З приходом в 1922 році в Італії до влади Беніто Муссоліні роль короля Віктора Емануїла III в державних справах і його авторитет стали дедалі зменшуватись, незважаючи на те, що формально йому віддавались належні почесті — в 1936 році він був проголошений імператором щойно завойованої Ефіопії, через два роки став Першим маршалом Імперії (разом з Муссоліні, що монархістами було розцінене як приниження), в 1939 — королем Албанії.
Обережний і розсудливий політик, який ніколи відверто не виступав проти фашизму, в 1943 році Віктор Емануїл підтримав рішення Великої фашистської ради, яка звернулась до короля з проханням відновити свої конституційні повноваження у повному обсязі, — за його наказом Муссоліні був заарештований, після чого король відмовився від ефіопського та албанського титулів, публічно оголосив перемир'я з союзниками по антигітлерівській коаліції і підтримав нового главу уряду маршала П'єтро Бадольйо, який розпочав війну з Німеччиною.
Розуміючи, що він занадто заплямований співпрацею з фашистським режимом, в 1944 року Віктор Еммануїл наділив всіма королівськими повноваженнями свого сина Умберто, якого проголосив генерал-лейтенантом Королівства Італія.
По закінченні війни в італійському суспільстві стало широко обговорюватись питання про політичну відповідальність королівської родини за її роль у співпраці з фашистами, втягуванні країни у багаторічну війну, котра закінчилась розрухою і поразкою, і в березні 1946 року уряд християнського-демократа Альчіде де Гаспері постановив провести референдум щодо майбутнього устрою держави і скликати Установчі збори для прийняття нової конституції.
Сподіваючись зберегти монархію, 9 травня 1946 року Віктор Емануїл III зрікся престолу на користь свого сина, який за три роки фактичного правління став доволі популярний в країні, і залишив Італію. Наступного дня Умберто II, чиї владні повноваження були «заморожені» урядом до закінчення референдуму, публічно оголосив, що прийме будь-який його результат.
Установчі збори почали роботу 25 червня 1946 року і через півтора року прийняли нову конституцію, яка містила положення про неможливість шляхом внесення до неї змін і поправок змінити форму устрою держави і підтвердила чинність Латеранські угоди з Ватиканом. Вона набула чиності 1 січня 1948 року разом із законом, який забороняв всім чоловікам Савойської династії, а також королеві-консорту (загалом 13 особам) проживати в Італії. Умберто II був змушений емігрувати до Португалії, де проживав до своєї смерті у 1983 році в Женеві у віці 78 років. Останнього короля Італії поховали в монастирі Откомб у Франції, традиційному місці останнього спочинку членів Савойського дому.
Заборона перебувати в Італії членам королівської родини була знята лише у 2002 році, що дало можливість сину Умберто II, 65-річному Віктору Емануїлу IV, який самопроголосив себе королем, повернутись на батьківщину, попередньо, однак, разом із сином письмово безумовно визнавши чинність республіканської конституції Італії.
Коментарі
Дивіться також
• Ясновельможна Республіка Венеція, 697
• Ясновельможна Республіка Генуя, 1005
• Заснування Швейцарської конфедерації, 1291
• Англійська республіка, 1649
• Перша Французька Республіка, 1792
• Об'єднання Італії, 1861
• Республіка Салó, 1943