Галшка (скорочене ім'я від польського Галжбета, українською — Єлизавета) походила з давнього українського шляхетного православного волинського роду Гулевичів герба «Новина». Її дід був православним єпископом Луцьким і Острозьким, батько обіймав високі урядові посади. Спочатку Галшка була одружена із Христофором Потієм, сином майбутнього уніатського митрополита Київського Іпатія Потія, а після смерті чоловіка в 1606 році вдруге одружилась із представником заможного українського шляхетського київського роду Стефаном Лозкою та оселилась у Києві.
Свій фундуш (дарчу) Галшка Гулевич узгодила із чоловіком і 15 жовтня 1615 року при свідках внесла до київських магістратських книг. Ним вона відписала свою садибу на Подолі і землю в Києві для заснування нового монастиря, шпиталю і школи для дітей «так шляхетских, яко и местских». Овдовівши удруге, Галшка повернулась до Луцька, де продовжила меценатську діяльність, заповівши своє майно Братському Луцькому Хрестовоздвиженському монастирю на його школу, шпиталь і церкву.
Київська братська школа повинна була протистояти католицьким навчальним закладам. Як наголошували самі київські братчики у листі до російського царя Михайла Федоровича, «ми влаштували з великим накладом школу, щоб навчати дітей своїх слов'яно-руської й елліно-грецької мов та інших наук, щоб вони не пили з чужого джерела смертоносну отруту західної схизми і не схилялись у темряву римлян». Вчителями школи були як духовні, так і світські особи з України, Росії, Білорусі. До «дидаскалів», вчителів грецькою, висувались суворі вимоги. Шкільний вчитель мав бути «благочестив, разумен, смиренномудрый, кроток, воздержливый, не пьяница, не блудник, не лихоимец, не сребролюбец, не гневлив, не завистник, не смехостроитель, не славословец, не чародей, не басноказатель, не пособитель ересям, но благочестию поспешитель, образ благих».
У Братській школі вчилися діти всіх верств населення. Заможні батьки платили за навчання, бідні діти утримувались коштом Київського братства. Учні жили у церковних приміщеннях на Подолі та в академічному гуртожитку — бурсі. В школі навчали слов'янської, книжкової української, грецької, латинської і польської мов, а також граматики, піїтики (тобто теорії поезії), риторики, філософії, арифметики, геометрії, астрономії, історії, музики. Першим ректором Братської школи був колишній ректор Львівської братської школи, письменник, вчений Іов Борецький. Після його обрання на ігумена київського Михайлівського Золотоверхого монастиря ректором став публіцист, вчений, церковний діяч Мелетій Смотрицький, перу якого належить перша праця зі слов'янської філології — «Граматика словенська» 1619 року.
Розвиткові школи сприяли внески братчиків та допомога московського уряду. Велику матеріальну допомогу школі надавав гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний, який був титаром (опікуном) Києво-Братського монастиря та Братської школи. Помираючи у Києві від ран, отриманих у Хотинській битві, Сагайдачний у квітні 1622 року майже всі свої кошти заповів братствам та братським школам Києва, Львова та Луцька «на науку і виховання бакалавров учених». Традицію опікати Братську школу й надавати їй матеріальну допомогу, закладену Сагайдачним, продовжили й інші гетьмани Війська Запорозького й України.
У 1631 році за зразком польських шкіл вищого типу архієпископ Києво-Печерської лаври (невдовзі митрополит Київський) Петро Могила заснував Лаврську школу, щоб «юнацтво навчалося всякому благочестію, добрим нравам й вільним наукам». Наступного року на прохання Київського братства й Війська Запорозького Петро Могила об'єднав Братську та Лаврську школи в «гімназіум», який згодом став називатися Києво-Братською колегією. А після смерті Могили за іменем «старшого брата, охоронця, наглядача й заступника» колегія стала зватися Києво-Могилянською. Першим ректором колегіуму був призначений ієромонах Братського монастиря друкар і письменник Тарасій Земка.
Петро Могила розпочав на території Братського Богоявленського монастиря будівництво мурованого шкільного будинку, що пізніше знаний як трапезна церкви Святого Духа. З Лаври він перевіз кілька дерев'яних будівель для розміщення учнів та вчителів, а для прибулих з інших міст заснував бурсу, що знаходилась на території побудованого в першій чверті ХІХ століття т. зв. нового корпусу Київської духовної академії. За Петра Могили колегія процвітала. Заможний київський митрополит надавав колегії значну допомогу, в тому числі й матеріальну. Адже він вважав її створення найбільшим досягненням свого життя.
Перед смертю Могила заповів колегії все своє майно, а також значні цінності, серед яких найкоштовнішою була бібліотека, що складалася з понад двох тисяч книжок. Так зросла заснована ще при Братській школі бібліотека. За прикладом Петра Могили всі ректори, професори та вихованці цього вищого навчального закладу заповідали або дарували бібліотеці свої книжки. Наприкінці ХVIII століття в бібліотеці Києво-Могилянської академії нараховувалось 12 тисяч книжок. Тут також зберігались рукописні літописи і хроніки. Бібліотека була знищена київськими пожежами 1780 та 1811 років. Окремі врятовані рукописні й друковані фоліанти зберігаються тепер в Національній бібліотеці України ім. В. І. Вернадського.
Керівництво колегіуму неодноразово піднімало питання про надання закладу офіційних прав, подібних до тих, якими користувалась Краківська академія. Приміром, про це йшлося у Гадяцькому договорі, що був укладений вихованцем Могилянського колегіуму гетьманом України Іваном Виговським із Річчю Посполитою у 1658 році. Згодом права закладу були підтверджені в угоді, підписаній королем Міхалом Корибутом Вишневецьким з гетьманом Михайлом Ханенком у грудні 1670 pоку та царськими грамотами російського царя Петра І від 11 січня 1694 року та 26 вересня 1701 року. В останньому документі колегія іменувалась «Академією» (втім, варто відзначити, що ще задовго до 1701 року в документах вживався термін «Академія», також і після 1701 року інколи Академію продовжували називати «колегіумом» та «латинською школою»).
Києво-Могилянську колегію підтримували гетьмани Богдан Хмельницький, Дем'ян Многогрішний, Іван Самойлович. Доба Руїни привела до її занепаду, але вона знову розцвіла за гетьмана Івана Мазепи, який жертвував значні кошти на підтримку колегії і її розбудову. Деякий час вона навіть називалась «Києво-Могиляно-Мазепинською». Значних зусиль до поліпшення матеріального становища академії та удосконалення навчального процесу доклав київський архієпископ, а у 1743-1747 роках митрополит Рафаїл Заборовський. Після його смерті академія стала зватися «Києво-Могиляно-Заборовською».
Антиукраїнська політика російського уряду наприкінці ХVIII столітті виявилася і в наступі на Києво-Могилянську академію. 1786 року російська імператриця Катерина ІІ видала наказ про закриття Братського Богоявленського монастиря й відкриття в ньому шпиталю. Києво-Могилянську академію було переведено до Лаври. Втім, незважаючи на те, що за царя Павла І монастир відродився, Академія існувала вже недовго. 1817 року її було закрито. Натомість у тому ж році в приміщеннях Академії було засновано духовну семінарію, яка у 1819 році була реорганізована у Київську духовну академію.
Спочатку значної різниці між навчанням в колегії та Братській школі не було. Навчання тривало 7 років. Дітей навчали «семи вільним наукам»: граматиці, риториці або поетиці, діалектиці, арифметиці, геометрії, астрономії й музиці. Пізніше стали вивчати й богослов'я. З ХVIII століття в Академії повний курс навчання тривав 12 років. Склад предметів, які вивчались, поступово поповнювався новими. В цілому ж в Академії вивчались ті самі предмети, що і в інших західноєвропейських вищих навчальних закладах. Студентів зараховували протягом всього року. Вікових обмежень не існувало — приміром, в класі граматики (третьому молодшому класі) були учні від 11 до 24 років.
Протягом двох століть Києво-Могилянська академія була центром освіти, науки і суспільно-політичної думки України. Писали, що Академія багата на вчених людей, і з неї «вся Росія джерело мудрості черпала». Тут починалася новітня українська наука — історія, археологія, філософія, природознавство, математика, медицина, мовознавство, літературознавство. З неї брали початок українська поетична школа, українське образотворче мистецтво й архітектура, музика, театр.
Тут викладали відомі вчені й суспільно-політичні та церковні діячі — Інокентій Гізель, Лазар Баранович, Іоанікій Галятовський, Варлаам Ясинський, Феофан Прокопович. В академії навчалися визначний український філософ Григорій Сковорода, видатний архітектор ХVIII століття Іван Григорович-Барський, мандрівник і письменник Василь Григорович-Барський, композитори Максим Березовський та Артемій Ведель, гетьмани Іван Виговський, Іван Мазепа, Пилип Орлик, Павло Полуботок, Іван Самойлович, Юрій Хмельницький. Автори відомих козацьких літописів Самовидець, Самійло Величко та Григорій Грабянка також були могилянцями.
Будівлі Братського Богоявленського монастиря та Київо-Могилянської академії, зведені у різні часи, частково збереглися. Вони займають квартал між Контрактовою площею та вулицями Григорія Сковороди, Волоською та Іллінською.
19 вересня 1991 року рішенням Верховної Ради України діяльність Києво-Могилянської академії було відновлено. Вже 16 жовтня відбулася її презентація, а через рік, у серпні 1992 року, Національний університет «Києво-Могилянська академія» було урочисто відкрито.
ВЕЛИКЕ РОЗСЕЛЕННЯ СЛОВ'ЯН
Коментарі
Дивіться також
• Болонський університет, 1088
• Відновлення православної ієрархії у Київській митрополії, 1620
• Митрополит Петро Могила, 1633
• Гарвардський університет, 1636
• Київський університет, 1834
• Відкриття університету у Чернівцях, 1875