Завершення війни за бретонську спадщину
Поразка французьких військ 29 вересня 1364 року в битві біля міста Оре і загибель Карла де Блуа поклала край 23-літній війні за бретонську спадщину. Незважаючи на визначальну роль у перемозі англійського війська, проголошений наступного року герцогом Бретані Жан V де Монфор-л'Аморі приніс омаж королю Франції, яка переживала критичні часи у вкрай невдалій для неї Столітній війні. На обкладинці: Мініатюра «Битва при Оре» © «Хроніка Франції, Англії, Шотландії і Іспанії» Жана Фруассара, сер. XV ст. © Національна бібліотека Франції
17621
Читати 7 хв.
Читати пізніше
До обраного
reply

Герцогство Бретань виникло у 939 році на уламках зруйнованого норманами королівства і спочатку управлялось герцогами Нормандії, згодом — графами Ренна, Нанта, Корнуая, а з 1213 року — представниками династії Дре, однією з гілок дому Капетингів. Крім близьких родинних стосунків з французькими королями, герцоги Бретані були пов'язані і з династією Плантагенетів й намагались триматись рівновіддалено від монархів і Франції і Англії, певний час були їх спільними капітанами Аквітанії, а згодом приносили омаж правителям обох держав як віконти Ліможа і графи Річмонда, відповідно.

У 1341 році, помираючи бездітним, герцог Жан ІІІ Добрий не назвав ім'я свого спадкоємця, що стало предметом суперечки між його молодшим братом Жаном, графом Монфор-л'Аморі, і його небогою Жанною Пентев'єр, віконтесою Ліможа, чий чоловік Карл де Блуа доводився племінником французькому королю. 7 вересня спадкоємні права на Бретань Жанни Пентев'єр були визнані Філіпом VI Валуа, що однак не зупинило її дядька. Жан де Монфор приніс присягу вірності самопроголошеному попереднього року королем Франції королю Англії Едварду ІІІ[1], до кінця вересня захопив більшу частину Бретані і синодом єпископів та дворян у Нанті був проголошений герцогом. Але вже 18 листопада, коли війська Карла Блуа взяли столицю герцогства в облогу, містяни видали Жана IV французам. Він був звільнений з в'язниці 1 вересня 1343 року за великий викуп і обіцянку залишатись у своїх володіннях на сході Франції.

Однак, коли у червні 1345 року Едвард III порушив перемир'я з Францією, Жан де Монфор разом з Вільямом Боґуном, графом Нортгемптона, очолив направлені у Бретань англійські війська, і вже за тиждень Карл де Блуа був розбитий біля Кадоре. Проте спроба Монфора у липні захопити місто Кемпер закінчилась для нього невдало — за підтримки надісланих на допомогу з Парижа військ Карл де Блуа зняв облогу, і Монфор був змушений рятуватись втечею до міста Еннбон на півдні Бретані, де невдовзі захворів і 16 вересня помер.

За межами Бретані у 1346 році французи зазнали нищівної поразки під Кресі, наступного року втратили Кале й, залишившись без підтримки королівської армії, у битві при Ла-Рош-Деррі 1347 року Карл де Блуа був узятий англійцями в полон. Наступні роки він провів у лондонському Тауері, звідки мав бути звільнений після підписання 1 березня 1353 року Вестмінстерського договору, за яким Едвард III визнавав його герцогом Бретані в обмін на викуп у розмірі 300 тисяч золотих екю і клятву про союз з Англією «на вічні часи». Англо-французька угода мала бути підкріплена заручинами малолітнього Жана V, сина Жана ІV де Монфора, з дочкою Едварда ІІІ Марією, які, однак, так і не відбулись через втручання у хід подій короля Наварри Карла II, зацікавленого у продовженні війни Франції з Англією.

Війну за бретонську спадщину часом називають «Війною двох Жан» через роль у ній дружин претендентів на престол герцогства: у час ув'язнення де Монфора Жанна де Дамп'єр (Фландрська) взяла на себе керівництво боротьбою з Карлом де Блуа, чия дружина Жанна Пентев'єр, власним правом герцогиня Бретонська, майже чверть століття не погоджувалась розділити Бретань і припинити війну

Карл де Блуа вийшов на свободу лише у 1356 році, викуплений дружиною з полону за 700 тисяч золотих флоринів, і продовжив війну з Монфором, який контролював більшу частину Бретані. Незважаючи на те, що ситуація для Франції, враженої чумою, складалась вкрай невдало і цього ж року король Жан ІІ Добрий потрапив до англійців у полон під Пуатьє, у 1362 році Карл відмовився укласти з Жаном де Монфором мирову угоду. Підбурюваний дружиною, він відмовився від миру і розділу Бретані й наступного року, і в 1364 році Монфор разом із сером Джоном Чандосом, що прибув на чолі англійського війська, розпочав облогу стратегічно важливого міста Оре.

За день до оголошеної капітуляції на допомогу блокованому з моря англійським флотом місту прибула 4-тисячна армія Карла де Блуа. 29 вересня 1364 року вона зайняла вкрай невдалу позицію на болотистій рівнині на північ від Оре навпроти трохи меншої армії супротивника. Англо-бретонським військом командував Джон Чандос, який розмістився на правому фланзі разом Метью Гурнеєм і його латниками та лучниками; Роберт Нолліс командував лівим флангом, Жан де Монфор — центром. Проти нього розташувався Карл де Блуа, по праву руку від якого — баталія Бертрана Дюгеклена, по ліву — Жана де Шалона, сина графа Осера.

Бій розпочався з перестрілки англійських лучників і французьких арбалетників, після чого в наступ пішла французька кіннота. Відбивши його, англійські латники контратакували і нав'язали рукопашний бій. З полоненням пораненого в око Жана де Шалона, англо-бретонці зім'яли загони Дюгеклена, змусивши їх відступати, після чого вдарили по центру, який не встояв і почав тікати. Г'ю Калвей, який вступив у бій з резервами, довершив розгром французів. Поранений списом де Блуа впав з коня і був добитий англійським воїном. Згідно «Хроніки» Жана Фруассара, переможці втратили лише 7 латників і невелику кількість лучників, французи — близько 800 чоловік убитими і 1500 полоненими, включаючи Бертрана Дюгеклена, його брата П'єра й інших представників шляхетних родин Бретані.

Як вважається, Джон Чандос був натхненником трьох найважливіших англійських перемог на першому етапі Столітньої війни — під Кресі, Пуатьє і Оре. Якщо вірити Жану Фруассару, то «він був лицарем з приємним характером, чемним, м'яким, добродушним, щедрим, відважним, досвідченим і вірним у всіх справах і за будь-яких обставин тримався з доблестю. Не було нікого більш улюбленого і шанованого лицарями і дамами його часу» і жаль з приводу його смерті у в 1369 році висловлювали і друзі і вороги

Перемога під Оре поклала кінець Війні за бретонську спадщину, що завершилась підписанням 12 квітня 1365 року мирної угоди, за якою вдова Карла Блуа Жанна Пентев'єр відмовилась від своїх прав на герцогство. Виснажений війною і остерігаючись, що Жан V де Монфор принесе омаж королю Англії, Карл V Валуа не заперечував проти його проголошення герцогом Бретані. Тим не менш, Монфор зберіг тісні контакти з Едвардом III, оточив себе англійськими радниками і призначив кількох англійських баронів капітанами фортець в околицях порту Брест, який Англія використовувала для своїх торгових і військових цілей. На відзнаку його заслуг 20 червня 1372 року він отримав титул графа Річмонда, що остаточно позбавило Жана V підтримки місцевої знаті і наступного року він був вигнаний нею з Бретані.

Жан V де Монфор — єдиний герцог Бретані, удостоєний честі бути членом англійського ордена Підв'язки

Проте, коли у 1378 році Карл V спробував силою зброї приєднати Бретань до Франції, бретонські барони запросили Жана де Монфора повернутись, і він знову з допомогою англійців опанував герцогство, яким правив до своєї смерті в 1399 році, незадовго до якої дипломатичними і фінансовими зусиллями зумів позбавити англійців контролю над Брестом.

Онлайн-тест ЗНО з історії України
Онлайн-тест ЗНО з історії України

Примітки

1. ^ Після перемоги у битві при Слейсі в січні 1340 року Едвард ІІІ урочисто прибув у Фландрію, де на головній площі Гента проголосив себе королем Франції, після чого йому на вірність принесли присягу городяни і представники міст Брюгге та Іпр.
Друк 1
Дмитро Копилов спеціально для © «Цей день в історії», 1 жовтня 2018. Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 4.0 Міжнародна (CC BY 4.0)» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку.

Коментарі

Головні події 29 вересня

Зречення Річарда ІІ Плантагенета

1399
#ЦейДень

Все про 29 вересня

Події, факти, персоналії

Придушення Угорської революції

1848

Обід на хмарочосі

1932

Початок перемовин у Мюнхені

1938

Конфлікт на острові Тузла

2003