозиції підписали з Віктором Януковичем угоду щодо врегулювання кризи в Україні, відповідно до якої протягом 48 годин з моменту її підписання мала б відновити дію Конституція України в редакції 2004 року та сформовано новий коаліційний уряд, до вересня 2014 року треба було провести конституційну реформу, а до грудня 2014 року — провести позачергові президентські вибори. Угоду було засвідчено главами МЗС Польщі та Німеччини і представником МЗС Франції.
Увечері цього ж дня Верховна Рада проголосувала Постанову про відновлення легітимного Конституційного ладу, що позбавило Януковича можливості впливати на дії уряду. Побоюючись за свою безпеку, у ніч з 21 на 22 лютого він залишив Адміністрацію президента та виїхав у Харків, а згодом через Крим — до Росії.
22 лютого о 17 годині 11 хвилин Верховна Рада України 328-ма голосами народних депутатів підтримала Постанову про усунення Віктора Януковича з посади Президента України, аргументуючи таке рішення самоусуненням Януковича від виконання своїх обов'язків, та призначила позачергові вибори Президента України на 25 травня 2014 року.
За офіційними даними за час акцій протесту у грудні 2013 — лютому 2014 року в Києві було вбито, загинуло від тортур і побиття 108 чоловік, поранено кілька тисяч і кілька десятків вважається зниклими безвісті. Мирні протестувальники Євромайдану, що загинули під часакцій протесту, отримали назву «Небесна сотня»; перші церемонії прощання з ними відбулись на Майдані 21 лютого і проходили за присутності кількох десятків тисяч людей під жалобну пісню «Гей, пливе кача…».
24 лютого проти колишнього президента Віктора Януковича, міністра внутрішніх справ Віталія Захарченка та ряду посадових осіб порушено кримінальні справи за масові вбивства мирних громадян і їх оголошено в розшук.
Коментарі
Дивіться також
• «Бульдозерна революція», 2000
• Революція троянд, 2003
• Помаранчева революція, 2004
• Президент Віктор Янукович, 2010
• Євромайдан, 1948 (фото)
• Революція Гідності, 2014
• Революція Гідності, 1888 (фото)
• Падіння Віктора Януковича, 2014
• Президент Петро Порошенко, 2014