Перші португальські експедиції вздовж африканського узбережжя по шляху до Індії були споряджені в 1410-20-х роках сином португальського короля Жуана I Енріке, який увійшов у історію як Генріх Мореплавець, — були відкриті острови Мадейра, Азорські, в 1434 році португальці досягли мису Буждур (сучасна Західна Сахара), що вважається початком епохи Великих географічних відкриттів, а до середини століття — сучасного Сенегалу. У 1452-56 роках римські папи Микола V і Калікст III закріпили за Португалією право володіти усіма землями на південь від Канарських островів.
Однак повернення Христофора Колумба в 1492 році з першої іспанської експедиції, коли він «відкрив західний шлях до Індії», привело до конфлікту Іспанії і Португалії, оскільки згідно з папською буллою Aeterni Regis, відкриті Колумбом землі мали належати Португалії. Для вирішення територіального спору був залучений папський престол, і 4 травня 1493 року папа римський Олександр VI Борджия оголосив, що всі землі, які Кастилія відкриє західніше меридіану, що проходив на відстані 100 ліг (478 км) від островів Зеленого Мису, будуть належати їй, а ті, що східніше — Португалії.
Португальский король Жуан II відмовився визнавати таке рішення і розпочав переговори з королем Фердинандом II Арагонським і королевою Ізабеллою I Кастильською про перенесення демаркаційної лінії далі на Захід. За посередництва папи вдалось дійти згоди перенести лінію поділу сфер інтересів Португалії та Кастилії на 370 ліг (1770 км) західніше будь-якого з островів з островів Азорського архіпелагу і архіпелагу Зеленого мису (49°32'56" західної довготи), що й було зафіксовано в Тордесільяському договорі, підписаному 7 червня 1493 року.
24 квітня 1500 року експедиція португальського мореплавця Педру Кабрала висадилась на відкритих ним «Землях Святого Хреста», відомих сьогодні як Бразилія. Згідно з Тордесільяським договором нові землі мали належати Португалії. Однак після відкриття Тихого океану в 1513 році іспанським конкістадором Нуньєсом Бальбоа і, особливо, після відкриття португальським мореплавцем Фернаном Магелланом протоки з Атлантичного океану в Тихий, знову постало питання про розмежування сфер інтересів Іспанії та Португалії, на цей раз на Сході. Тордесільяський договір був доповнений Сарагоською угодою 1529 року, за яким Іспанії належали території на 257,5 ліг (1231 км) східніше Молукських островів. При цьому Іспанія поступилася частиною відкритих нею земель, за що отримала від Португалії компенсацію у розмірі 350 тисяч дукатів золотом.
Монопольне право Португалії та Іспанії на відкриті ними землі не було визнане протестантськими країнами, перш за все Англією та Голландією, а також Францією, яка поставили під сумнів право папи римського вирішувати питання географічних відкриттів, і з XVII століття ці країни почали вести власну активну колонізаційну політику, не рахуючись з положеннями Тордесільяського і Сарагоського договорів. З ослабленням іспано-португальського могутності Тордесільяський договір зберіг свою чинність лише в Південній Америці і повністю втратив її з підписанням в 1777 році договору в Сан-Ільдефонсо, за яким Португалія відмовилась від претензій, зокрема, на Філіппіни і Маріанські острови.
У XX столітті Аргентина, посилаючись, зокрема, на Тордесільяський договір, заявила свої претензії на Мальвінські острови, що привело до Фолклендської війни з Великою Британією.
Коментарі
Дивіться також
• Перша подорож Колумба, 1492
• Відкриття Америки, 1492
• Експедиція Васко да Гама, 1497
• Колумб ступив на землю Америки, 1498
• Відкриття протоки Магеллана, 1520
• Незалежність Бразилії, 1822
• Віце-королівство Нова Іспанія, 1535
• Фолклендська війна, 1982