Через свої розміри і вартість в 1950-60-х роках комп'ютери були доступні лише великим компаніям. У конкурентній боротьбі за збільшення продажів фірми-виробники прагнули до здешевлення і мініатюризації своєї продукції. Для цього використовувалися всі сучасні досягнення науки: пам'ять на магнітних сердечниках, транзистори, мікросхеми. Вже до 1965 року міні-комп'ютер PDP-8 мав розмір побутового холодильника і коштував близько 20 тисяч доларів. Подальшій мініатюризації комп'ютерів сприяло створення в 1971 році однокристального мікропроцесора.
Звання першого персонального комп'ютера належить моделі 5100, випущеної IBM в 1975 році. Він був достатньо компактним, мав встроєний монітор, клавіатуру, накопичувач на магнітній стрічці. Проте його популярності завадила ціна (20 тисяч доларів) і вузький спектр застосування — лише науково-інженерні задачі.
В цьому ж році з'явився перший комерційно розповсюджуваний персональний комп'ютер (ПК) «Альтаїр-8800» на основі мікропроцесора Intel-8080. Він продавався за ціною близько 500 доларів і, хоча мав дуже обмежені можливості (оперативна пам'ять складала всього 256 байт, клавіатура і екран були відсутні), його поява була зустрінута з великим ентузіазмом: у перші ж місяці було продано кілька тисяч комплектів машини. В кінці 1975 року Пол Аллен і Білл Гейтс (майбутні засновники фірми Microsoft) створили для "Альтаїра" інтерпретатор мови Basic, що дозволило користувачам самим писати для нього програми і сприяло зростанню популярності ПК.
Конкуренція з боку ПК стала предметом серйозного занепокоєння IBM, провідної компанії з виробництва великих комп'ютерів, і в 1979 році IBM вирішила спробувати свої сили на ринку масових ПК. Як правило, розробка нового продукту в IBM займала 4-5 років, що було недопустимо з точки зору кон'ютури ринку. Керівництво IBM, не дуже вірячи в успіх, також відмовилось від придбання компанії-конкурента і вирішило створити спеціальний творчий підрозділ, якому, щоб не витрачати занадто багато грошей, було дозволено не конструювати персональний комп'ютер "з нуля", а використовувати блоки, виготовлені іншими фірмами.
Керівником нового підрозділу став Дон Естрідж. В якості основного мікропроцесора комп'ютера він вибрав новітній на той час 16-розрядний мікропроцесор Intel-8088. Його використання дозволило значно збільшити потенційні можливості комп'ютера, тому що новий мікропроцесор дозволяв працювати з 1 мегабайтом пам'яті, тоді як інші комп'ютери були обмежені 64 кілобайтами. Менш, ніж за рік, 12 серпня 1981 року новий комп'ютер під назвою IBM PC був офіційно представлений публіці — горизонтальний корпус з розміщеною в ньому основною (материнської) платою з приблизно 45 мікросхемами, процесором 4.77 МГц, ОЗУ 16 кілобайт (з можливістю розширення до 256); ПК мав місце для розміщення одного або двох дисководів на гнучких магнітних дисках формфактора 5 1/4 дюйма і комплектувався монітором; в якості операційної системи використовувалась DOS 1.0.
IBM PC продавався в різних конфігураціях: найдорожча коштувала $3005, найдешевша — $1565. Через пару років комп'ютер IBM PC зайняв провідне місце на ринку, витіснивши моделі 8-бітових комп'ютерів. Секрет популярності IBM PC полягав у тому, що фірма IBM не зробила свій комп'ютер єдиним нероз'ємним пристроєм і не стала захищати його конструкцію патентами. Навпаки, вона зібрала комп'ютер з незалежно виготовлених частин і не стала тримати специфікації цих частин і способи їх з'єднання в секреті. Цей підхід, званий принципом відкритої архітектури, забезпечив приголомшливий успіх комп'ютеру IBM PC, хоча і позбавив фірму IBM можливості одноосібно користуватися плодами свого успіху — багато інших компаній досить швидко перестали задовольнятися роллю виробників комплектуючих і стали самі випускати ПК значно дешевші, ніж IBM PC.
Коментарі
Дивіться також
• Перший цифровий комп'ютер, 1951
• Комп'ютерна миша Дугласа Енгельбарта, 1968
• Засновано компанію «Apple», 1976
• Реєстрація домену google.com, 1997
• Перший iPad, 2010