Після закінчення лондонської школи Герроу 19-літній Вінстон Леонард Спенсер-Черчілль, син відомого політика-консерватора 7-го герцога Мальборо і Дженні Джером, дочки багатого американського бізнесмена, в 1893 році з третьої спроби поступив до Королівської військової академії в Сандгерсті. Отримавши через два роки звання лейтенанта, за протекцією матері він був відправлений на Кубу в якості військового кореспондента для висвітлення повстання проти Іспанії. Завдяки вдалим репортажам Черчілль набув слави в журналістських колах, яку підкріпив наступного року серією статей про Англо-афганську війну, в якій брав участь як бойовий офіцер.
У 1898 році як офіцер і журналіст Черчілль взяв участь у Другій англо-суданській війні, по завершенні якої вийшов у відставку. Після невдалої спроби у 1899 році балотуватись у Палату громад від Консервативної партії він поїхав репортером у Південну Африку для висвітлення подій Англо-бурської війни. Полонення, втеча, повернення на військову службу і репортажі з передової зробили 26-літнього Черчілля по справжньому знаменитим, і у 1900 році він був обраний до Палати громад від містечка Олдем поблизу Манчестера.
Через чотири роки Вінстон Черчілль перейшов до Ліберальної партії, з якою у 1908 році став міністром торгівлі, в 1910-у — міністром внутрішніх справ, в 1911-у — Першим лордом Адміралтейства (міністром військово-морських сил), в 1917-у — міністром військового постачання, в 1918-у — воєнним міністром і міністром авіації, в 1921-у — міністром у справах колоній.
У 1922-23 роках Черчілль двічі програвав на виборах до Палати громад і після обрання в 1924 році знову приєднався до консерваторів, зайнявши в уряді Стенлі Болдвіна пост Канцлера казначейства. Не розбираючись у фінансах і покладаючись на радників, він вкрай невдало провадив політику відродження повоєнної британської економіки, яка натомість обернулась спадом, масовим безробіттям і зумовила поразку консерваторів у 1929 році.
Маючи розбіжності з лідерами партії, Черчілль не став домагатися обрання в її керівні органи, усамітнився, зайнявшись літературною творчістю і написанням мемуарів. У цей період він виступав з критикою намірів уряду Британії надати Індії хоча б якусь форму самоврядування, застерігав Лігу націй від протидії японській агресії в Манчьжурії, вважаючи Японію здатною протистояти СРСР в Азії, як і комуністичній загрозі вцілому, основним форпостом проти якої в Європі Черчілль вважав режим Муссоліні в Італії.
Незважаючи на те, що дії Гітлера на посту канцлера Черчілль оцінював як спробу повернути велич німецької нації, він першим після окупації Рейнської області в 1936 році, висловився за створення міністерства оборони Британії і за економічну блокаду Рейху, що не було підтримано урядом консерватора Стенлі Болдвіна. Політика умиротворення Гітлера, яку сповідувало керівництво Консервативної партії, стала об'єктом постійної критики Черчілля та попри це 3 вересня 1939 року, в день, коли Великобританія оголосила війну Німеччині, він був призначений першим лордом Адміралтейства (керівником Військо-морського флоту) в кабінеті Невілла Чемберлена.
Черчілль виявився єдиним, хто виступав за упереджувальні військові дії у Скандинавії, однак не був підтриманий і 9 квітня 1940 року Данія та Норвегія були окуповані Німеччиною. Після чергового фіаско своєї нерішучої політики Чемберлен подав у відставку 10 травня 1940 року, за кілька годин до німецького вторгнення у Францію.
Попри те, що Вінстон Черчілль був вкрай непопулярний у Консервативній партії, за рекомендацією саме Чемберлена король Георг VI 10 травня 1940 року призначив його прем'єр-міністром коаліційного уряду. Песимістично налаштований щодо готовності країни до війни, Черчілль тим не менш відкинув ідею пошуку шляхів до перемир'я і 13 травня 1940 року виголосив свою знамениту промову в Палаті громад, в якій пообіцяв британцям «кров, важку працю, сльози і піт» на шляху до перемоги над Німеччиною.
В якості одного з перших кроків на посаді прем'єра Черчілль заснував і зайняв пост Міністра оборони, зосередивши в одних руках керівництво військовими діями і координацію між флотом, армією і ВПС, не в останню чергу завдяки чому вдалось виграти «Битву за Британію», завдавши восени 1940 року Третьому рейху першу поразку у Другій Світовій війні.
Численні промови і радіопередачі Вінстона Черчілля допомогли надихнути країну на опір, коли Британська імперія півтора роки практично самотужки воювала проти Третього рейху. Він досить швидко знайшов спільну мову з Франкліном Рузвельтом та Йосифом Сталіним і став одним з лідерів антигітлерівської коаліції держав, що у Другій Світовій війні розбили країни осі Рим-Берлін-Токіо і їх сателітів.
Незважаючи на перемогу і рейтинг підтримки Черчілля протягом війни на рівні 80%, на перших же повоєнних виборах, коли на перший план вийшли економічні проблеми, Консервативна партія зазнала нищівної поразки, і 26 липня 1945 року Вінстон Черчілль був змушений подати у відставку, офіційно порекомендувавши королю в якості свого наступника лідера лейбористів Клемента Еттлі. Формально очолюючи опозицію, у повоєнні роки Черчілль мало займався політикою, натомість зосередившись на літературній творчості і публічних виступах.
понад
20 ТИСЯЧ СЛІВ
чужомовного походженняКоментарі
Дивіться також
• Беніто Муссоліні — диктатор Італії, 1926
• Франклін Рузвельт — 32-й президент США, 1932
• Адольф Гітлер — канцлер Німеччини, 1933
• Таємна конференція у Касабланці, 1943
• Черчілль з дочкою, 1943 (фото)
• Кримська конференція, 1945
• Відставка Вінстона Черчілля, 1945
• Смерть Вінстона Черчілля, 1965
• Правила життя Вінстона Черчілля
• Маргарет Тетчер — прем'єр-міністр Великобританії, 1979