Після зречення своєї матері в 1567 році, Яків у однорічному віці став королем Шотландії Яковом VI і в 1586 році уклав угоду з англійською королевою Єлизаветою про союз і взаємодопомогу у разі агресії третіх країн. Будучи бездітною, Єлизавета Тюдор перед своєю смертю 24 березня 1603 року призначила його своїм спадкоємцем як свого племінника і праправнука засновника династії Тюдорів Геріха VII.
Через тиждень в Единбурзі Яків VI був проголошений королем Англії, а через два місяці вирушив в Лондон, де коронувався 25 липня 1603 року під іменем Яків I. Незважаючи на те, що в Шотландії вже півстоліття панувало пресвітеріанство, Яків I вбачав у ньому загрозу королівській владі і запобіг пресвітеріанським та пуританським реформам в Англії. Це спровокувало спробу католиків організувати змову проти Якова I та парламенту метою відновлення в Англії католицизму.
Продовжуючи політику Єлизавети I, Яків активізував колонізацію Ірландії, де скасував місцеве звичаєве право, придушив антианглійське повстання 1608 року, підпорядкувавши місцевих кланових лідерів центральній владі, і стимулював заселення Ольстера англо-шотландськими колоністами. У 1621 році він санкціонував шотландську колонізацію Північної Америки, де на узбережжі сучасної Канади було засновано ряд поселень у Новій Шотландії.
Незважаючи на постійні конфлікти з парламентом, поміркованість Якова I і його здатність до компромісів забезпечили сорокарічний період миру та зближення з континентальними державами Європи, особливо з протестантськими князівствами Німеччини. Не бажаючи конфліктувати з Іспанією він відмовився вступати у Тридцятирічну війну і зробив це лише наприкінці свого життя під тиском англійського парламенту в обмін на затвердження державних субсидій королю. При цьому парламент отримав право на оголошення імпічменту вищим посадовим особам країни і право контролю за королівськими видатками. Конфлікти з парламентом продовжились і за правління сина Якова, який помер в 1625 році, Карла I, котрий був страчений в ході Англійської революції.
Почавши першим називати себе королем Великої Британії, Яків I так і не зумів юридично об'єднати дві держави. Шотладський і англійський парламенти створили спільну комісію з робробки договору про об'єднання, але вона зазнала невдачі через опір англійців, стурбованих перспективою втрати Англією своїх свобод після створення єдиної монархічної структури. Це вдалось зробити лише в 1707 році за правління королеви Анни, останньої представниці династії Стюартів, якій у 1714 році на зміну прийшов Ганноверський дім.
Коментарі
Дивіться також
• Перший Ланкастер на престолі Англії, 1399
• Тюдори на англійському престолі, 1485
• Зречення Марії Стюарт, 1567
• Кінець династії Тюдорів, 1603
• «Порохова змова» Гая Фокса, 1605
• Біблія короля Якова, 1611
• Англійська революція, 1642