Кордовський емірат
location_on
Аламеда
Розбивши 15 травня 756 року під Аламедою війська валі Аль-Андалуза, останній з вцілілих нащадків поваленого Омейядського халіфа 25-літній Абд аль-Рахман ібн Муавія захопив Кордову, де проголосив себе незалежним від Багдада еміром. Заснована ним держава проіснувала майже три століття, доки не розпалась в результаті міжусобиць і під натиском християнської Реконкісти.На обкладинці: Мечеть у Кордові © Ken Welsh/Getty Images
14158
Читати 4 хв.
Читати пізніше
До обраного
reply

Після нищівної поразки на ріці Великий Заб від військ шиїтів, в якій Омейяди втратили практично всю свою родову знать, Марван II спробував знайти прихисток у Єгипті, але був спійманий і 6 серпня 750 року страчений. З його синів уцілів лише 19-літній Абдерраман (чи Абд ар-Рахман), якому разом зі слугою греком-вільновідпущеником Бедром вдалось дістатись Іфрікії (нинішній Туніс), де в хаосі громадянської війни у халіфаті був проголошений фактично незалежний емірат. У 755 році Абдерраман з Кабілії рушив до охопленого племінними міжусобицями Марокко, й, зупинившись у Сеуті, відіслав Бедра до Аль-Андалуса для пошуку можливих військових союзників.

Абд ар-Рахман ібн Муавія доводився внуком 10-у, останньому, халіфу династії Омейядів Хішаму ібн Абд аль-Маліку

У цей час не так давно підкорені мусульманами Піренеї перебували під владою валі Юсуфа ібн Абд-ар-Рахмана аль-Фіхрі, який, намагючись залагодити протистояння між єменськими і сирійськими арабами та берберами, одночасно вів війну на півночі півострова з королем Астурії Альфонсо Католиком. Бедру вдалось домовитись з єменськими вождями, які відігравали другорядну роль у сирійсько-домінуючому Аль-Андалусі, не маючи у своєму середовищі гідного лідера знатного походження. 14 серпня 755 року Абдерраман звисадився в Альмуньєкарі, на схід від Малаги, де його вітали командири Абу Утман і Ібн Халід у супроводі трьох сотень кінноти. Багато хто вважав Абдеррамана загиблим, звістка про нього швидко поширилась вілайєтом і до взятого без бою Торрокса почали прибувати бажаючі вступити до війська внука останнього Омейядського халіфа.

Тим часом піднявся заколот у Сарагосі на півночі Аль-Андалуса, куди негайно вирушив аль-Фіхрі у супроводі своїх сирійських союзників, чим негайно скористався Абдерраман і у березні 756 року практично без бою зайняв Ісбалію (Севілью). Приборкавши Сарагосу, аль-Фіхрі зазнав великих втрат під Памплоною, де повстання підняли баски, і на південь його військо повернулась виснаженим кількамісячним походом.

Обидві армії зійшлись у середині березня біля Аламеди, недалеко від Кордови, розділені рікою Гвадалквівір. Через ранню весну вони відчували брак провізії, два місяці провели у безрезультатних переговорах, відкладаючи вирішальну битву. Коли повінь спала, у ніч проти 15 травня 756 року дві тисячі вершників і три тисячі піхоти Абдеррамана, озброєного лише луком і списом з намотаним на нього зеленим полотном тюрбана замість прапора, перейшовши бродом Гвадалквівір, завдали супротивнику удару.

Долю бою вирішило зіткнення кавалерії — сирійські загони валі Аль-Андалуса під командою аль-Сумаїла зазнали великих втрат, після чого була розпорошена піхота аль-Фіхрі й він, не чекаючи завершення битви, в якій втратив двох синів, з найближчим оточенням врятувався втечею. Того ж дня Абдерраман ібн Муавія ібн Хішам ібн Абд аль-Малік ібн Марван тріумфально увійшов у залишену без захисту Куртубу (Кордову), де проголосив себе еміром. Зібравши нову армію, начебто біля 20 тисяч чоловік, восени аль-Фіхрі здійснив спробу повернути столицю, проте під її стінами знову зазнав поразки й втік до Толедо, де невдовзі був убитий. Його голову відправили до Кордови, де її прибили до моста при в'їзді у місто.

У 763 році Абдерраман зумів відстояти свої завоювання у бою під Кармоною проти 7-тисячної армії аль-Ала ібн-Мугіта, направленої багдадським халіфом аль-Мансуром, й, укріпившись на півдні Піренеїв, до 780 року підкорив Толедо, Сарагосу, Памплону і Барселону. Його син Хішам у 793 році під Каркассоном розбив військо Вільгельма Великого, графа Тулузи, проте закріпитись у Септиманії не зміг, ув'язнувши у війні з Астурією, яка у союзі з франками у 798 році захопила Лісабон, а ще за чверть століття — Леон і північ Каталонії та Кастилії, звідки почалась християнська Реконкіста.

Проголошений Абд ар-Рахманом незалежний Кордовський емірат, у 929 році став халіфатом, проте вже через півстоліття почав занепадати через слабке правління і дуалізм влади, яка все більше концентрувалась в руках візирів, й у 1031 році розпався на кілька незалежних еміратів і тайф під протекцією марокканських династій спочатку Альморавідів, а з 1145 року — Альмохадів, останній з яких, Гранадський, був підкорений християнами у 1492 році.


ВЕЛИКЕ РОЗСЕЛЕННЯ СЛОВ'ЯН
Друк 5
Володимир Лук'янюк спеціально для © «Цей день в історії», 8 травня 2019. Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 4.0 Міжнародна (CC BY 4.0)» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку.

Коментарі

Головні події 15 травня

Закони Кеплера

1618
#ЦейДень

Все про 15 травня

Події, факти, персоналії

Заснування Лас-Вегаса

1905

Дебют Міккі Мауса

1928

Перший Макдональдс

1940