Вбивство
Лева Ребета
ОсобистостіЯна Примаченко
12 жовтня 1957 року у Мюнхені у під'їзді будинку №8 на Карлплатц агент КДБ Богдан Сташинський вбив одного з провідних діячів ОУН Лева Ребета. Цей терористичний акт став генеральною репетицією вбивства ще одного заклятого ворога Кремля — Степана Бандери. На обкладинці: Лев Ребет, 1950-і роки
29591
Читати 5 хв.
Читати пізніше
До обраного
reply

Лев Ребет народився 3 березня 1912 року у місті Стрий на Львівщині у родині поштового службовця Михайла Ребета та Катерини Недокіс. У віці 15 років, навчаючись у Стрийській українській гімназії, він став членом Української військової організації (УВО), у 1929 році вступив до лав ОУН, а 1930 року очолив її провід у Стрийському повіті. Протягом 1934 -1938 років, коли він був керівником Краєвої Еквекутиви ОУН на західноукраїнських землях, Ребет фактично відновив її діяльність після масових арештів крайового активу у 1934 році, спричинених замахом на міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Перацького. Сам Ребет також неодноразово заарештовувався польською поліцією за свою політичну діяльність.

Після розколу ОУН у 1940 році Лев Ребет приєднався до фракції Степана Бандери і був одним з ініціаторів проголошення Акту відновлення української державності у Львові 30 червня 1941 року. Як заступника Ярослава Стецька німці заарештували його на початку липня 1941 року разом з іншими членами Українського державного правління і з вересня 1941 до грудень 1944 року утримували в концтаборі Аушвіц. Після звільнення Ребет емігрував до Західної Німеччини, де у 1945 році увійшов до складу Закордонних Частин ОУН (ЗЧ ОУН), обіймаючи посаду головного судді, з 1948 року — голови політичної ради ЗЧ ОУН, а з 1952 року був членом закордонного представництва Української Головної Визвольної Ради (ЗП УГВР).

Лев Ребет також активно займався громадською і науковою діяльністю. У 1949 році він захистив докторську дисертацію на тему «Держава і нація» в Українському вільному університеті ( УВУ) у Мюнхені, де в 1952 році став доцентом, а в 1954-у — професором державного права. Він дописував до української емігрантської преси — газети «Українська трибуна», «Час», «Сучасна Україна», був членом Наукового товариства Тараса Шевченка, з 1955 року став головним редактором журналу «Український самостійник».

У повоєнний період в закордонному середовищі ОУН розгорівся ідеологічний конфлікт: група на чолі з Бандерою відмовилася визнавати демократичну платформу прийняту ІІІ-м Надзвичайним великим збором у серпні 1943 року і вимагала повернутися до принципу вождизму у керівництві організацією. Лев Ребет та Зиновій Матла очолили опозицію, яка виступала проти повернення на позиції зразка 1941 року та ідеї «Україна для українців», наполягаючи на необхідності слідувати постановам 1943 року, які проголошували гасло «Свобода народам, свобода людині!». Цей конфлікт призвів до чергового розколу і в 1954 році Ребет та Матла створили у Мюнхені альтернативний провід ЗЧ ОУН, який 25 грудня 1956 року отримав назву ОУН за кордоном (ОУН (з); внаслідок фактичного дуумвірату в історії вона відома під назвою «двійкарі»).

Лев Ребет тривалий час перебував у полі зору радянських спецслужб, які після невдалих спроб домогтися його видачі на підставі звинувачень у співпраці з нацистами, планували його викрадення. Коли й цей план провалився, було прийняло рішення про ліквідацію Ребета, вбивство котрого було доручено агенту КДБ Богдану Сташинському, який до того здійснював спостереження за «об'єктом» і неодноразово приїзжджав у Мюнхен під іменами Зігфріда Дегера і Йозефа Лемана.

Сташинський перестрів Ребета вранці 12 жовтня 1957 року у під'їзді будинку №8 на Карлплатц, де розташовувався офіс журналу «Українського самостійника». Маючи при собі загорнуту в газету спеціальну зброю, сконструйовану у московській «спецлабораторії №12», Сташинський, попередньо вживши антидот, вистрелив в обличчя Ребета синильною кислотою. Смерть наступила практично миттєво від закупорки судин головного мозку. Через відсутність решток хімічної речовини лікарі констатували смерть Ребета від серцевої недостатності. Його поховали на цвинтарі «Вальдфрідгоф» у Мюнхені.

«В означеному місті я зустрів відому особу й поздоровив її. Я певен, що це привітання було вдалим» — із звіту Богдана Сташинського своєму кураторові «Сергію»
30 жовтня 2010 року прах Лева Ребета та його дружини Дарії (1913-1992) було перепоховано у Львові на Личаківському кладовищі.

Замітаючи сліди, Сташинський через Франкфурт та Берлін благополучно повернувся до СРСР і за операцію був нагороджений фотоапаратом «Контакс». 15 жовтня 1959 року за такою ж схемою, але вже з більш вдосконаленої зброї Богдан Сташинський убив Степана Бандеру, цього разу з використанням в якості отруйної речовини цианістого калію.

Деталі обох вбивств стали відомі у 1961 році, коли Сташинський втік з СРСР до ФРН і дав свідчення на судовому процесі, який засудив його до 8,5 років ув'язнення, а замовником вбивств визнав КДБ та вище партійне керівництво СРСР.

Ярослав Володимирович — великий князь київський
Особистості
Ярослав Володимирович — великий князь київський
Друк 10
Яна Примаченко спеціально для © «Цей день в історії», 10 жовтня 2017. Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 4.0 Міжнародна (CC BY 4.0)» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку.

Коментарі

Головні події 12 жовтня

Облога Орлеана

1428
#ЦейДень

Все про 12 жовтня

Події, факти, персоналії
headset

Відкриття Америки Христофором Колумбом

1492

Молдавська автономія в складі УСРР

1924

«Черевик Хрущова»

1960